Місяць на Шрі Ланці vs місяць в Києві
Битовухи пост: житло, їжа, траспорт, люди
Я розумію, що з картинки вибір очевидний: якщо є можливість, треба терміново міняти -20 на +27 з океаном і пальмами. Можна приїхати у відпустку на два тижні, загоріть, згоріть, облізти, вимокнуть, пити щодня кокосове молоко (я вже писала, що це бридота) і їсти омарів. Або кілька тижнів катать по острову нон-стоп, подивитись всі гори, водоспади, джунглі, храми і слонячі парки. Тижня два-три точно можна, а потім здохнуть.
Але я не дарма назвалася блогом про подорожі і ниття. Я можу нить в будь-яких умовах, придатних для життя. У цього заняття є благородна філософська мета, про неї якось наступного разу.
Ми приїхали в тепло жить. Майже так само, як в Києві: роботу робить, бачитись з людьми, пити каву, читать книжки, дивиться кіно на ніч. Тільки тут, звісно, все інакше.
Далі буде багато тексту про життя в Велігамі, серферському селі на південному узбережжі Шрі Ланки. І задоно, раз ми вже записуємо всі витрати, зорієнтую по цінах. Знаю, я просто багіня дизайну. Діаграма в доларах.
Місцева валюта — ланкійські рупії: $1 ≈ 150Rs.
ЖИТЛО
Через Airbnb ми зняли кімнату з ванною на віллі, десь за кілометр від океану. Це один з найдешевших варіантів, до $10 зі сніданком. Кімната в готелі біля морька в 3–5 раз дорожче, особливо на новий рік.
Ніякого лакшері: ліжко, стіл, стілець, вентилятор, пластиковий комод, холодна вода в душі, загальна кухня. Але прибирають регулярно і це велетенський плюс, порівняно з іншими гестхаузами, про які ми наслухались страшних історій. Працюємо і їмо ми завжди на балконі, дивимось на бурундуків, спостерігаєм, як невідомий фрукт перетворюється з грушки на диньку і ніяк не впаде.
ЇЖА
Моя кохана духовка, мої любі каструльки, як же я за вами скучила! А також за нормальним твердим сиром, листковим тістом і прастігоспаді, навіть за ковбасою!
І кафе, і їжа в супермаркеті відчутно дорожче, ніж у нас. А це ж всього на всього село Велігама, в більш туристичних місцях, та і в столиці, ще дорожче. Да, ми тут більше їмо в кафе, бо готувати на місцевій газовій плитці без витяжки або в пошкрябаній мультиварці — так собі задоволення. Дешеві хіба що фрукти і спрінг роли, але сильно ними не наїсися. І мене вже піднуджує від бананів і манго. Інша справа, що фрукти на місцевих ринках виглядають чомусь далеко не так апетитно, як на картинках в інтернеті. Крім хіба що ананасу. Ананас завжди красава, коштує близько 200Rs, можуть і почистить на місці.
Найдешевший обід в кафе на двох — 1000 Rs. Це так шоб норм поїсти: дві порції коту (да не такі вже вони й великі), солодкий кокосовий млинець роті і два соки. Якщо їсти рибу на фішмаркеті, в кращому випадку — 1500–2000 Rs, кілограм креветок 700–800 Rs.
Рибу і креветки, так само як манго і ананаси, ми намагаємось лопать і побільше, бо потім не буде. А от рис і карі я їла тільки перший тиждень і потім в ретріті. Після того — навіть від запаху піднуджує. Тeж самe зі смаженими і гострими спрінгролами.
Торгуватись з місцевими на базарі ще та розвага, та й місцевих я не люблю. Наприклад, одного разу продавець мені дуже посміхався і продав манго замість авокадо, переконуючи, що воно буде спілим завтра. Я канєш тоже дура вуха розвісила, і фіг би з ним, але завтра це манго все ще було не готове і я потім півдня його видирала із зубів.
В супермаркеті ми купуєм яйця, хліб, вівсянку, молоко, курд, муку (о да, ми готували панкейки!) і щось солодке до чаю. І все це потягнуло на 200 баксів за місяць! Та я в Києві на м’ясо стільки не витрачаю!
РОЗВАГИ
Якщо в Києві в цю категорію ми відносимо концерти, бари і каву з друзями (а кави ми п’єм багато і хорошу), то на Шрі головна розвага — серфінг. Можна ще їздить на дискотеки, але ну які з нас тусовщики. А каву ми сюди привезли з собою.
Для початку ми брали по чотири заняття в школі, щоб згадать. Для новачків вони коштують $180, якщо без теорії і зразу на лайнап — $145. Далі в школі по блату можна брать дошки безкоштовно, але вони відкриваються в 9–10. Тому зранку Андрій брав дошку на головному споті, де красивіші хвильки (300Rs за годину). Кілька разів навіть мене витягував.
Так от, в 7- 7.30 ми заходили в воду, до 8 океан перетворювався на суп із сьорферів, до 9 ми виходили. Хоча кого я обманюю, мене вистачало максимум на годину погребти, не вигребти, покататься на пінці і подивитись на Андрія, який вже катає як бог.
ТРАНСПОРТ
Взимку в Києві ми їздимо на громадському транспорті або на убері, якщо дуже приспічить. На Шрі Ланці ж без байка — нікуда. Ну тобто можна пересуватись між містами на автобусах, вони дуже дешеві, але від вілли до морька, до серф-школи, до супермаркета, до всіх кафе довелося б ходити пішки, що по цій спеці, без тротуарів і у в’єтнамках взагалі не ок. Є ще варінт туктука, але це як в булошную на таксі. Понти за 50 рупій кілометр, якщо пощастить домовитись.
Тому ми на цілий місяць взяли скутер. На день аренда коштує 1000 Rs, але якщо на довго, можна збити ціну до 600 ($4).
Кілька разів катались по узбережжю — 30 кілометрів по цих дорогах можна їхати майже годину. Один раз їздили в гори до водоспаду. Здавалося б, всього 140 км по серпантинах, але цілий день в трубу. А про далекі автобуси і поїзди я взагалі мовчу. Вони просто бувають різні і треба уважно дивитись експрес це, хайвей бас чи розвалюха, яка стає біля кожного стовпа. Ала навіть теоретично швидкісний автобус запросто може застрягнуть в заторі. Цього добра тут навалом.
Якщо вибирати між автобусом і поїздом, я би вибрала поїзд. Залізниці тут прокладають в абсолютно фантастичних місцях: вздовж океану, рисових полів, по височенним мостам або скраю глибоченних прірв. Може бути, що в вагоні не буде де сісти, а сам вагон буде нещадно колошматить, як хвіст змії. Зате за вікном абсолютний кайф.
ІНТЕРНЕТ
На телефон і інтернет ми витратили стільки ж, скільки й в Києві. Але вайфай майже скрізь працює повільно і дуже обмежений. Наприклад, на віллі може бути 15Гб на місяць вдень плюс 15Гб вночі. Нічним ми майже не користувались, бо падали спать в 9–10 вечора.
Зате у мобільних операторів непоганий 4G і з нього можна роздавать на ноутбук. Кіно особливо не подивишся, а дзвінки по скайпу — ок. По 1.5 Гб денного і нічного інтернету — 300 Rs. Ми брали, здається, 4 для початку, нe вистачило. Оператори Mobitel i Dialog. Принципової різниці не виявлено.
ЛЮДИ
Оце хвора тема.
В пості про Іран я писала, що будь-яку країну роблять люди, але Шрі-Ланку роблять пальми і пісок, а люди її тільки псують. Як і в Ірані, діти й дорослі здалеку будуть тобі посміхатись (але тут швидше либитись), інтенсивно махать руками і кричать хелоу. Тільки от в Ірані це викликало посмішку і зразу тепліло на душі, а тут бісить і хочеться догнать і стукнуть. Там кожен смол-ток закінчувався “Велкам ту Іран” і ти відчував, що вони щиро бажають, щоб тобі сподобалась їх країна. А на Шрі — просто дивляться і посміхаються.
Ще одна принципова різниця — в Ірані туристів поки що правда не багато. Тут же, особливно на узбережжі, білих людей більше, ніж місцевих, але на них все одно треба дивитись як на мавпочок, можна ще сфоткатись на їх фоні, не спитавши, що вони про це думають. А ідеально — торкнутись. Просто торкнутись, що тут такого. “Найс хеар!” — сказав мені офіціант в Мірісі, і торкнувся цього самого хаєра.
“Особистий простір? Нє, нє слишал!” — дивіз абсолютної більшості ланкійців, які мені траплялися.
Наприклад, лівий продавець кокосів взяв у Андрія ключі від мопеда, щось хотів показать, а коли Андрій відібрав їх назад, мовляв, куди ти лізеш чувак, без тебе розберемся, той почав погрожувати в дусі “я тебе найду, ти ващє аткуда!” А потім, він же продавець кокосів, взяв у руки ніж, такий спеціальний ніж для кокосів, трохи схожий на мачете, і просто вдарив ним по пеньку. Тут треба згадати, що ножів я боюсь в принципі, а ножів у руках незнайомих і агресивних людей — до істерики. З нею ми й провели прекрасні півгодини.
Не такі драматичні, але досить бісячі продавці риби. Якщо проходиш повз них, не реагуючи на наполегливі припрошування, вони щось шиплять в спину, схоже на прокльони.
Або гід в храмі Зуба Будди, який просив 1000 рупій за екскурсію. Навіть це його прохання я зрозуміла з п’ятого разу. Чувак, хочеш заробляти на іноземцях, навчись говорити щоб тебе розуміли.
Заради справедливості, треба згадать про виняток, який підтверджує правило: господар на нашій віллі Гіхан. Він абсолютний няшка і єдиний ланкієць зі щирою посмішкою, якого ми зустрічали. І ще він зробив нам подарунки на новий рік. Якісь дурнуваті статуетки, але сам факт!
Ну і особливий прикол — отримати продовження візи. Шість годин, ШІСТЬ, Карл! годин в іміграційному центрі. Отримуєш номерочок, стоїш в черзі здать документи. Здаєш, сідаєш в іншій кімнаті. Виходить дядько і кричить номерочки. Твій викрикнуть через години дві-три. Отримаєш бумажки — стаєш в чергу платить. Нарешті платиш і тоді ще годину чекаєш на паспорт. Ця радіть коштує 45 баксів на брата. Одним словом, не повторюйте наших помилок, не їдьте на Шрі на 35 днів. Тридцятиденна віза замовляється в інтернеті і ставиться в аеропорту.
В моменти просвітлення, я думаю, що весь цей адіще відбувається для того, щоб я могла прийняти світ поза межами свого розуміння. Він існує, навіть якщо я не розумію, навіщо. Треба просто змиритись і любуватись пальмами і сонцем в океані.
