Хороші люде, покидьки та що нас чекає

Різниця між “хорошими” людьми та покидьками на керуючих позиціях лише у тому, що покидьки не сидять і не чекають, коли їх визнають, побачать і покличуть керувати, надавши всі умови та законодавчу базу.

Вони проактивні, вони не чекають, а йдуть добиваються своїх цілей, використовуючи існуючі правила гри, змінюючи їх під себе, вони будують широку мережу “своїх” людей, які їх підтримають у потрібний момент, маючи на кожного компромат або заохочуючи обходом правил.

Радянський союз привчив “хороших” людей бути вище всього цього, і не опускатись до рівня покидьків. Тому, вони безпорадні і нічого не можуть вдіяти. А коли таки опиняються на позиції керівника, чекають, що їм дадуть можливість щось змінити. І вони абсолютно не готові до спротиву системи, яка вибудована до них. Вони не розуміють, як вона діє на справді, бо оперують міфами про неї. Не розуміють, що саме об’єднує цих людей і які їх мотиви. І легко погоджуються брати гроші, щоб просто нічого не робити, закривати очі, ігнорувати і затягувати, морозитись. Типу, я ж нічого ТАКОГО не роблю.

А тепер дивимось на волонтерський рух та рух доровольців. Майже все те сам: з’являються люди, які будують широку мережу горизонтальних зв’язків під гаслом “свій до свого по своє”. Вони готові до спротиву системи, не бояться бюрократії, навіть з нею співпрацюють, коли треба, при цьому планомірно тиснуть на цю ж бюрократію. Так само, ці люди, якщо треба, знаходять шляхи співпраці з системою, допомагаючи конретним людям у ній, які стають лояльними до цієї спільноти, або навіть лобіюють якісь її інтереси.

Різниця лише у цінностях. Умовні покидьки працюють виключно на власні інтереси, займаючись розподілом спільного блага на свою користь та використовують для цього не лише підкуп, але й шантаж, вибудовуючи горизонтальні та вертикальні зв’язки за принципом кругової поруки. І поки не припече, у цій системі кожен може собі щось намутити. Всіх інших вони сприймають як конкурентів, претендентів поділити спільне благо, яке ділять вони. Вони не виробляють самі нічого, можуть лише копіювати готові рішення. Вони боряться за доступ до ресурсу та його розподілу. Вони вміють знайти тих, кому треба цей ресурс і хто має гроші і готові його швидко позбутись заради прибутку тут і зараз. Стратегічне мислення в рамках забезпечення стабільного доступу до розподілу чужого ресурсу, який самі вони не можуть виробити.

Волонтери та добровольці є виробниками ресурсу, багато хто з них є власниками дрібного чи середнього бізнесу. Тобто, вони вміють надати ресурсу додаткової вартості у вигляді знань та вмінь, і перетворюють ресурс на товар (чи послугу). Їх цінності орієнтовані на середовище, яке дозволяє вільно генерувати додаткову вартість, використовувати наявні ресурси. Цим людям потрібні ще й робочий ресурс, люди, вони є для них так само цінністю. Отже, ця група людей розуміє цінність середовища і саме тому готова вкладати власні ресурси у забезпечення безпеки спільному середовищу.

Що для першої групи не є цінністю. Навпаки, поки ці другі вкладають власні ресурси у спільне середовище, вони можуть спокійно далі розподіляти існуючий ресурс. Але його стає все менше і це тривожно.

Група радянської інтелігенції (щоб це не значило), які щиро вважають себе “хорошими”, але не готові примкнути ні до перших (бо вони вище цього всього) ні до других (а чого це я должен?), плутаються під ногами одних та інших. Проте, вони голосують і обирають. І от тут починається цікаве. Бо їм дуже хочеться виглядати, як другі, тільки насправді, хочеться бути першими. Вони хочуть, щоб у них все було, і їм за це нічого не було. Але вони не готові впрягатись ні як перші, бо це занадто ризиковано, ні як другі, бо це занадто тяжко і ніякого заробітку тут і зараз.

Стратегія перших зрозуміла — якомога довше триматись на потоках, розподіляти спільний ресурс, мати можливість законодавчо прибирати конкурентів, копіювати готові рішення та плодити фірми, через які можна вивести цей ресурс.

Стратегія других інша — забезпечити вільне середовище, де можна виробити продукти, а не лише ресурси. Але їм заважає перша група + війна. В поточних умовах війна в пріоритеті, що ніби логічно. Але війна змусить упертися в першу групу і щось з ними робити. Або ж таки вони програють, і тоді перша група домовиться з переможцем (отут їх головна помилка, бо не домовляться, їх приберуть і поставлять на їх місце своїх). А другі будуть витіснені за межі держави.

Як бачимо, тут не має варіанту, що перша група сама, добровільно поступиться можливістю тупо красти. На цій можливості сидить дофіга людей. Ну і коли треба, то від них перепадає оцій групі в полосатих купальниках, які хочуть, щоб хтось всьо порішав і все було стабільно та прогнозовано. Щоб заводи працювали і оце все. Бо це вони погоджуються працювати за копійки та закривати очі на купу порушень, взамін на путьовочку чи якусь разову допомогу, чи за місце в дитсдку. Головне, чого від них вимагає система — це не заважати, робити вигляд, що нічого не відбувається.

Так от. В цій боротьбі не має варіанту, коли перша група сама відійде від розподілу ресурсу. По-перше, чого б це? По-друге, вони нічого іншого не вміють. Цілі сімейні династії вже виросли за 30 років, а деякі ще з часів СРСР цим займаються. Вони просто не мислять інакше. В їх світі немає інших варіантів. Для них друга група небезпечна, бо не боїться їх, їм не вигідний середній клас, бо він тоді стає незалежним, починає чогось вимагати і вибудовувати паралельні системи, обходячи основну (державу я маю на увазі).

Друга ж група десь себе стримує і не хоче все робити по беспрєдєлу, бо цінності інші. Але не вийде залишитись білим та пушистим. Не вийде у вас не заляпатись, коли ви боретесь з тими, хто вже заляпаний. Це не значить, що треба діяти, як вони, це означає, що вони будуть діяти максимально ефективно та примітивно і будуть марати кожного з вас. І якщо ви не будете мати способів “відбивати” своїх, тоді перші вас зжеруть.

Пам’ятаєте, як ми дивувались з того, що росіяни не відбивають своїх протестантів у поліції? Оце воно. Зібрались люди з цінностями, але не стали силою. Не можуть захистити себе. Не можуть протистояти.

У білорусів було трохи інакше, вони стали силою, але не змогли переступити через радянський міф про інтелігенцію, “ми не будемо опускатись до їх рівня, ми ж не звірі якісь” та “давайте все робити цивілізовано!”.

Ви не звірі, але ви боретесь із звіром, який нічого крім сили не розуміє і який точно буде застосовувати цю силу проти вас. Він не буде з вами розмовляти, вести дискусії чи дотримуватись законодавства. Але буде намагатись вас змусити дотримуватись законодавства та правил гри, які ж сам і порушує.

Так от, якщо повернутусь до нас, то поки ви не почнете використовувати деякі методи першої групи про ти неї самої, ви їх не сколупнете звідти ніяк. А перша група падка на гроші та компромат, на гарантування особистої безпеки, на силу та рішучість.

Ой боже, фу, ми ж не такі, так не можна, шо ти таке кажеш, Катю!

Ось вам приклад Богуслаєва. І він не один. Це перша група людей, яка має ідеологічні переконання (бо давно краде просто і впевнилась у своїй безпеці), і грає на цьому полі виключно через гроші. Тобто, якби за це не платили гроші росіяни, фіг би ці ребятушкі палець об палець вдарили. Але їм платили і платили чимало. Довго і системно. Так, що ці люди повірили, що вони не просто сила, а ще й в політику вміють.

Росія саме з цією групою працює і завжди працювала. Вона їм дає не просто гроші, а й відчуття значимості. Бо у другої групи з відчуттям значимості все ок, але вони так це не сприймають. А от першій групі цього дуже хочеться, бо вони ж в глибині душі чудово розуміють, що якби не доступ до чужих грошей, вони самі по собі, на вільному конкуретному ринку нічого б не добились.

Отже, дай грошей першій групі, закинь грошей трохи третій групі, яка сама нічого не може, але “знає” як треба, підігрій цю групу у своєму праведному гніві і направ його куди треба, і друга група тупо не вивезе, буде звинувачена у всіх смертних гріхах, і взагалі б, якби оце ви не чинили спротив, все б уже закінчилось і ми б спокійно жили б собі.

Друга група постійно розмивається у підозрах, що вони насправді, це така замаскована перша група. І купа людей все це розносить і про це говорить. А перша група, далі робить те, що робить.

Короче, нас чекає боротьба не лише з зовнішнім ворогом, але й в середині. Бо як тільки почнуть відтісняти від кормушки першу групу, почнуться вбивства, “протести” і ще багато чого. Але до того, треба перекрити грошовий потік з росії. Бо там чимало людей сидять на їхніх грошах.

Але я пишу все це до того, щоб ви розуміли, наскільки важливі цінності та світогляд людини. Вони системообразуючі і впливають на ваші вчинки. Вони формують середовище навколо. Вони впливають на наше з вами життя.

Саме тому, велику кільксіть людей цілеспрямовано вчили бути в стороні від політики, влади і ще купу всього іншого. Їх вчили, що вони вище всього цього, примітивного, звірячого та брудного. Вони світлі та чисті, на відміну від. Проте, якщо такого світлого та чистого взяти за сраку компроматом, то він швиденько біжить служити першій групі. Або його достаньо тупо купити, при чому за дешево. Бо він не вміє досягати своїх цілей самостійно, лише за допомогою когось.

Саме тому, я рада, що війна поставила питання руба: ти не можеш бути вище всього цього, інакше помреш. Ти або починаєш діяти і шось змінювати, або ти трупак. Жорстко? Так. Але бездіяльність призводить не до миру, а до того, що покидьки не отримують спротиву.

Покидьки завжди будують діяти, поки можна. Але вони дуже сильно переживають за власну безпеку, тому, як тільки виявиться, що діяти далі тупо небезпечно для них самих, вони дуже швидко змінюють власну поведінку. Але вони її не змінять від того, що ви відсторонились і не хочете бруднити руки оцим всім.

Байдужість не рухає вас вперед. Рухає вперед вас саме небайдужість. До себе. До інших. До вашої долі, до долі вашої держави, міста, регіону. От на що вас вистачає, вашої небайдужості, те ви і можете змінити. А якщо ви вище всього цього, то ви нічого не можете змінити, ви просто мусите виконувати те, що роблять інші. Або стикатись з наслідками того, що зробили (чи не зробили) інші.

Життя — це суб’єктність. Поки ви її не набудете, це не життя. Це імітація в життя. Імітація у цінності. Імітація змін.

Не можна бути живим і байдужим до життя. Бо тоді або ти живеш, або існуєш, не бачачи цього життя, не відчуваючи його, не діячи в ньому як суб’єкт. Тоді ти жертва, які нічого не може вдіяти. Яка може лише терпіти, боятись і кидатись з боку в бік, очікуючи на “рятівника”, на когось “хто прийде і порядок наведе”.