Національні архетипи. Частина друга.
Рекомендую починати з першої частини, щоб легше було увійти в тему.
Є неписані правила, які наче і не проговорюються, але психіка їх “зчитує” з нашого оточення. Суспільство пропонує певну життєву стратегію — ти можеш жити по схемі і отримувати очікувані результати, але це може суперечити твоїм власним бажанням, або вийти з цього кола, і жити відповідно власного бачення. Але тобі доведеться подолати доволі сильні несвідомі установки, які утворені колективним несвідомим.
Українське суспільство однаково сильно тисне на чоловіків та жінок, просто предмет тиску різний. Від жінок вимагається служіння соціуму, сім’ї, продовження роду, вона постійно відчуває, що не має права обирати свій спосіб життя, вона не належить собі, але належить іншим. Вона має підкоритись, стати жертвою обставин, погодитись з тим, що їй дали інші. Вихід із цього кола можливий лише у другій половині життя, умовно, коли діти виросли. І навіть тоді, їй будуть нагадувати про онуків. Саме тому жінкам важко починати діяти, бо все життя її привчали відмовлятись від власних бажать і вона не вміє їх втілювати самостійно. Оточення жінки постійно вказує, чого вона має хотіти і “забезбечує” її цим.
Від чоловіків же вимагається розуміння цілей свого життя ледь не з пелюшок, а якщо він сам не визначився, йому тут же вкажуть його цілі. При цьому, абсолютно ігнорується емоційність чоловіків і їх буквально не вчать опановувати власні емоції, потураючи деяким емоційним проявам і виправдовуючи їх тим, що чоловік не може себе стримати. Отже, контроль за емоціями та проявом чутливості перекладається на оточення чоловіка. Чоловіча емоційність “зайва”, вона заважає, він має досягати цілей, а не відчувати шось там. Він має багато працювати, якщо треба, покласти своє життя заради цілей суспільства, сім’ї, роду і таке інше. А якщо не згодний, то є можливість вмерти молодим. Тоді, ти наче і не невдаха, просто не пощастило і тебе навіть будуть згадувати і оплакувати. Вихід з цього для чоловіків так само можливий лише у другій половині життя. Бо у першій вони або тікають з країни, не витримуючи цього тиску, або працюють на когось/шось, або вмирають молодими. Коли чоловік виходить з цього кола, він починає відчувати, чого саме він хоче, його починає тягнути до сім’ї, дітей, країни. Він починає відчувати і вчиться тому.
Аналогічно для кожного архетипу — частину якогось архетипу суспільство визнає, а іншу частину або табуює, або якось перекручує, обрізає, знецінює.
Коли я почала виписувати архетипи, я побачила певну “покрученість” у кожному архетипові. На мій погляд, це відбулось в наслідок доволі не простих історичних подій на території України протягом всього часу. Але остаточно все було перекручено під час СРСР, бо були створені нові радянські архетипи. І в кожній республіці союзу було повністю переформатовано казки, легенди, міфи, щось відкинуте, щось залишене, щось перекручене та перекроїне.
А після розвалу СРСР до нас надійшла хвиля іноземних образів, сенсів, архетипів та історій. І знову все змішалось, перекрутилось.
І певний час всі ці західні методики, теорії, приклади були цікаві, нові, люди їх пробували, але по факту, життя не змінювалось, мало того, тут починались процеси, які західний світ так і не спромігся пояснити ні собі, ні нам. Бо купа соціальних програм тут провалилось з тріском. Сюди було вкладено шалені гроші, але вони всі розтанули, протікли між пальцями, як і не було їх.
Україна знаходиться зараз на етапі визнання та дослідження себе, своїх властивостей, талантів, проблем. Неможливо щось побудувати, коли ти себе не знаєш, не можеш розрізнити, де твої бажання, а –– чужі, не твої. І при цьому тобі з усіх боків кричать на вухо, що ти маєш робити, що відчувати і куди рухатись. Тихий саботаж таких вимог цілком логічне ;)
Але повернемось до архетипів :) Наступний архетип у нас –– Солоха. Це перехідний архетип від усвідомлення себе до вміння спілкуватись з іншими. Солоха теж з дохристиянської епохи. Вона відповідає за Знання. Тобто, спочатку ви шось відчули, потім зробили, потім повторили і отримали результат, зробили з того ритуал. Це, умовно, робота Мавки та Русина. А от коли треба себе усвідомити та спілкуватись з Іншим — це робота Солохи.
Солоха знає, що таке община, плем’я, рід, але теж не в захваті від цивілізації. Вона для неї занадто зарегульована. Для Солохи важливий індивідуальний підхід. Їй цікава Персона, Людина, Інший. Вона запросто знайде спільну мову один на один, або з невеликою групою людей і абсолютно не хоче виходити під софіти сучасного світу. Вона автономна, може себе забезпечити, вміє добувати знання із Ноосфери або з навколишнього світу. Як правило, вона цей процес не дуже усвідомлює, проте, якщо виникне проблема, то вона її вирішить. Наше суспільтво не любить Солоху за її вольності, порушення суспільних норм моралі, за те, що вона знаходить спільну мову будь з ким, навіть з Чортом. Саме тому її вважають повією, жінкою без принципів, яка зваблює чужих чоловіків. Солоха живе у світі особистих взаємовідносин. Їй не зрозумілі жорсткі правила та конструкції, які обмежують людину та її прояв. Якщо у людини проблеми з архетипом Солохи, така людина підміняє живе спілкування сексом або алкоголем, не вміє працювати з власними інтересами, погоджується з тим, хто сильніший. Пропрацьована Солоха ж дає чітке розуміння власних інтересів та інтересів інших людей, це хороший психолог, що тонко відчуває людей.
Проблематизована Солоха –– це людина яка не витримує тиску Системи, вона погодиться віддати себе, аби її не чіпали. Вона шукає душевного спілкування не там і не з тими людьми, обирає тиранів та довіряється там, де не треба цього робити. А біль від того, що її не розуміють і постійно використовують, ховає в алкоголі або галасливих та яскравих вечірках. Є справжньою жертвою, а не вдаваною.
Далі буде ;)
Читати першу частину
Читати другу частину
Читати третю частину
Читати четверту частину
Читати п’яту частину
Автор Катерина Хоптинська.
