Кітікет Корпс

Новела

Від редактора

Ці записи ми знайшли у веб-архіві загиблої іміджборди. Автора тяжко встановити, але схоже на


Якщо у вас паранойя, це не означає, що за вами ніхто не слідкує.
Скіфське народне прислів’я

Відколи вчора я зайшов на той дурний сайт, мене переслідувало дивне відчуття. Я б сказав — згуки. Ніби хтось щось шепотів до мене, а коли я прислухався, — вмент змовкав. І відчуття не те що б щезало, але зачаювалося десь на глухому споді душі. Я чув цей об’єм, цю порожнину, що, ледь погупуючи, чигала на мою неуважність, — десь під серцем, — погупуючи з ним в унісон, — і так мімікруючи — десь там, де сичить селезінка…

От тільки не треба розказувати, що комп’ютерний вірус не може передаватися в людське тіло! Я чудово знаю, наскільки сильно техніка впливає на наш організм. Опромінення, радіація, високочастотні хвилі. Заприсягнутися можу як вчора через навушники-краплі мене вдарило струмом. І потому…

Ви тільки послухайте! Трясця: знову сховалося.

А ще геть пропала моя кицька Жулька. Аж відучора ніде не бачив її товстенького смугастого пуза. Куди можна втекти в однокімнатній хрущовці — уявлення не маю. Я перерив усі кутки і закутки. Весь вечір повзав навкарачках попідліжжям. Стер усі коліна на трениках. Смугасте брюшко — де ти!

Отже, я знов зайшов на той дурнуватий сайт. Сайт кандидата в мери Краснянского. І чого я взагалі сюди був заперся? Дурнувата політика, дурнуватий мер, дурнувата інтернет-швидкість.

Єдиний, за кого я при тямі би голосував — Його Величність гетьман всія України Скоропадський Павло. Ото-то людина. Ото чоловік. Ото козак.

Пам’ятаю, на фоні в мене якраз грала музика.

Люди як рагулі,
Во-во-воу!
Люди…
Як рагулі…

Я відкинувся на спинку стільця, замріявшись про Третій Гетьманат, потягнувся солодко. Й у цей момент — бабах!

Ніби тонкою холодною голкою прохромили від одного вуха до другого. А потім голка за мить нагрілась, і обпаливши нейронні закінчення, згоріла дотла.

Я зірвав навушники і ще довгу хвилю шкробав себе у тім’я, намагаючися чи то вишкребти присок, чи то вмазати його немов живлячий лосьйон.

Тоді нявкнула Жулька й відволікла мене. І це був останній раз, коли я її вчув.

Я встав накинути їй корму в годівницю, а відтак не побачивши любу кицю, все шукав і шукав…

І тоді ж зачув ці дивні згуки.

Спершу я подумав, що то з навушників стиха заграв Танок Лицарів Прокоф’єва. Аж ні — виявилося, що коли я одкидав навушники, то зірвав обидві чорні краплі. А мідяний дріт не грає Прокоф’єва, це ж усі знають.


Отже, тепер я намагався розгадати таємницю сайту Краснянского — і вставив обидва дроти до вух. Констатую: згуки не видозмінили перебігу своїх життєвих циклів.

Я так само увімкнув музику на фоні, навіть плейліст вибрав той самий: ось гімн Оттоманської Імперії, ось Шкробів, ось Кенібал Корпс. Констатую: ніяк не вплинуло на згуки, що мене переслідували.

Не вимикаючи музики, Я знов і знов і знов перечитував сайтівські новини, намагаючися знайти бодай натяк на те, як розгадати мої згуки. Мені вже в очах рябило од плебейського контенту. Але — ані голки, ані думки.

Я плюнув і пішов у душ.

І щойно мого чола торкнулася гаряча вода, залунала пісня “Царю, Царю, мій Царю, ти Небесний Владарю…”. Чи то я заспівав?

Відповіддю на питання зблиснула серія образів: ось я сплю під мертвотним світелком ліхтарів знадвору, Жулька під боком, а моя Тінь одділилась од мене і скрадається до темної-претемної комірчини.

Там консервація од баби, а також запах цвілі і Матері Сирої Землі.

Раптом Тінь на галявині, укритій тепло-жовтим світлом. Зелено-презелено навкруг і долі.

Аж нагло забурунило праворуч Тіні! Приснуло з-під зела, мов з чиряка, — винутрувалася струмінь лискучої чорноти, котра пахла старою мандою.

Аж знов комірчина. І замок на ній, котрий Тінь не здолає. Зі шпарин почала вилазити піна — і ще трохи пошкробав потилицю й змив.

І чому вода, що змивається, червонява?

Я нахилився. Взяв лезо і встромив у живіт, де заскочив зненацька підступну сукупність. І згуки стихли.

До речі, Жулька знайшлася.

Ну як Жулька… те, що від неї лишилося.


Слухати:

Скачати PDF і прочитати пізніше.

Підписатися на Твітері.

Лайкнути на Фейсбуці.

Слідкувати на Медіумі.

Зображення від Ані Поточняк.