Національні архетипи. Частина п’ята.
Частина перша, друга, третя і четверта.
Як завжди, прошу вас читати попередні частини, а потім поточну статтю :)
Отже, ми з вами пройшли довгий шлях. Через призму архетипів можна приблизно уявити поступовий розвиток суспільства, його потреб, способів вирішення різних завдань та проблем. І звичайно, що мало вміти відчувати, вірити, знати, служити, воювати та комунікувати.
Рано чи пізно, все це треба систематизувати, структурувати та осмислити. В якийсь момент у суспільства виникає потреба у людях, які б могли не лише самі системно виконувати якісь речі, але й створювати ці системи.
Так, з’явився арехетип Єзуїта. Людини, яка по суті, винайшла наукову картину світу. Яка повністю покладається на розум та його можливості. Яка може обробляти великі масиви знань та інформації, структурувати це все згідно розробленим моделям.
Єзуїт здатен поставити під сумнів те, що віками ніхто не смів робити – він поставив під сумнів існування богів.
Країни розвиваються як і люди, вони мають власні кризи, винаходять власні рецепти щастя та успіху, страждають самознищенням та знеціненням, впадають в депресію або навпаки, в ейфорію. Короче, багато чого роблять. У кожного суспільства є свої ігри, в які грає більшість. І в цих всіх іграх питання загального блага виникало не раз і не два. Мало просто визначити, що це таке, потрібно було ще й розробити систему, яка б дозволила його досягнути.
Єзуїт людина холодного розуму, якій тісновато у тілі з його обмеженнями у вигляді гормонів, потреби постійно їсти, одягатись і лікуватись.
Проблематизований Єзуїт, це людина, яка постійно все намагається пояснити з точки зору розуму. Для нього світ –– це система правил та законів, які потрібно виявити, описати та систематизувати. Він впевнений, що за допомогою розуму можна позбавитись емоцій, які лише заважають та збивають людину з пантелику.
Низький же прояв Єзуїта — це імітація інтелекту, це зануда та невіглас, який постійно апелює до інструкцій, авторитетів. Замість раціоналізації –– теорії змови та псевдоінтелектуальність, поверхневість, псевдоекспертність.
У високому ж прояві, Єзуїт — це вчений, експерт, штучний фахівець, яких складно знайти. Людина з надзвичайним розумом та глибиною знань. Саме він структурує поточне, винаходить нове та мислить глобально, на рівні людства. Він не має обмежень на рівні віри, національності чи інших локальних ідентифікацій. Його мрія — зустріти інший Розум.
Якщо Єзуїт стає віруючим, то виключно тому, що це його раціональний вибір, як би це не звучало :) Але навряд чи він стане пропагувати звичайні релігій чи вірування. Бо для нього віра є інструментом, вона у нього прикладна.
Але складні системи самі по собі нікуди не впровадяться і не злетять. потрібен хтось, хто зможе це впровадити, стати провідником майбутнього у поточне. Хтось, хто зможе витримати увесь спротив до змін, хто не побоїться умовної Кайдашихи, яка вирішила що має бути так і не інакше.
Суспільству потрібні люди, які тонко відчувають нове, бачать його зародження там, де інші того ще не бачать. Це реформатори та люди мистецтва, які розуміють, що великі маси людей інертні та неповороткі, тому вони шукають незвичні методи донесення нового до всього суспільства.
І якщо Єзуїт розробить і опише нову технологію вона так просто не злетить, бо буде занадто раціоналізована. Потрібен хтось яскравий, хто стане “євангелістом” для цієї технології. Хто зробить її модною, популярною, крутою.
Для цього наше суспільство створило архетип Панночки. Жінка, яка вся направлена у майбутнє, яка бачить його вже майже здійсненним отут і зараз, яка постійно штурхає весь соціум вперед, вказуючи на відмерлі звички та пропонує нові методи.
Проблематизовання Панночка, це людина, яка у тренді, постійно слідкує за новим, хапається за все нове, модне і яскраве, з легкістю позбувається старого, готова ризикувати, готова до викликів, готова будти не такою, як всі. Для неї світ, це нескінчений потік нового, що обов’язково треба спробувати та перевірити, донести до інших. Вона першою буде скрізь, спробує те, чого інші бояться і потім розкаже всім інших, чи варто чи ні то пробувати.
У низькому прояві Панночка це людина, яка любить кітч, буде вестисть на все яскраве, полюбляє імітацію розкоші, буде купувати копії відомих брендів, робити пластику, бо модно, робити кар’єру по головам, бо на інше ці тупі не заслуговують.
У високому ж прояві, Панночка — це меценатка, реформаторка, мисткиня, аристократка. Це дуже освідчена людина, яка відчуває нерв нового, куди рухається людство, куди рухається її країна. Вона підтримує мистецькі та культурні проекти, бо розуміє їх дійсний вплив на широкі маси людей, вона займається просвітництвом та впроважденням нових технологій та систем, які ніхто інший не ризикнув би впровадити.
Панночка може здійснити революційні зміни, але для цього їй треба сильна команда, інакше, її діяльність буде сприйнята як загроза звичному способу життя. Що, в принципі, є правдою, просто тут питання мотивів і для чого це робиться.
Єзуїт та Панночка знаходяться наче поза соціумом, вони часто ігнорують поточні проблеми, вони їм видаються занадто простими, примітивними і про минуле. Їм не цікаво багато чого з того, що у більшості викликає обурення або захоплення.
І якщо Єзуїт схильний до аскези, то Панночка вважає що людина має жити не просто в комфорті, а все навколо має задовільняти потреби людини.
Архетип Турка є перехідним від суспільства до цієї парочки, що “вітає в облаках”. Якщо Єзуїт та Панночка не залучають Турка до популяризації їх роботи, то, як правило, їхні проекти будуть сприйняті як дорога забаганка. Бо ні Єзуїт ні Панночка економити на своїх проектах не будуть. Обидва архетипи вважають, що без освіти та науки нікуди. Найцікавіше, що якраз Панночка може створити Єзуїту умови, де він би міг займатись наукою на користь держави/людства. Єзуїт теж може це зробити, але вважає, що це витрачання часу, тому, скоріш за все, він буде поспішати доробити свою наукову роботу.
Україна має багато таланових людей, які тут не знаходять для себе умов і їдуть туди, де вже створені умови.
Але умови тут так і не будуть створені доти, доки ми не усвідомимо себе, нашу різноманістність та нашу силу. Ми всі талановиті у своєму, а через архетипи, ми бачимо які саме це таланти.
А тепер, уявіть, що всі ці 8 архетипів є у вас в середині. Ваша психіка “знає” ці вісім способів життя. Тобто, ваше завдання, побачити це все в собі та навчитись розвивати це все, не звалюючись постійно у низькі прояви або традиційні архетипічні конфлікти через різні життєві стратегії. І коли ви ці всі конфлікти побачите у собі, вам стане набагато легше спілкуватись з іншими людьми. Ви почнете розуміти їхні потреби, знаходити мову порозуміння, вам стане простіше керувати людьми чи бути підлеглим.
Це лише символічна система, проте вона має конкретні сфери застосування. Вона допомагає нам розуміти себе, приймати себе такими, які ми є і рухатись далі, знаючи, на що можна обпертись і коли.
Подивіться, які ми круті і скільки всього вміємо ;)
Читати першу частину
Читати другу частину
Читати третю частину
Читати четверту частину
Автор Катерина Хоптинська
