Сім речей, які не соромно зробити в Сайгоні
Welcome to Ho Chi Minh City
Сайгон класний. Шумний, теплий і вітряний. Халабуди поруч із хмарочосами. Відкриті балкони, багато поверхів, багато зелені. Я умудрилась приїхати сюди майже без плану, принаймні, без планів на саме місто. Всі лендмарки центру можна обійти за дві години і про них вам розкаже Google Trips. А я за майже 10 днів назбирала трохи речей, які не соромно саме тут і/або тільки тут.
7. Зупинятись на кожному кроці і фотографувати
Або не зупинятись, а просто клацать все підряд. Турист я в кінці кінців ілі гдє? Мені хотілось сфоткать всі ці балкони і всі вулиці, і всі вузькі багатоповерхівки з вітринами магазинів на другому-третьому поверсі, і всі прапорці і ліхтарики. Фото виходили вечірньо-пошарпані, бо див пункт 5. Але ну і шо.
Наступний рівень — фотографувати людей. Особливо тих, що сидять на мопедах в позі лотоса, або й сплять на них, звісивши ноги з керма. Або грають в карти великими компаніями, або співають караоке, витягнувши колонку просто на вулицю, або палять щось у відрі біля дороги, або роблять домашку в коридорі багатоквартирного будинку, або продають всякий хлам з велосипеда з гучномовцем, в тій самій конічній шапці. Якщо соромно фоткать, можна просто пялиться. Це точно не соромно, бо вони будуть безсоромно пялиться на вас.
6. Перебігати дорогу
Перебігати — це звісно, дуже гучно, але знову ж таки, не соромно. Навіть якщо ви йдете по зебрі, доведеться маневрувати між мотоциклістами, які навіть не подумають зупинятись і пропускать. Госпаді зачєм?
Зелене світло на переході теж не означає безпеки. Ті, кому прямо, може й зупиняться, але якщо комусь треба повернути, ухиляйтесь і дивіться уважно. Зазвичай вони сигналять. А ви, головне, не робіть різких рухів.
5. Не вилазить з-під кондиціонера вдень
З 12 до 16 ми намагались сидіти вдома, або хоча б в кафе з вайфаєм. Це самий робочий час, тому що на вулиці +35, душно і хочеться вмерти. Хороша новина, перед заходом сонця і після, тут вітряно і абсолютно прекрасно. Всі вивалюють на вулицю, виносять на тротуари свої низенькі стільці (де на запарковано мопедами) і їдяяяяять! Центральні вулиці стають майже непрохідні, але є ще не такі центральні, де дуже ок.
4. Просити не класти в бан мі перець
Не соромно, але майже нереально, бо бан мі — ака бутер в багеті — це дуже вулична їжа і по-перше, ніхто не питатиме, а по-друге, ніхто не зрозуміє, якщо попросиш. Тому так само не соромно розкривати бутер і витягати з нього цей грьобаний перчик. Штука в тому, що бан мі — абсолюбно прекрасні, поки не докусаєш до цього самого нестерпно гостого шматочка. А коли таки вкусиш, захочеться плюватись або дихати вогнем і згадувати з подякою тайський spicy papaya salad за те що хоч трохи привчив. Карочє не смертельно, але я намагаюсь виймати.
Харчуватись самими лише бан мі — теж не соромно. Хрусткішого багету за в’єтнамський я в житті не пробувала. Більше того, інша їжа може не дуже сподобатись вашому організму. Я тут в інста писала:
3. Торгуватись на пальцях
Базари — велика частина міцевої культури. Зазвичай на них продають все підряд. Є базари для місцевих і для туристів, ціни можуть відрізнятися радикально. Але що треба робити завжди, так це торгуватись. Проблема тільки в тому, що вас не завжди розуміють. Тому ціну показуться на калькуляторі, на пальцях або показуючи потрібний папірець (або покликавши сусідку по торговому ряду, яка шарить). Тоді можна казати нє (потрясти долонями) і показати свою ціну. Я, наприклад, свою солом’яну торбу купила за 300 тищ, хоча початкова ціна була 550 (1000 донгів трохи дорожче за 1 грн). І то думаю переплатила.
Базарні продавці, особливо в центрі, здається, отримують особливий кайф торгуючись. Вони можуть навіть засмутитись, якщо ви заплатите скільки скажуть.
2. Виїхать на район на автобусі
Тут, звісно, є граб байк, тобто таксі на мопеді, але ми особливо кайфонули від зрозумілості сайгонських автобусів. І оскільки це мегаполіс, райони можуть відчутно відрізнятись один від одного. Класним і мажорним вважається, наприклад, Thao Dien, але ми там були ще під час новорічних канікул, все було зачинено, тому я не дуже зацінила. А от Vincom Centre і житловий комплекс Central Park реально кльові. Там хмарочоси і річка і багато яскравих кольорів.
1. Піднятись на 49-й поверх
Найтуристичніша розвага із цього списку, але я не могла пройти повз Saigon Skydeck. Це коли платиш 200к і їдеш на швидкісному ліфті на оглядовий майданчик на всі 360. Він, звісно, не відкритий, але вікна до підлоги. Ідеальний час — піднятись перед заходом сонця в будень. Якимось дивом ми там тусувались цілу годину, людей було мало і нам так і не набридло пялиться. А коли б набридло, там є біноклі.
Кажуть, можна піднятись в бар на 50-й поверх безкоштовно, але випити там кави за ті ж самі 200к, сидячи за столиком. По-моєму, ходити по колу був найбільший прикол, ні про що не шкодую.
Бонус:
Не соромно, а дуже навіть навпаки чекати, поки накапає кава з фільтра і купувати об’ємні листівки на головпоштамті. Не соромно, але нафіг треба — гуляти по Backpackers’ street, де все для фарангів. Традиційне “не соромно” для сміливих — їсти нєвєдомою хрєнь, особливо вуличну і базарну. Тільки так можна пізнати істину (закреслено) Азію.
