(un)productive anxiety або куди подітись, коли не знаходиш собі місця

-я не знаю, що робити.

-удовольствие получать не пробовала?

Останні 15 місяців, до вересня, я працювала на шикарній у всіх сенсах роботі: від медичної страховки до майже безлімітної відпустки, яку навіть, це вже просто розкіш!, не треба було відробляти! Чому я звідти пішла — вже інша історія. Але поки я там працювала, я каталась кудись кожен місяць. І ці відпустки були абсолютно прекрасні — я не парилась. Я знала, що повернусь і мене чекає та сама трохи нудна, повна зради (новинної), але стабільна робота, за яку платять, по моїм міркам, купу бабла. Я відпочивала чесно і всією головою, не напрягалась з приводу грошей і навіть про “як же ж так я нічого не роблю” не напрягалась.

А потім я звільнилась і знову поїхала в подорож. І ніби мені досі не треба особливо паритись про гроші, сиди і твори, розважайся, вчися, що хочеш роби! Але тут остапа накрило.

У вас бувало так, що думаєш, от у мене буде трошки більше часу і я до кінця пройду цей курс на курсері, допишу цю статтю, домалюю картину, зустрінусь з друзями, організую свій фестиваль, спланую подорож, свій варіант? У мене таких планів вагон і возик. Тільки щойно в мене з’явився час, з’явилась і тривога, яка тупо не дає нічого робити. Я просто не знаходжу собі місця.

По хорошому — йти зразу до доктора. Але цього немає в нас в менталітеті, з усіма проблемами ми йдемо не до спеціаліста, а в гугл (ох не дарма дехто мене сварить за мотиваційні блоги). В кращому випадку — до себе в голову.

Я покопирсалась і там і там, і знайшла кілька можливих причин:

• Різниця між тривогою і страхом в тому, що причина страху відома, а тривога — це ніби ні про що. Про невідомість.
• Тривога — це про те, щоб не жити сьогоднішнім днем, постійно бути думками десь між вчора і завтра, але ніколи не сьогодні.
• Тривога — це про пасивність, про відкладені рішення. Про те, що завтра екзамен, ти не знаєш, як ще до нього підготуватись, і просто чекаєш і трусишся. Або про заяву на звільнення, яку треба написати вже півроку як, але все ніяк не зберешся з духом.
• Тривога — це про перфекціонізм у поєднанні з низькою самооцінкою. Коли ти хочеш бути ідеальним у всьому і водночас регулярно почуваєшся нижче плінтуса. І нічого не робиш, тому що нафіга щось робити, якщо точно знаєш, шо не вийде.

У кого фулхаус? Я точно знаю, що це багатьом знайомо і я не одна така унікальна і особлива.

Я просто залишу тут кілька питань і технік для копирсання в собі, раніше мені допомагало. Якщо не допоможе зараз — обіцяю, зразу до доктора (телефончик?).

• Зупинятись. Зупинятись і дихати — найкраще, що можна зробити з тривогою. Як тільки починаєш тупить, перемикатись з одного на інше і нічого не доводити до кінця, як тільки починаєш зрівнювати себе з плінтусом і заздрити чужому інстаграму — зупинись і дихай. Можна користуватись програмками для медитації, можна просто закривати очі і рахувати до 10. Коли я дуже нервуюсь, мені допомагає шукати очима кольори радуги по черзі або уявляти їх якимись предметами. Відволікає на ура.
• Втомлюватись тілом і не шкодувати на це часу. Фізично активні люди на багато менше страдають фігньой. Доведено Оленкой.
• Не тримати в собі. Для мене це значить писати. Це як говорити, тільки чесніше, бо папір (і клавіатура) стерплять все. Тут можна нить довго, практично безкінечно, поки не набридне, можна не паритись, що хтось не зрозуміє і не підтримає, що комусь буде нудно і так далі.
• Зізназнатись собі, що ти насправді там, де хочеш бути. Колись я довго нила мозгоправу, що не знаю чого хочу. І він сказав дивовижну річ — роздивись, що маєш. Тільки об’єктивно і чесно, не змішуючи себе з брудом (ну і не навпаки), ти вже кудись ідеш, і навіть кудись прийшла, і саме туди, куди хочеш — свідомо чи не свідомо. Треба тільки зрозуміти куди саме.
• Прийняти те, за що соромно. Прийняти і дозволити собі: дивитись серіали по півночі — можна, хотіти лайків — можна, писати матеріал місяць замість запланованого “на два дні роботи” — можна. Навіть якщо уявні всі вважають це поверховим або тупим — все одно можна. Прийняти себе з комплексом ста баксів, прийняти, що все одно не можеш всім подобатись, прийняти, що ніхто насправді від тебе нічого не чекає, прийняти бажання здаватися гіршим, ніж насправді, прийняти всі форми манії величі включно із комплексом вини за все і всіх. І я не кажу зараз про полюбити себе, тільки усвідомити і прийняти всі негативні сторони. І позитивні за одно.
• Припинити шукати сенс життя, велику ціль, призначення і все таке. Поки його шукаєш, життя проходить повз, тому що відповідь давно відома і відповідь ця — 42. Це теж треба усівдомити.