Листи

п’ятнична історія 3

Привіт, М.
Я тут раптом згадав, як ми з тобою блукали лісом і знайшли маленьку книжечку. Пам’ятаєш — з віршами на латинській мові. Не знаю, чи зберігла ти її (я б точно зберіг), але прошу тебе надіслати її, як тільки зможеш. Я живу за старою адресою: вул. Чорновай, буд.10. З повагою, твій С.

Привіт, Сем. Скажу одразу — я розчорвана. Невже єдиним приводом написати мені стала оця клята збірка віршів на латинській мові? І до чого ці таємничі букви? Нічого не розумію. Я, до речі, вже заміжня, маю трьох дітей і двох собак. І великий будинок з видом на озеро. І машину. І, боже, Сем — десять років. Не пиши мені більше.
Міра

Привіт, Міра! Це знову я. Страшенно важко відстежувати твої електронні листи, але я справляюсь. Я дуже радію за тебе. Сподіваюсь, ти щаслива. Але ти так і не сказала, чи зберігла маленьку книжечку з латинськими поезіями? Я, щиро кажучи, не до кінця впевнений, що то була латинська. Якщо не хочеш відсилати її, то хоча б зроби кілька фотографій. Мені потрібні сторінки 5, 76, 330. Дякую. З повагою, твій Сем.

Привіт! Пробач за останній лист. Я думала, книжечка була приводом написати мені, а тут виявляється, що ти насправді її шукаєш. Я живу сама і нікого, окрім рудого собаки на ймення Клім, у мене немає. Довгий час після університету я працювала у фондовій біржі чи щось таке. Два роки спала зі своїм директором, поки не виявилось, що у нього дружина в Англії і маленька дочка. Я не знаю, чи були у мене після тебе нормальні стосунки з кимось. Живу на околиці міста. Досі п’ю розчинну каву, не вмію готувати, не знаю як далі бути. Тож, якщо ти у місті, приходь на чай. Мені до чорта самотньо. Твоя Міра.

Привіт, Міра! Щиро співчуваю тобі. На жаль, я не у місті, тому від запрошення змушений відмовитися. Ти не сказала, чи є у тебе книжечка з латинськими поезіями. Будь ласка, скажи, вона у тебе? З повагою, твій Сем.

Ти нестерпний. Я так багато думла про тебе, згадувала кожну нашу зустріч, мріяла, що одного разу ти забереш мене, витягнеш з цього лайна. А ти такий, як і завжди — думаєш тільки про себе. Котись до чорта. Я не знаю, де та клята книжка, ясно?!

Привіт, Міра! Прикро, що поезії загубились. Якщо раптом згадаєш, де вони можуть бути, обов’язково напиши мені. З повагою, твій Сем.


тілінь-тілінь
тілінь

— Не працює, — втомлено промовив Сем. Він подивився на екран, де лист мерехтів: “Сер, вибачаюсь, але Міра загубила збірку. Спробувати ще раз? ТАК — НІ”.
 — Сем? Що сталось? — Пол подивився на товариша. — Не працює? 
 — Не розумію, у чому проблема? Збірка точно у неї. Чому вона не хоче ділитися нею?
 — А що ти, власне, робиш? 
 — А, це мій особистий помічник. Я даю йому список задач і протягом тижня він їх виконує. Все круто, окрім того, що він ніколи не може витягнути з Міри збірку. 
 — А Міра — це? 
 — Інша моя программа. Кожного тижня вона оновлюється і я ніколи не знаю, яка доля спіткала її цього разу. Вона шукає всі доступні варіанти: з книжок, фільмів, форумів, розмов у серіалах. Вона розумниця. А малий Сем ніколи не може витягнути з неї збірку. Не розумію, у чому справа. 
 — Певно, малому Сему просто пофіг на Міру. Його хвилює тільки книжка. А якщо змістити фокус? 
 — В сенсі? 
 — Ну, знаєш, є така штука, коли ти хочеш щось витягти з людиини або навпаки впихнути їй, то ти робиш вигляд, що розумієш її проблеми і болі. Створюєш довіру, фокусуєшся на емоціях.

Пол відвернувся. Просто довіру, кажеш?


Привіт, Міро! Це Сем. Як у тебе справи? Чим живеш? Я хвилююсь за тебе. Мені сьогодні наснилось, як ми гуляли сонячним ранком у лісі і знайшли маленьку книжечку. Пам’ятаєш — ту збірку поезій? Ти мені потім читала з неї, бо трошки знала латинську. Не знаю, чи був час простіший і миліший у моєму життя. Я сумую, тому і пишу. Як ти? Чекаю відповіді. Твій Сем.

One clap, two clap, three clap, forty?

By clapping more or less, you can signal to us which stories really stand out.