Крок 1. Повір у себе і силу своєї Віри

Сила Віри. У попередній статті ми говорили про те, що Нова Ера на Землі можлива тільки завдяки індивідуальній роботі кожної людини над собою. Адже експерименти по побудові справедливого суспільства з людьми, які не подолали егоїзму, нам добре відомі. Радянський Союз, Камбоджа, Північна Корея… Ідея загального процвітання і рівноправ’я по суті своїй прекрасна і необхідна для втілення, щоправда, втілити її в життя можна лише в суспільстві, де люди розвинули свою свідомість в процесі духовної еволюції. Тож чекати, що хтось при владі придумає справедливі закони — марна справа. Єдиний шлях — починати змінювати себе, розвиватися духовно і запалювати своїм прикладом інших. Така духовна робота — це шлях від егоїзму, споживацького підходу, страхів і боротьби до просвітленого стану свідомості.

Щоправда, коли я говорю людям про необхідність роботи над собою, вони обурюються, мовляв, а що тоді держава, політики? Нехай далі собі крадуть і жиріють? А про дітей моїх хто подбає? Ми віримо в президента, пенсію, систему освіти і медицини, віримо в Бога і Сатану… А як щодо віри в себе? Нас настільки привчили бути залежними від системи, що максимум, на що ми спроможні — це поміняти своїх наглядачів… Перекласти відповідальність за власне життя з одних рук в інші. І ми навіть не розуміємо, що саме цього чекають від нас «наглядачі». Вони вперто переконують нас у тому, що ми позбавлені сили, і що ми повинні надіятися на кого завгодно, крім себе. В чому ж полягає наша сила, запитаєте ви. Вона полягає в нашій Вірі. Це те, про що розповідали Мойсей, Ісус, Будда, Зороастр, Лао-Дзи і багато інших пророків та вчителів людства. І це те, що дуже важко прийняти людям, адже вони звикли спиратися лише на грубоматеріальний план і цілком забули про те, що таке енергія, що таке сила думки і сила бажання.

Ми творимо реальність власними думками. Люди досі вперто спираються на «факти». Нам здається, що факти — це такі собі опорні стовпи реальності. Земля кругла; помідор червоний; для життя людині необхідні білки; в країні криза; долар дорогий; заробити гроші чесно дуже важко… Факти — це те, що доведено вченими, виміряно приладами, підкріплено досвідом, показано по ТБ. Тим не менше, навіть офіційна наука — така як квантова фізика — довела, що в існуванні матерії значну (а, може, і провідну?) роль відіграє спостерігач. Так, коли потік квантів летить у просторі, він поводить себе як хвиля. Але, коли той самий потік стає об’єктом спостереження, він поводить себе як частинки матерії. Про це нам розповідає доктор Квант у фільмі «Секрет». Пригадуєте? Фактично, якщо дуже спростити всі наукові дискусії, то на питання, з чого все складається, можна дати таку відповідь: «Все є енергія, але, в залежності від того, з чим (ким) вона взаємодіє, енергія стає матерією — тобто, набуває певних стійких форм і характеристик». Це не просто так — наукова нудота, це, по суті, квінтесенція, формула нашого буття. Що нам дає це знання? Передусім те, що реальність — є така, якою ми її сприймаємо. В яку ми віримо. А що таке Віра? Якщо узагальнити, Віра — це система переконань, яка будує наш світогляд. Іншими словами, Віра — це своєрідний фільтр, через який ми сприймаємо реальність. Тому реальність не може бути об’єктивно однакова для всіх, адже у кожного свій фільтр, своя Віра. Наприклад, дівчинка з анорексією. Сотні лікарів б’ються над цією проблемою і кожного разу доходять висновку, що, будучи живим скелетом, дівчинка-анорексик бачить у дзеркалі зовсім іншу картинку. Вона бачить не те, що всі довкола. Вона бачить жир на стегнах. Чому? Тому що колись її хлопець сказав, що вона пухкенька, і наша дівчинка ПОВІРИЛА в це… Я спілкувалася з багатьма людьми, і кожного разу дивувалася, у що тільки вони не вірять. Чому якась довгонога красуня може жити з чоловіком, який її б’є і пропиває зароблені нею гроші, а іншій цілком посередній жіночці її обранець, як то кажуть, ноги цілує? Психологами доведено, що так буває через те, що згадана красуня бачила, як її маму лупцює батько-алкоголік, і тому єдина модель сім’ї, в яку вона ПОВІРИЛА, це та, в якій присутнє насильство. Натомість нашій сірій мишці мати розповідала, що «чоловік повинен носити жінку на руках», тож дівчинка ПОВІРИЛА, що так і буде в її житті! Чому працівник заводу ходить на роботу за копійки? Тому що ПОВІРИВ начальнику, який щодня повторює: «Ти погано працюєш. Зараз криза, так що і не думай про підняття зарплати». Чому українці і росіяни ідуть на війну? Тому що завдяки засобам пропаганди ПОВІРИЛИ у наявність ворога. І дійсно стали ворогами одне для одного… На Землі мільярди людей, і в кожного з них своя реальність, яка залежить від його Віри. Наприклад, на острові Балі вірять, що для того, аби померлий родич мав гарне загробне життя, його потрібно достойно поховати. «Достойно» за віруваннями балійців — це дуже дорого. Потрібно купити і забити купу буйволів, нагодувати тьму гостей, замовити обрядові послуги. Іноді церемонія похорон обходиться у сто тисяч доларів і більше. Деякі балійці все життя збирають на похорон, обмежуючи себе в усьому, бо така їхня віра! А в Танзанії вірять, що вбитий негр-альбінос приносить силу тому, хто забрав його життя. Органи альбіносів — наприклад руки — використовуються в шаманських обрядах і продаються на чорних ринках за 1–2 тис. доларів. Тому «віруючі» африканці щороку вбивають і калічать сотні своїх соплемінників з порушеною пігментацією шкіри… Як ви гадаєте, чому так багато релігійних вчень на планеті, і чому людей так вперто навертають до «своєї» віри різні пастори та проповідники? Що такого у цій силі Віри? А те, що Віра — це наш основний інструмент у творенні власної реальності. Немає фактів, немає нічого твердого і єдино реального. Реальним є все — абсолютно все, у що ми повіримо. Тому що ми — Творці, діти Бога, яким дана свобода Волі і вибору. Кожен із нас має запас енергії, і ми творимо свою реальність, коли цю енергію — згідно до своїх вірувань — трансформуємо у бажання, а потім реалізуємо ці бажання. Саме тому одні люди в певних життєвих ситуаціях творять чудеса — досягають, здавалося б, неможливого, а інші — за тих самих обставин живуть у злиднях і стражданнях. По вірі вашій вам воздасться. І це є універсальний закон буття. Наш Отець-Абсолют дав нам свободу Волі, і це те, про що ми повинні пам’ятати завжди. Ми Вільні творити свою реальність такою, як забажаємо. Щоправда, у цьому процесі творчості існують свої правила, наприклад: «Не створи іншому того, чого не бажаєш сам собі». Ми несемо відповідальність за власні творіння, але про це пізніше… Основна ідея, яку я хочу донести, це та ідея, що кожен із нас має величезну силу. І що тільки нам вибирати: віддати цю силу іншим, повіривши у те, що вони нам кажуть, чи використати цю силу на побудову власного життя таким, яким ми його хочемо бачити.

Що всередині, те і ззовні. Ця мудрість відома багатьом, і розуміти її треба буквально: який внутрішній світ людини, такий і світ довкола. Тут хочеться повернутися до моїх попередніх статей із даного циклу, в яких я розповідала про паразитичну матрицю. Чи існує ця матриця? Так, існує. Чи є у неї творці? Так, є. Їх можна назвати силами стримування, паразитичними силами чи навіть темними. До чого я? До того, що ми живемо у світі, де процвітають паразити, тільки тому, що такий наш колективний внутрішній світ. Якщо подивитися довкола — ми всі паразитуємо на енергії одно одного, змушуючи інших вірити у те, що нам вигідно. Продавець змушує покупця вірити у цінність своїх неякісних товарів. Наркоторгівець змушує клієнта повірити у те, що наркотик зробить його щасливим. Політик змушує електорат вірити в його агітацію. Лікар змушує пацієнта повірити у високу вартість лікування. Чоловік змушує жінку повірити у його любов, щоб переспати із нею. Жінка змушує чоловіка повірити у її любов, щоб отримати гарні речі… І так до безкінечності. А що стоїть за цими маніпуляціями? За ними стоїть наша колективна НЕвіра в себе і Віра в те, що нам забракне благ і Любові. Розумієте? Але, постривайте, ми ж масово і цілком добровільно віримо в те, що нас обмежує! Віра в те, що ми слабкі, погані і не варті Любові — не більше, ніж ілюзія, нав’язана нам тим, кого можна назвати Люцифером, Сатаною або ж голосом нашого Его. Якщо все є Бог, і Бог є Любов, як нам може чогось не вистачити? Нам починає чогось бракувати лише тоді, коли ми забули, що ми — діти Бога, наділені потенціалом Творця. Ми починаємо паразитувати на інших, коли втрачаємо віру в себе… Так, нам допомагали забути нашу Божественну природу протягом багатьох тисячоліть. Так, ми віддавали свою енергію маніпуляторам і жили на 1/100 чи навіть 1/1000 від власного потенціалу. Але ми маємо визнати один факт. І цей факт полягає в тому, що сили стримування прекрасно виконують свою задачу, поставлену їм Богом-Абсолютом. Вони тренують нас і випробовують, вони допомагають нам стати сильнішими і мудрішими. І основне, чому вони нас вчать — це перестати боятися і почати Любити. І як тільки страх в середині нас змінитися на Любов, як тільки таких людей, які пройшли внутрішню трансформацію, стане достатньо багато, тоді світ довкола теж зміниться на краще.

Віра, заснована на страхові чи Віра, заснована на Любові? Те, у що ми віримо, значною мірою залежить від того, у що нас навчили вірити. А це, як правило, вірування, засновані на різноманітних страхах. «Потрібно багато їсти, бо будеш хворим. Потрібно гарно вчитися, бо будеш безробітним. Потрібно бути красивою, а то не вийдеш заміж». Цих обмежуючих вірувань нам було нав’язано так багато, що важко їх усіх перечислити. Батьки і бабусі по суті інсталювали в наші уми власні страхи, думаючи, що ці страхи нам допоможуть. А ми потім, будучи дорослими, чули голоси цих страхів кожного разу, коли нам доводилося робити вибір. «Ти бідний, а твій директор — багатий. Повір, нічого не станеться, якщо ти вкрадеш у нього пару сотень». Або «Іди і візьми цю жінку. Вона така апетитна. Повір, володіючи нею, ти станеш крутим, тебе нарешті почнуть поважати». Або ж: «Подивися, на кого ти схожа. Ти постаріла і стала потворна. Твій чоловік тобі зрадить. Повір, якщо ти зробиш операцію, то станеш кращою за цих малолітніх пігаліц»… Цей голос постійно нас у чомусь переконує, змушує вірити у щось, смикаючи за ниточки наших страхів. І ми піддаємося. Нам набагато легше повірити у страх і обмеження, ніж у Любов і достаток. Але варто пам’ятати, що життя — це школа. І наша успішність в цій школі залежить від того, чи зуміємо ми силу страху перебороти силою Любові… Голос Любові звучить із глибин серця. І він говорить так: «Я маю що дати цьому світові. І вірю, що завжди буду забезпечений. Я не маю потреби красти». Або: «Яка чудова жінка. Я хочу поділитися з нею своїми матеріальними і духовними багатствами». Або ж: «Так, я трохи постаріла. Але я люблю і ціную себе такою, як є. Я буду любити і цінувати себе навіть у сто і двісті років»… Як бачимо, Віра, заснована на Любові, спонукає людину віддавати, дарувати, ділитися. Вона йде із відчуття власної сили і наповненості. Натомість віра, заснована на страхах, змушує людину паразитувати — відбирати, вимагати, маніпулювати. Голос страху завжди критикує себе й інших. Голос Любові — підтримує, надихає, вірить. Чи варто говорити, що у випадку, коли кожен із нас переможе власні страхи і відкриє своє серце для Любові, ми будемо вже завтра жити в новому світі, де немає війн і бідності? Чи варто казати, що це — можлива для всіх нас реальність? В яку потрібно хіба що… Так, повірити.

Ми багато говоримо про віру в Бога. Але чи можна вірити в Бога, не віруючи в себе? Чи можна вірити в Отця, не віруючи в його Сина чи Доньку? Ми як діти Бога є творцями своєї реальності, а, отже, нам під силу змінити свою реальність в будь-який момент. Можливо, раніше ви казали: «Я живу погано, тому що моя країна (влада, дружина, дитина, мій начальник, мій чоловік, моя рідня…) погана. Щоб жити краще, мені потрібно поміняти країну (владу, дружину — далі за списком)». Тепер наберіться сміливості, щоб сказати: «Я сам створив таке життя власними віруваннями, думками, бажаннями. Тому несу повну відповідальність за те, що відбувається. Якщо мене не влаштовують певні аспекти мого життя, я завжди можу переглянути власні погляди, замінити страх на Любов. Я можу змінити все на краще!» І ви справді можете! Я вірю в кожного з вас.

(с) Тала Пруткова


Originally published at talaprutkova.wordpress.com on March 30, 2015.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.