Прибуття
Цьогорічний фільм викликав чимало відгуків, як захоплених, так і прямо протилежних, від людей, які очікували чогось більшого ;-)
Я ж давно взяв за правило нічого не очікувати від фільмів і в основному вибирати на що піти, орієнтуючись на сильні та слабкі сторони, які можуть бути в історії. Тому фільм мені, звичайно, дуже сподобався.
Але тут хотілось би зануритись в один аспект, який я помітив зовсім недавно, з якогось приводу згадуючи Arrival. Мені здалося, що фінал фільму міг бути абсолютно не таким і, що автор, явно відмахнувся від цієї ідеї, якщо вона йому прийшла, хоча згідно з логікою історії, це було б не просто виправдано, все, м’яко кажучи, — йшло до цього.
Отже, ми маємо 12 інопланетних кораблів лінзоподібної форми, які зненацька опинилися в різних куточках Землі і так само зненацька щезають на кінці фільму (буквально „розчиняються в повітрі“), також ми знаємо, що „наші“ прибульці дали Лоїс та Ієну 1⁄12 об’єму інформації. Швидше за все, щоб змусити інші держави співпрацювати. Звичайно, дива на цьому не закінчуються: всередині корабля гравітація діє абсолютно за якимось іншими законами, ніж у нашому Всесвіті; команду експертів від гостей відділяє напівпрозора мембрана, чимось схожа на шкарлупу жорсткої ікри, хоча, коли Лоїс попадає за цей вельон, виявляється, що газом поза ним можна не тільки дихати, а й це не становить жодної загрози її здоров’ю. ;-)
Так хто ці гептаподи, що це в них за такі чудернацькі кораблі та звідки ж вони прибули? Останнього, звичайно, ми дізнатися не можемо, тому що це все-таки вигадка та науково-популярна фантастика, але з огляду на вище згадані факти (плюс мова, яка надає можливість перебувати в кількох часових моментах одночасно), можна вивести досить цікаву теорію, що прибульці прибули з чотирьох-вимірного (евклідового) простору.
Тоді, стає на своє місце незрозуміла гравітація (а це справжня гравітація, а не магнітна підлога, як в деяких проектах космічних кораблів), також форма самих кораблів та „нелогічне“ місце прибуття може вказувати, наприклад, на гіперсферу.
А можливо і складніший об’єкт, якщо згадати про 1/12. Адже стандартно пояснюють n-вимірний простір проходженням 3-вимірного кола через 2-вимірний простір, як фігуру того ж кола, яке постійно збільшується, або зменшується під час проходження сферою такого виміру, з іншого боку, якби ми просунули руку в такий простір, то наші пальці опинились би у 5-ти місцях одночасно, як — овали ;-)
Так само логічною стає мембрана, через яку дослідники могли спілкуватись з істотами з вище-вимірного світу, адже так значно легше проектувати своє зображення.
Найцікавіше, що хронологія фільму перемішана на кшталт проекції тесеракту на трох-вимірний простір, а ось з простору, де часу немає, все виглядало б логічно, бо ти його бачиш увесь відразу (як Моцарт свої симфонії).
Докладніше про це, можна подивитися у діалогу з True Dtective.
Цікаво також, чи не вплинули гептаподи на Лоїс ще до своєї появи, так як згідно хронології фільму, видіння майбутнього почалися саме напередодні.
Так от, про альтернативний фінал фільму, коли вона виходить за мембрану і усвідомлює, що вже знає мову і бачить майбутнє, за логікою вона б мала би перестати відчувати себе 3-вимірною істотою, а так, як ми, як і усі звірі, на планеті активно використовуємо все тіло для спілкування (звичайно переважна більшість не/напів/свідомо), а гептаподи лише свої семикінечні кінцівки, то Лоїс могла б „згадати“ себе подібною ж істотою, яка з n-вимірного простору просто „пише свою історію“.
