Три кращих серіали не про любов
Або ода людським слабкостям від кіношників
У компліментах цьому шедевру Джонатана Нолана можна розсипатися вічно. Не зважаючи на те, що серіал знятий за мотивами науково-американського фантастичного фільму “Світ Заходу” 1973-го року, окрім загальної ідеї він не має майже нічого спільного з цією стрічкою. Це майже ідеальний багатосерійний фільм: продуманий до деталей, інтригуючий, гарний, з шикарним саундтреком авторства Раміна Джаваді.
У недалекому майбутньому заморені бізнесмени та офісні працівники приїжджають розважитись і зняти нервове напруження до спеціалізованого парку розваг. Одна з його частин, у якій відбувається дія першого сезону, стилізована під епоху ковбоїв, проте при бажанні гості можуть вирушити у Середньовіччя, Давній Рим чи ще кудись. Всю розважальну роботу у парку виконують тематично одягнуті андроїди, які втягають людей у різноманітні рольові ігри та зовні нічим не відрізняються від людей. Їх можна ґвалтувати, бити і навіть вбивати, чим не цурається скористатися більшість гостей, хоча в переважній більшості випадків це абсолютно непотрібно.
Зіпсованих відвідувачами андроїдів відправляють на ремонт і перепрошивку. Проте деяким працівникам парку чудово відомо, що роботи мають здібність вчитися і розвиватися, а деякі навіть після перезавантаження пам’ятають, що з ними робили гості.
Здавалося б закладена в основу серіалу ідея випливе у набридлу всім тему повстання машин, але де там. Сюрпризів у “Світі Дикого Заходу” дуже багато. Приблизно на третій серії просто припиняєш гадати, як розгортатиметься сюжет — політ фантазії сценаристів зашкалює, інтрига накладається на інтригу, а актори не припиняють дивувати перевтіленнями.
Перший сезон серіалу, що складається з десяти серій, мав шалений успіх у глядацької аудиторії, тому в наступному році нас чекатиме і другий. Ходять чутки, що в ньому дії відбуватимуться в епоху самураїв. В будь-якому випадку чекаю з нетерпінням і сподіваюся, що він буде не менш видовищним.
Світлячок (2002)
Про цей космічний вестерн так багато говорили актори “Теорії великого вибуху”, що рано чи пізно їхні прихильники, які ще не бачили “Світлячка”, мали б зацікавитися. Свою роль у прийнятті рішення про перегляд зіграло і те, що його зняв режисер мого улюбленого серіалу дитинства “Баффі” Джос Ведон.
У 2517-му році людям довелося залишити Землю, що потерпала від війн, голоду і хвороб та переселитися в іншу зоряну систему. Відбулася громадянська війна, внаслідок якої у світі майбутнього лишилися лише дві супердержави: США і Китай, об’єднані федеральною владою під назвою “Альянс”.
“Альянс” намагається контролювати всю зоряну систему, проте йому це погано вдається - на більшості віддалених планет свої порядки. Додає проблем і кочова раса канібалів, що нападає на всіх без розбору.
Малкольм Рейнольдс в минулому воював за незалежність планет від метрополій, тому сприйняв утворення “Альянсу” як особисту поразку. Після закінчення війни він купив старенький космічний корабель “Світлячок” і став контрабандистом, продовжуючи свого роду поодинокий протест проти системи. Подорожуючи від планети до планети у пошуках нелегальної роботи, Малкольм часто бере за на борт пасажирів, які видають себе не за тих, ким є насправді. Більшість з них не поспішає сходити на наступній планеті, а надає перевагу безстроковому штурмуванню космічного простору разом з капітаном. Таким чином згодом на борту “Світлячка” утворюється дружня команда, якій доводиться пережити разом чимало пригод, а згодом і змінити хід історії всієї зоряної системи.
Погане фінансування серіалу призвело до майже повної відсутності спецефектів і одноманітних пейзажів у кадрі, проте завдяки прекрасній грі акторів ви навряд звернете на це увагу. Джос Ведон завжди мав хороше почуття гумору, а у “Світлячку” просто перевершив себе. Діалоги наповнені такими смішними жартами, що в персонажів неможливо не закохатися: кожен з них сам по собі ходяча пригода.
Після останньої 15-ї серії я була готова закричати: “Як??? І це все???” і телефонувати на телеканал FOX зі скаргою на закриття серіалу, як це робив Шелдон в “Теорії великого вибуху”. В пресі писали, що не зважаючи на велику популярність “Світлячка” у глядачів, керівництво каналу з самого початку не знайшло спільну мову з Ведоном і зненавиділо серіал вже за те, що він був задуманий в стилі космічного вестерну. Зважаючи на чисельні прохання фанатів Джос Ведон закрив деякі сюжетні лінії у семи коміксах і повнометражному фільмі “Місія Сереніті”, який варто дивитися одразу після останньої серії, щоб не мучитися незавершеним гештальтом. Детальніше про те, чому серіал не мав продовження, можна прочитати тут.
Цікаво, що фанати навіть організовували кампанію по збору коштів на продовження зйомок “Світлячка”, проте Джос Ведон так і не пішов на цей крок, чим засмутив всіх, і мене в тому числі.
Молодий Папа (2016)
Нове творіння режисера Паоло Сорентіно розрекламували на славу, тому, мабуть, тільки лінивий не чув про те, що в серіалі йдеться про далеке від церковних догм життя священнослужителів Ватикану. У всіх рецензіях в першу чергу пишуть про те, що Папа курить як паротяг, а кардинали влаштовують оргії, оминаючи увагою саму ідею режисера.
Для того щоб зрозуміти про що насправді “Молодий Папа”, варто хоча б побіжно бути знайомим з історією Римо-католицької церкви. Почну з того, що Папа Пій ХІІІ — вигаданий персонаж, своєрідна фантазія відомого італійського режисера про те, яким може бути новий Папа Римський. Також його образ наполовину списаний з біографії Іоанна Павла ІІ, Папи, що зламав багато стереотипів католицької церкви, а після смерті був канонізований. Тому в першу чергу це серіал про мрію режисера стосовно очолення церкви сильним і харизматичним лідером, якого майстерно зобразив на екрані Джуд Лоу.
Інша справа те, як Паоло Сорентіно вирішив донести до глядачів цю ідею. Перші дві серії викликають таку неймовірну огиду і непорозуміння, що далеко не кожна людина, тим паче віруюча, вирішить дивитися серіал далі. Глядач просто не розуміє, для чого новий Папа показаний диктатором, таким собі монстром в сутані, що нахабно знущається над найближчим оточенням, зневажає католиків і самого Бога. Проте якщо пересилити себе і почати дивитися далі —сюжет почне цікаво закручуватись, а режисерський задум розкриється сповна.
Також у серіалі підіймаються теми гомосексуалізму, педофілії, розпутства і алкоголізму серед священників. По суті майже всі мужі церкви і монахині показані звичайними людьми з безліччю гріхів і пристрастей, що начебто зовсім випадково опинилися у Ватикані. Інша справа Папа. Доволі швидко глядач розуміє — він не той, ким хоче здаватися.
Всі актори грають бездоганно, а саундтрек ви захочете скачати майже одразу. Серіал дуже гарно знятий, і що цікаво, не у Ватикані, а з допомогою декорацій. Римо-католицька церква офіційно роботу Сорентіно не засуджувала, проте знімати на своїй території заборонила. Тим не менше режисера це не засмутило, тому у 2018-му році на нас чекає другий сезон серіалу.
Якщо вам сподобався цей пост, натисніть кнопку аплодисментів зліва.
Прочитати мій пост про три найкращі романи, які я прочитала цієї зими, можна тут.
