Мова, радянські люди та недобиті внутрішні москалі.
Довгочит на тему мови, радянських людей, недобитих внутрішніх москалів і нюнасів, які постійно випадають з дискусії. Тема дуже тригерна, але важлива для осмислення. Звичайно, що після 24.02 багато чого було вчергове закреслено і далі буде ще гірше, але це не значить, що ми будемо цю тему обходити. Ні, навпаки, нам треба розуміти, що зараз відбувається і чому.
От дивіться, є у нас тут, наприклад, грузин. Він спілкується собі грузинською. Чи ми чіпаємо його на тему мови? Ніт. Навіть тоді, коли він спілкується з нами російською. І ми не будемо його чіпати на цю тему, поки він себе ідентифікує як грузин і з повагою ставиться до нас. Але як тільки він почне захищати російські наративи — йому прилетить і за мову теж.
Аналогічно, білоруси. Поки білорус себе ідентифікує, як білорус, все ок. Навіть, коли він говорить російською. І так стосовно інших людей.
Бо для них російська мова виключно інструмент спілкування. Ну да, так вийшло, що старше покоління знає російську, ну ок. Хоча, молодь в Грузії свого часу знала краще англійську, ніж російську. Як зараз там — не знаю.
Так от, поки російська для людини просто інструмент, все ок. Хоча, після 24.02 росіяни все зробили для того, щоб і такий варіант використання мови теж став тригерним.
А тепер, ми беремо українця, який говорить українською. Але він нам пропонує російські наративи. Чи будемо ми спокійно до такого ставитись? Ніт. Не будемо. Незважаючи на те, що він говорить українською і бігає у вишиванці.
Бо проблема не у мові, а у тому, ким себе людина ідентифікує та які цінності розділяє. Чи несуть ці ціності загрозу вашому існуванню чи ні?
Росіяни самі зробили свою мову інструментом війни. Але ми це розуміємо. І у побуті ми як не вимагали від людей відмовитись від російської так і зараз того не вимагаємо.
Але чого ми точно вимагаємо — це, живучи тут, не розділяти цінності руского міра. І не важливо, якою мовою ти ці цінності транслюєш. Бо ці цінності є буквальною загрозою для нашого існуваття і вже не перше сторіччя.
І от виходить парадокс. З одного боку, Україна про Свободу. І люди, які виросли російськомовними, апелюють саме до цього — ви ж про Свободу, то чому нам забороняєте?!
З іншого боку, ми дбаємо про свою безпеку і не хочемо тут дозволяти вільно ходити ідеям нашого знищення.
Так, ми про Свободу. Але і про Свободу вибору. Ти можеш обрати не переходити на українську після всього, свідком чого ти став. Але тоді витримуй відповідне ставлення до себе.
Ми безжальні. Наше суспільство безжальне як до своїх так і до чужих. Мало того, якраз чужим ми частіше даємо фору в часі, тоді, як своїх, ми будемо шпиняти тут же, одразу. Просто тим, хто сюди приїхав, наївно здається, що ми не пиздимо одне одного.
Або що ми пиздимо лише вас і лише за мову. Ні, ми пиздимо вас за те, що ви не зробили вибір. Вибір відмовитись від ідей руского міра. І просто російська ще не є показником, але російська тут же стає обтяжуючою обставиною, як тільки ви палитесь на ідеях руского міра.
І так, я розумію людей, які кажуть — я не буду говорити українською, бо я не хочу, це не моє бажання, мене змушують. І не говоріть. Але тоді і не пробуйте бути публічною персоною. А якщо ви публічна персона, витримуйте постійну претензію щодо мови. Вас не залишать у спокої. І не тому, що ми наївно віримо, що мова приховує цінності, які людина транслює.
Ні. Тому що є базові цінності тут, які ви розділяєте з нами, а значить, не несете загрози нам. Як тільки нам буде здаватись, що потенційно це може нести загрозу – вас будуть шпиняти.
Ви можете бути ким завгодно, але від вас вимагається поважати те, що важливо для нас, особливо, якщо це історія про безпеку. І в цьому плані, наше суспільство взагалі ніфіга не толерантне. Ми тут дуже жорсткі та злі.
І якщо ви, прочитали цей допис, і наївно думаєте, що мова йде про мову — то я вам не заздрю. Вам дійсно важко живеться тут. Бо ви не розумієте, не відчуваєте базові принципи цієї землі. Бо тут є свої історичні обумовлені процеси, які пов’язані як з землею буквально, так і з тим, що через ці території постійно хтось мігрував. Ми завжди беремо собі щось з інших культур, якщо воно тут приживається, і з легкістю відкидуємо все, що не прижилось. Це не просто. Проте, так воно тут робе. І от у нас є історична пам’ять про те, хто нас тут нищив і поточна ситуація, хто далі це бажання підтримує, а хто — відмовився від цього. І російська мова тут дійсно в особливому статусі. Але зовсім не у тому, в якому їй би хотілось.
Так от, коли люди тут роблять вибір у бік української мови свідомо — це викликає повагу, особливо, якщо це не рідна мова. Та якщо людина засцяла і тому вибрала мову, це викликає бажання дати підсрачника і постійно контролювати, щоб більше не перейшов на іншу мову. Якщо людина розділяє наші цінності але принципово не відмовляється від російської — це зона підвищеної уваги і регулярні підозри у зраді. Тобто, таку людину будуть постійно “перевіряти”.
Бо, нажаль, російська мова пов’язана, склеєна з російськими цінностями. Якщо вийде розірвати цей зв’язок, це буде класно. Але розрив цей буде кривавий. І якщо ви саме та людина, яка це робить, що ж, я вам співчуваю. Ні, я не буду вас шпиняти, бо я розумію, чому людям важко переходити і що ми, насправді, дійсно часто вимагаємо відмовитись від власної самоіндентифікації себе, як частини руского міра, де мова є невід’ємною частиною цієї самоіндентифікації і саме тому ви бунтуєте. І так, ми це робимо виключно з міркувань безпеки. І ті, хто не зробив цього, будуть ходити під ковпаком “потенційний колаборант”. І ви це добре розумієте і тому, вам здається це вкрай несправедливим.
Але ви губите одну річ. Це стосується публічної площини. Тобто, якщо ви займаєтесь бізнесом, чи хочете впливати на маси — питання мови у вас тут же постане. Так само воно постає на окупованих територіях, коли за українську можна отримати реальну кулю в лоб, а не підозри. І це важлива різниця. Бо для росіянина україномовний українець — це вже зрадник. А для нас російськомовний українець не факт, що зрадник.
Так само, як ті, хто вільно володіє мовою, наївно думають, що ми не бачимо, як вони штовхають сюди ідеї руського міра і тому верещать, що то все змова проти них чи наклеп попередників, конкурентів і так далі.
Ми не боремось з мовою, ми боремось з токсичними ідеями та бажаням нас знищити. Якщо б росія говорила українською та зробила все те саме, використовуючи мову, як частину ідей руского міра, ми б і українську вважали б обтяжуючою обставиною.
І зверніть увагу, радянська українська нами відкидається. Так-так, наша мова (як і мови інших народів) була змінена під цілі союзу. За ці 30 років, так чи інакше, ми змінювали власну мову, бо ми знаємо, який вплив на неї був здійснений і як вона теж ставала інструментом насильницьких змін.
І так, цей процес не такий явний, але щоразу, як змінювався український правопис, це викликало бурхливі обговорення. І ми досі мусимо спростовувати імерські та радянські міфи, щодо нашої мови та сфери її застосування. Нам досі нав’язуються хибні дискурси щодо цього. Але, ми все одно рухаємось далі.
Я свого часу казала, що треба українську російську не з точки зору лінгвістики, а з точки зору ідей. Але цього зроблено не було саме російськомовними. І тепер, після 24.02, вони у дуже складному становищі, до якого ж самі і призвели.
І так, глобально, мова тут нідо чого. Але локально, не просто до чого, а вона стала предметною, коли виявилось, що через мову ти визначав свій/чужий і це дало тобі змогу вижити, або навпаки.
І тепер, буквально, російська мова, це мова ворога та окупанта, ката. Як і багато разів до того в нашій історії.
І війна ще не закінчилась. І цей вибір, відмови від всього російського, доведеться робити все більшій кількості людей не через те, що цього вимагають українці, а саме через те, що роблять росіяни, включно з представниками російської культури, науки і так далі.
Не ми призвели до того, що російська, нажаль, асоціюється з тим, з чим вона асоціюється.
Ми були у процесі формування свого публічного простору, в якому хотіли чути більше української, яка знаходиться в активному процесі змін. Ми переосмислювали суржик, переосмислювали власні говірки, вплив срср на нашу мову та що було згублено, знищено, ми були зайняті своїми процесами, в які постійно намагались впихнути російську, яка там нафіг не потрібна була. Як і ідеї про руський мір, які нам тут нафіг не треба, бо ми про інше.
І оце постійне переривання не могло не дратувати. Бо руській мір займався саме перериванням — він не давав іншим народам “згадувати” себе, а постійно ліз у цей процес, зміщуючи акценти, роблячи підміни і потім заламував руки, що його ніхто не любить, бо це ви погані, а я хороший. Хороший русскій. Я о свєтлом, о високом, зачем єті все мелочи, к чему єта ругань і ненавість? Почєму не оставіть рускій, далась вам єта мова!
Трагедія російського у тому, що воно обрало смерть. Як буквальну так і метафоричну. Реальні росіяни готові померти на полі бою за ці ідеї і не готові від них відмовитись під страхом смерті, а інші люди, які є носіями цього російського, мусять пройти через екзестенційну смерть, відмовившись від ідентифікації руский через те, що більшість обрала те, що обрала.
Це величезна трагедія одного народу, що призвела до купи трагедій сусідніх народів. Але це не викликає поваги чи співчуття. Бо були інші варіанти, були інші вибори, яких НЕ ЗРОБИЛИ.
А Україна, це країна про вибори ЯКІ ЗРОБИЛИ. Який ти вибір зробив? Ти зробив вибір не робити вибір — це твій вибір, і ставлення відповідне. Саме тому мобілізація в росії, викликала у нас сміх та нову хвилю мемотворчості, бо для нас це історія про те, як росіяни НЕ РОБЛЯТЬ вибір, який вони можуть зробити. Бо ЗРОБИТИ ВИБІР не так просто, да. Ми це знаємо, бо ми його робимо. Ось тут, окрім Свободи і з’являється Воля. А вони — не роблять вибір і це призводить до смерті, не лише фізичної, але й духовної. Саме це і відбувається з росією. Смерть на всіх рівнях, всього, що пов’язано з ним. І це їх вибір, який вони зробили чередою невиборів, що і стало їх глобальним ВИБОРОМ. Тому, безглузді всі ці розмови з росіянами, бо вони тупо не розуміють, про що ми. Нє, розуміють, але не розуміють. Бо тут, локально, вони роблять вибір не обирати, що і є вибором.
Саме тому, для українців, історія про російську мову змахує на історію про мертвечину. Нє, у кожного свої смаки, безумовно, але блять. Воно ж мертве, що ти його таскаєш усюди з собою?
І поки одна частина людей методично в собі вбиває москаля, є інша частина людей, яка цього всього дискурсу в цілому не розуміє та мєлко відіт.
Це радянські люди. Радянська Україна ще жива, але вона вмирає і вбиває її, як не дивно, саме рускій мір. Як і радянську росію.
А вот советский чєлавєк више всей єтой национальной возні. Потому как, не понімают, дурачки, что национальность, єто суженіє міровоспріятія.
Так от, радянська людина є російськомовна. Але вона не розділяє ідеї русского міра, в неї свої ідеї, не менш йобнуті, але так само, романтизовані.
Віра у світле майбутнє, у розвиток технологій, покорєніє міра та зміна супільного устрою. Радянська людина тут, у цій війні, почувається себе дивно, і тому, обирає позицію “зверху”, над. Так, вона рже з росіян і їх примітивного мислення, з того, як ці ідіоти маючи такі ресурси та технології, не можуть нічого путнього зробити і добитись військової перемоги. Я би сказала, що радянська людина прєзірає росіян саме за їх тупість та примітивніть, узость мішлєнія.
Для радянської людини російська мова не є приналежністю до ідей руского міра. Це мова спілкування, міжнародного спілкування. Не смійтесь, для союзу саме так і було, як зараз англійська для нас.
Радянська людина отримала освіту цією мовою, написані наукові роботи цією мовою, кіно знято цією мовою, її улюблені книжки та пісні — все російською мовою. Романтика пєрвооткриватєля і покорітєля вершин. Проекти, які рухають людство вперед. Наднаціональна ідентичність. Але російськомовна, так.
І от ці люди взагалі не розуміють, чому вони мають шось змінювати і якого біса, до їхньої російської дойобуються, коли вони говорять про глобальні проекти на рівні людства, а ви тут про якість національні тьорки їм.
Саме ці люди постійно сміюються із спроб знести пам’ятники чи закрити музеї, бо це ж дійсно смішно — ми тут про человечество і еволюцію, а вони про якийсь примітив. Фу.
Ми не опустімся до вашего уровня, єто местєчковий уровень мишленія.
І це на фоні добивання Радянської України, коли росіяни знищують саме радянську інфраструктуру. За що їм величезна подяка, бо ми б ще довго в цій радянщині жили б і не мали б змоги зробити зміни, які ми зробимо пізніше. Шкода, що при цьому гинуть люди. Але люди ні для російського ні для радянського проекту, нічого не вартували. Для росіян це лиш функція, а для союзу — це ресурс, тому пайка може бути краща, ніж у росіян.
Обидва проекти апелюють до чогось високого та світлого. Рускій мір до Кітєжграда, Союз до Зміни людства та Чєловєка, “Мы наш, мы новый мир построим — Кто был ничем, тот станет всем”.
Український проект взагалі цього не пропонує. Він не хоче завойовувати інші країни чи народи. Він про Персону і про її Вибір. Але це треба окремо описувати ці проекти :)
Отже, на сьогодні, ми маємо групу людей, яка вбиває у собі русскомірца, включно з мовою, та групу людей, яка мову відділила від руского міра але транслює ідеї Радянського Союзу, які тут, еммм, як би то культурно сказати, теж не дуже у фаворі.
Бо для нас і один і інший проект, приніс ріки крові, заради “високих” цілей. А це те, що ми не дуже сприймаємо, бо яка б ціль не була, людина важливіша. Не можна вбивати людей, щоб їм зробити краще, тим, що ми частину з вас вбили.
Радянські люди теж діляться на тих, хто представляє саме Радянську Україну (вона не така, як СРСР) і тих, хто представляє саме Радянський Союз.
І між ними теж є конфлікт. І саме про нього нам кажуть, коли звертають увагу, що от є україномовна людина у вишиванці, але ж вона транслює не Українські ідеї. Так, і обидва проекти викликають однакову реакцію не щодо мови, а саме щодо ідей, які вони транслюють.
А російська мова стає обтяжуючою обставиною до ідей, які транслює людина. І так, от вам радянська Україна, така вся україномовна, каже вам чергову мантру про “розвалили фабрики/заводи/пароходи” (с) і ви сперечаєтесь на цю тему. А от вам те саме каже Радянський Союз + російська мова, і все, йому прилітає і за темою, і за мову. Тільки Союз почне кричати, та до чого тут мова, ви йобнулись, я вам про те, що ви просрали таку країну! А ви йому — геть з України, москаль нєкрасівій, геть!геть!
Да, обідно, однако :))
При цьому, звичайно є люди, які щиро вірять, що якщо всіх змусити говорити українською мовою і повністю викорінити всі інші мови, включно з російськю, так ми убезпечимо себе. Що теж є крайністю і не ефектиним, бо в першу, чергу, важливо, які ідеї вам транслюють, і потім, мова. Бо мова важлива так, але ж мовою ви не заміните усе.
Але російськомовні радяньські люди у цьому місці раптово звертають увагу саме на цих людей (умовно, нацики), намагаючись подати, що це і є Україна та її проект. Те саме робив проект руского міра. Для них український проект — це націоналістичний проект, причому вигаданий націоналістичний проект, який просто хоче вбивати за російську мову і все.
Де ці обидва проекти, ми знаємо. І спостерігаємо їх розпад так чи інакше.
Бо українці знають, що рано чи пізно, але труп твого ворога пропливе повз тебе. Навіть, якщо це триста тисяч ворогів. І навіть, якщо вони хочуть мову зробити інструментом ворожнечі, у них нічого не вийде.
Далі буде.
