Вбиваючи 2020–й

Коронні серіали епохи пандемії

Ну що ж, нарешті непростий 2020-й позаду, а значить настав час мого традиційного посту про кращі серіали року, які можуть підняти настрій, захопити і надихнути.

Прекрасний новий світ (2020)

Цього разу перше місце у своєму топі я віддаю дев’ятисерійній американській екранізації роману Олдоса Гакслі «Прекрасний новий світ» від Peacock.

Надії на те, що нова адаптація сподобається, було мало (до цього книгу вже двічі невдало екранізували). Але серіал захопив буквально з першої серії. Гаррі Лойд, Джесcіка Браун Фіндлей, Джозеф Морган вжилися у ролі просто неймовірно. Неповторна атмосфера, напружений сюжет, крутий саундтрек — проковтнула серіал за тиждень. Із мінусів можу назвати лише деяку схожість із «Westworld», але в усьому іншому стрічка дуже чіпляє. Сподобався любовний трикутник — у серіалі показані саме чоловічі страждання та емоції, а не жіночі.

Щодо сюжету, то він відрізняється від книги. Виданий у 1932-му роман дійсно мало сенс трохи модернізувати для сучасників, тому в серіалі з’являється Індра — всеосяжна мережа, яка дозволяє спостерігати та спілкуватися мешканцям нового світу одне з одним за допомогою спецлінз.

Дія відбувається у 26 столітті нашої ери в Нью Лондоні. Людство давно побороло такі проблеми як голод, бідність і насилля. Шлюбів та народжень дітей природнім шляхом більше не існує. Люди займаються сексом виключно заради насолоди, кожен член суспільства належить усім і кожному, а дітей вирощують виключно у спеціальних інкубаторах. Людство поділене на 5 каст — від інтелектуалів «альф» до примітивних «епсилонів», і у кожного своя роль. Ніхто нікому не заздрить і нічого не прагне, а дрібні психологічні переживання люди заїдають нешкідливим наркотиком під назвою сома.

Проте якось один із епсилонів стрибає із висоти і розбивається насмерть — річ абсолютно нечувана у суспільстві, де всі щасливі. Головна управляюча Світової держави Мустафа Монд підозрює, що в Індрі щось вийшло з ладу. Тим часом бета-плюсовичка Леніна потрапляє «на килим» до альфи Бернарда Маркса через звинувачення у моногамії. Доволі швидко з’ясовується, що далеко не всі жителі Нью Лондона задоволені своїм життям у прекрасному новому світі.

Корона (2016–2020)

Більшість моїх друзів дивилися «Корону» ще з 2016-го, і щороку чекали на продовження, а я вперше подивилася всі серії підряд лише коли переїхала до Лондона. Про вихід нового четвертого сезону тут писали у кожній газеті, а по місту були розклеєні афіші з Олівією Колман, Джилліан Андерсон, Хеленою Бонем Картер і милою Еммою Коррін, дійсно дуже схожою на принцесу Діану. Ну а про назву серіалу, суголосну пандемічній ситуації, не жартував мабуть тільки лінивий. Далека від якого-небудь фанатизму щодо монаршої сім’ї, тільки тоді я зацікавилася, і захоплено поринула у світ королівських буднів. Особливого шику додавало те, що я могла подивитися серію «Корони», а потім вирушити на прогулянку під той же Букінгемський палац.

Байопік королівської родини охоплює період від 1947-го до наших днів. У третьому сезоні молодих акторів змінюють старші, стає іншим і загальний настрій серіалу. Так, мені наприклад, постаріла Королева у ролі Олівії Колман подобається набагато менше, ніж Клер Фой у перших двох сезонах. Єлизавета стає занадто цинічна, зла і обмежена, таке враження, що режисери спеціально насміхаються над героїнею. Олівії Колман не вперше грати неприємних персонажів, це дійсно її (згадаймо ту ж мачуху із Fleabag), проте контраст між Єлизаветами вийшов занадто грандіозний. Заміна легковажного і мужнього Метта Смітта досвідченим і респектабельним Тобайасом Мензісом теж навряд пройде безболісно. Навіть Хелені Бонем Картер не вдається обіграти юну Маргарет-Ванессу Кірбі. Радує у четвертому сезоні лише Діана-Емма Коррін, і мені вже навіть складно сказати, це через її красу і молодість, чи дійсно молоді актори в серіалі чомусь виглядали більш органічно.

Чудові британські і лондонські пейзажі, любовні драми та придворні інтриги, стиль, краса і стриманість. Не просто так усі британці в захваті від «Корони», і я разом із ними. Новий сезон обіцяють у 2022-му, всього їх буде шість. Чекаю із нетерпінням.

Меломанка (2020)

В оригіналі цей серіал називається “High Fidelity”. Головну роль у ньому грає чарівна Зої Кравітц.

Новий відеострімінговий сайт HULU, який представив цю стрічку публіці, намагається бути схожим на Amazon i Netflix, а Зої Кравітц — на Фібі Воллер-Брідж із “Fleabag”, що спочатку псує враження від перегляду. Насправді спочатку, у 1995-му, вийшов роман британця Ніка Хорнбі “Hi-Fi”, потім у 2000-му він став фільмом “Фанатик”, а потім навіть бродвейським мюзіклом, але дія відбувалася у Лондоні, і головним героєм був чоловік.

Творці “High Fidelity” перенесли події у сучасний Бруклін, змінили героя на героїню і в результаті вийшло “дещо зовсім інше” як би сказали в “Монті Пайтон”. Роб — власниця магазину вінілу, помішана на музиці і саморефлексіях. Їй дуже пощастило зі співробітниками — диваками і справжніми музичними фанатиками, особливо Шеріз (на гру цієї жінки можна дивитися вічно). Проте Роб ніяк не може розібратися із особистим життям і своєю паталогічною чесністю, яка не дозволяє нормально розкрутити бізнес.

Приблизно до 4-ї серії дивитися відверто нудно, а потім щось перемикає. Складно пояснити, чому це відбувається, але чітко посередині серіалу починає хотітися назавжди переїхати в Бруклін, відкрити магазин вінілу, і безкінечно пити та ходити по вечіркам.

Той самий випадок, коли не розумієш, сподобалося тобі повністю чи ні. Зате точно сподобалося дивитися на Зої Кравітц і Томаса Догерті. Їх сумісні постільні сцени хочеться поставити на повтор. Ну і ще можна нашезамити багато нової для себе музики і посміятися.

Спочатку творці планували зняти другий сезон, проте згодом вирішили зупинитися на одному.

Тесс із роду Д’ербервіллів (2008)

Цей британський міні-серіал — екранізація роману англійського класика Томаса Харді з аналогічною назвою. Вперше книга була опублікована у 1891-му році, із суттєвими цензурними скороченнями, проте все одно шокувала читачів Вікторіанської епохи.

Роман екранізували вісім разів, вперше у німому фільмі 1913-го року. У 1979-му фільм “Тесс” зняв Роман Поланскі, головну героїню в ньому зіграла Настасія Кінскі.

Чотирьохсерійна адаптація для телеканалу BBC від режисера Девіда Блера дає можливість детальніше познайомитися із класичним сюжетом тим, хто не читав роман. Головні ролі у ній зіграли красуня Джемма Артертон та Едді Редмейн.

Дія серіалу відбувається в англійській провінції кінця XIX століття. У долині Блекмор живе бідна сім’я Дарбейфілд. Глава сім’ї Джек нещадно п’є, і одного разу, повертаючись із чергового шинку, зустрічає місцевого священника, який розповідає, що ця сім’я — єдине, що залишилося від древньої лицарської сім’ї д’Ербервіллів. Дружина Джека у захваті — тепер не гріх і познайомитися з багатими родичами, які мають допомогти їм з вирішенням фінансових проблем. Гідною цієї місії визнають старшу дочку — Тесс. Вона вирушає до замку старої місіс д’Ербервілль, де зустрічає її сина Алека, який обіцяє Тесс свою підтримку.

Класичний початок любовного роману — і абсолютно несподіваний розвиток подій. Томас Харді — в першу чергу, символіст, тому Тесс не варто сприймати буквально, це не просто дівчина з британської провінції, а значно глибший образ. Більше розповідати не буду, щоб не розкривати інтригу, проте серіал однозначно вартий уваги!

Маленька Америка (2020)

Восьмисерійний (поки що, тому що його вже продовжили на другий сезон) серіал від Apple розповідає історії різних іммігрантів, які приїхали у США в пошуках кращої долі, та особливо ні на що не сподівались. Проте у кожного це чомусь по-своєму вийшло.

Ідея творців стрічки доволі проста — показати, що саме іммігранти — головний рушій економіки штатів та її базовий культурний паттерн. Не дивно, що серіал вже встигли незлюбити прибічники Трампа.

Серіал чуттєвий, смішний, оригінальний і несподіваний, як саме життя. А секрет його успіху в тому, що основою сюжету послугували реальні біографічні історії, які пару років назад надрукував американський журнал Epic Magazine. У березні, на хвилі успіху стрічки також вийде однойменна книга. А я із задоволенням подивлюся другий сезон.

Серце кожної людини (2010)

Цей чотирьохсерійний міні-серіал — екранізація одноіменного роману 2002-го року шотландського письменника Вільяма Бойда.

Головний герой — британський інтелігент і письменник на ім’я Логан Маунстюарт. Роман Болда був написаний у вигляді кількох особистих щоденників Логана, і у серіалі це цікаво обіграно — героя у різні періоди життя грають чотири різні актори.

Логан Макстюарт проживає неймовірно довге життя — із 1906-го по 1991-й, насичене подорожами і цікавими історичними подіями. Він закінчує Оксфорд, крутиться у найвищих колах аристократів, п’є із Ернестом Гемінґвеєм, дружить з Яном Флемінгом і грає у гольф із Едуардом VIII. Проте постійні невдачі у особистому житті не дають йому повністю розслабитись. Окрім того, після вдалого роману, виданого у молодості, він так більше нічого і не публікує, хоча розповідає всім, що працює над книгою свого життя.

Філософська і трохи сумна драма обов’язково припаде до душі всім, хто переживає невпевненість у власних силах і таланті. Глибокий і реалістичний серіал, не схожий на стандартні стрічки із передбачуваною розв’язкою.

А ще у серіалі засвітилася нереальна кількість відомих акторів: Метью Макфейден, Сем Клафлін, Джилліан Андерсон, Кім Кетролл.

Впевнена, що після перегляду вам, як і мені, неодмінно захочеться прочитати і книгу.

А це — мій улюблений момент із серіалу:

Вбиваючи Єву (2018)

Після знайомства з британською режисеркою Фібі Воллер-Брідж та її геніальним серіалом «Погань» я вирішила подивитися й інші її роботи.

Серіал BBC America «Вбиваючи Єву» називають драматичним трилером, і він був знятий за серією новел британського письменника Люка Дженнінгса «Кодове ім’я Вілланель». Фібі Воллер-Брідж була сценаристкою першого сезону.

За сюжетом звичайній офісній співробітниці британської поліції Єві Поластрі приходить в голову неймовірна ідея — цілий ряд останніх гучних політичних вбивств у Європі пов’язаний між собою. Мало того, швидше за все, їх скоїла одна-єдина жінка-кіллер. На роботі їй ніхто не вірить, і Єва починає власне розслідування, яке невдовзі привертає увагу більш досвідчених колег із британської розвідки. Виявляється, що жінка-кіллер дійсно існує, і звуть її Вілланель. Холоднокровна маніячка щиро заінтригована тим, що її викрила саме талановита жінка, і починає слідкувати за Євою. Невдовзі обопільний інтерес переростає у хворобливу залежність, яка здатна змінити життя обох.

Талановита гра Джоді Комер, Сандри О, Кіма Бодніа, якого я полюбила ще в серіалі «Міст», і особливо Фіони Шоу, від якої тут неможливо відірвати очей, чіпляє вже з першої серії. Плюс неординарний сюжет, дивна Росія, яку насправді зняли у Бухаресті, та дуже багато концентрованої сексуальної енергії.

Із мінусів стрічки можу назвати лише те, що в ній немає якоїсь суперглибокої ідеї. На даний момент є три сезони, і у квітні 2021-го планувався вихід четвертого, проте через пандемію дата, швидше за все, зміниться. Рейтинги серіалу падають з кожним сезоном, а критики говорять, що все тримається лише на акторах. Впевнена, що у четвертому сезоні на нас чекатиме щось новеньке. За традицією, кожен сезон знімає нова жінка-сценарист, і четвертим займеться Лора Ніл, яка написала кілька серій «Статевого виховання».

Світ Дикого Заходу. Сезон 3 (2020)

Після цілком провального другого сезону, цього року в мій топ все ж потрапляє третій сезон серіалу «Світ Дикого Заходу».

Героїв нарешті випускають із набридлого всім світу вестерну, і додають нової крові у вигляді Калеба — екс-солдата, який заробляє на життя шабашками і дрібними злочинами та геніального і небезпечного архітектора штучного інтелекту Серака у виконанні Венсана Касселя.

Долорес і Калеб бігають по Нью-Лос-Анджелесу (знімали насправді у Сінгапурі), а Мейв постійно опиняється у фашистській Італії. Сюжет вже не дуже заплутаний, висвітлені такі цікаві теми як доцільність знання свого майбутнього, свобода вибору, потяг до саморуйнування. Долорес під кінець постає у неочікуваному амплуа, і, як то кажуть, витягує весь сюжет.

Ферзевий гамбіт (2020)

Один із найуспішніших серіалів Netflix минулого року змусив мене застигнути перед екраном на два дні. Я навіть пожертвувала не однією годиною свого сну, так цікаво було дізнатися, що буде у наступних серіях.

У «Ферзевому гамбіті» прекрасно все — гра юної актриси Ані Тейлор-Джой, яка виконала головну роль, сюжет, діалоги, картинка, музика. Насправді це екранізація роману американського письменника Волтера Тевіса, який був виданий ще у 1983-му році. Творці майже не змінювали сюжет, тому серіал вийшов захоплюючим і глибоко психологічним, лише у деяких моментах хотілося дізнатися більше — наприклад не розкритий персонаж директорки притулку, хоча є натяки, що з нею теж не все так просто.

За сюжетом дев’ятирічна Бет Хармон дивом виживає у автокатастрофі і опиняється у американському сирітському притулку. Її життя похмуре і безрадісне, єдині розваги — транквілізатори, які тут дають дітям, щоб вони краще спали, розмови із подружкою та гра в шахи із прибиральником містером Шейблом у підвалі.

Доволі швидко містер Шейбл виявляє, що його учениця — справжній вундеркінд — прораховує логіку шахових партій на багато кроків уперед. Він розповідає про неї у місцевому шаховому клубі, і у Бет починається нове життя. Окрім того невдовзі її вдочеряє пара з Кентуккі, і у дівчини з’являється шанс отримати хорошу освіту. Проте Бет не цікавить ні навчання, ні хлопці, ні гарний одяг, єдине, що вона хоче — приймати участь у шахових турнірах і перемагати.

Серіал дуже і дуже захоплюючий та надихаючий, припаде до душі усім амбітним жінкам а також тим, хто вважає шахи нудним заняттям. Бо Netflix довів: шахи — це і секс, і подорожі, і наркотики, і взагалі неймовірно захоплююче.

Проте є у шедеврі Netflix один суттєвий мінус — абсолютно ідіотська кінцівка. Спойлерити тут не буду, але, на жаль, вона не дає мені можливості поставити серіал на верхівку цього топу.

Shrink (2018)

Один із варіантів перекладу назви цього американського комедійного серіалу — «Мозгоправ». В Україні про нього, здається, взагалі ніхто нічого не чув, а дарма.

У сюжеті йде мова про американського студента-медика Девіда Трейсі, який не зміг вступити до інтернатури, тому не може вважатися лікарем, та ще й заборгував за навчання більше півмільйона доларів. Ситуація здається безвихідною, проте несподівано Девід дізнається, що можна отримати лікарську ліцензію, якщо відпрацювати 1920 годин.

Спритний юнак вирішує спробувати себе у психотерапії — приймати дивакуватих випадкових перехожих, сусідів і друзів дитинства прямо у батьківському гаражі.

Смішні, трагічні, а подекуди і дійсно небезпечні клієнти змінять уявлення Девіда про психотерапію і змусять його подивитися на власне життя під іншим кутом зору.

Всього у серіалі 8 серій, на другий сезон його, на жаль, не продовжили.

Єкатерина (2014–2019)

Останнім часом у світі мода на серіали про сильних жінок. Ось і росіяни вирішили не відставати і зняти щось у стилі Netflix. Так з’явилася «Єкатерина» — трьохсезонний напружений серіал з Мариною Олександровою у головній ролі.

Серіал доволі швидко розкритикували за історичну недостовірність, проте творці, здається, і не збиралися особливо заглиблюватися у історичні архіви. Це стрічка в першу чергу про любов, з дуже гарними акторами-чоловіками, сильними жінками і гарними костюмами.

Ніяких суттєвих сюжетних ходів, пов’язаних з Україною, окрім персонажа Кирила Разумовського, який у одній із серій їсть сальце, у серіалі немає. Тому «Єкатерина» прекрасно зайшла і нашим жінкам. Восени новий сезон крутили, мабуть, у всіх салонах краси Києва.

Третій сезон творці надміру затягнули — 16 замість 12-ти серій, як у першому і другому сезоні. Влітку обіцяють четвертий. Проте не впевнена, що дивитимусь.

Велика (2020)

Дуже смішно після трагічної і кривавої російської «Єкатерини» було подивитися комедійну британсько-австралійську версію життя видатної імператриці. Головну роль зіграла Ель Фаннінг, проте справжній гротескний персонаж у серіалі — Петро III. Ніколас Голт здатен довести до істерики будь-якого глядача своїм британським Петром, який намагається відрізати голову шведському послу, береже в палаці мумію матінки, б’є дружину і помішаний на сексі.

Головні герої матюкаються, у сюжеті багато пласких жартів в стилі ручного ведмедя і горілки. Аркадій і граф Ростов — афроамериканці, Орлов — слабохарактерний індус, у одного зі збоченців прізвище Брєжнєв, ну а на хорі чорнобильських дівчаток поплавило навіть мене. Абсурдизм та чорний гумор стрічки зашкалюють, росіяни палають гнівом і поливають серіал брудом у соцмережах, а у серіалу тим часом рейтинг 8.1 на IMDB, і другий сезон на підході. Правда не знаю, чи я його подужаю :)

Також у 2020-му я вперше передивилася свої улюблені серіали — «Твін Пікс», на честь його 30-річчя, «Шерлока» на честь переїзду до Лондона, а старий «Район Беверлі-Гіллз» дивлюся ще й досі та отримую задоволення. Було також три серіали, в яких я подужала лише першу серію і вирішила не продовжувати: «Роки», «Виховані вовками», «Кістки».

Якщо вам сподобався цей пост, натисніть кнопку аплодисментів зліва.

Ну а за цим посиланням: https://medium.com/in-ukrainian/tagged/pikareview можна почитати, які фільми і серіали я дивилася у 2017, 2018 і 2019-му. А тут — про мою подорож по місцям зйомок “Твін Пікс”.