Мисливець за кабачками

#історіїПрості

Kim Violetta
Aug 25, 2017 · 3 min read

Привіт, друже! Пишу тобі передосінній лист, щоб підбити підсумки літа. Три важливі події сталися, чому я дуже тішусь. Перша — приїзд моєї пташечки Валерії з далекого Сходу; друга — джаз на Дніпрі; третя — прекрасні вихідні у Львові. Благословенні будьте, події.

Я знаю, що 25 серпня лякає, шепочучи: “Скоро ти влаштуєш собі меланхолічний суїцид під дощ і радіохед”, але я також знаю, що серпень брешить. Цього літа я зробила два великих відкриття: перше — відпочинок ніяк не пов’язаний з літом, і друге — осінь золотосяйна і прекрасна. Ще напрошується третій висновок, щось там про любов і світлих людей, але про це трохи згодом.

Мені подобається, що літо у всіх різне: спекотне, морське, гірське, дитяче, грайливе, закохане і домашнє. Я уявляла себе прованською дамою і сумувала за бабусиними огірками у томаті, читаючи колонки Марти Госовської і Катерини Бабкіної. Люблю контрасти, особливо якщо це стосується провансу, огірків і дитячих спогадів про літо.

Інколи воно було брудним, з розбитими руками і подертими колінками. Іноді морським, сонячним, з присмаком солі на губах. Але завжди — довгим, спекотним і соковитим. Пам’ятаю як одного разу я полювала на кабачки, носилась з величезним ножем і оберігала гусей у відкритому полі.

Мені було десять. Або одинадцять. Словом, це не так важливо. Важливіше те, що я була міською дитиною і знать не знала про мальовничі села, простори, курорти і відпочинки у дитячих таборах. Одного разу батьки провели акцію під назвою “А давай відправимо дітей у табір” — і на тому все скінчилось. Була ще друга акція, але то був не зовсім табір і макарони там були жахливі.

Тому коли батьки раптом відправили нас з молодшою сестрою до бабусі, я раділа. Але моя бабуся, як і всі нормальні бабусі у паралельних Всесвітах, жила на краєчку відкритого поля у маленькій хатинці, яка пахла смолою, деревом і пластмасою. Там завжди було спекотно і парко, а будівля нагадувала скошену баню. Бабуся вирощувала кавуні і дині, розводила гусей, котів і всіх бездомних собак. І я майже впевнена, що хатинку вона збудувала власноруч.

Я була вже достатньо дорослою, щоб прибирати зі столу, мити посуд і доглядати гусей. Для міської дівчинки, на кшталт мене, доглядати гусей було рівноцінно поїздці у Діснейленд. Можливо, я відчувала владу над бідними тваринами, тому так сильно захопилась ідеєю опіки над гусями. Рустам взагалі каже, що я схильна до тиранії. Але мені здається вся справа у романтичній натурі, яка чомусь уявляє як я стою у довгій сукні 19 століття, з вибитим з-під шапочки волоссям, біля гусей (обов’язково біля гусей) і чекаю лорда Нюрберзького замку.

Все було не так романтично. Гуси кричали. Сонце випалювало очі. Волосся вибивалось з коси. А єдиним лордом був сусідський хлопчина, який грав у брідж і обливав мене водою з брудного потічка. Словом — нудьга. Аж раптом бабуся сказала, що час мені стати великим мисливцем за кабачками.

“Виол, иди нарви кабачков гусям”, — такими були її слова. І я пішла. Полювала з великим ножем, під палаючим сонцем, у самих тільки шортах і маєчці, без спецодягу і детальної інструкції про безпеку у відкритому полі.

Я уявляла, що кабачки були королівські, а всі королі, як то кажуть, живуть безчесно і обкрадають бідних гусей. Тому я була не просто мисливцем, а борцем за справедливість Я тихенько підкрадалсь до зелених плодів, встромляла ніж у м’яку плоть і виривала кабачок. Ніж заважав, легше було нарвати руками, але моя мисливська натура не дозволяла викинути зброю. Тому я впевнено і методично встромляла ніж у плоть, а потім обережно відривала кабачок. Полювати мені подобалось — хай і на беззахисні кабачки.

Потім я несла здобич до гусей. Вони радісно кричали, нетерпляче топали лапками і вважали мене переможцем. Думаю, для них кожен, хто має кабачки — переможець.

Моя мисливська кар’єра скінчилась, коли тато забрав нас з поля. Молодша сестра раділа, бо не було більше мух, пилу і карточних ігор, в яких вона нічого не тямила. А я сумувала, бо залишала свій народ, кабачки і романтичні уявлення про борців за справедливість.

Дивно, що у дитинстві повністю відсутній інстинкт самозбереження. Ніж, палаюче сонце, брудна вода — забавки без мікробів і ножових поранень. Ми з Рустамом інколи дивуємось, як взагалі вижили — дикуни, яких ніхто не оберігає від травм та укусів.

Можливо, дитинство й справді суворе та безжальне. Але, друже, яке ж воно щире. Я б віддала пів-дорослого літа, щоб сходити на полювання за кабачками. І щоб потім хтось мене вважав переможцем. Хай навіть і гуси.

Щиро сподіваюсь, що твоє літо було прекрасним. Будь на зв’язку. Твоя Кім

kimblog

Про урбаністику, літературу, текст і життя. А особливо — про крапки, які з’єднуються у лінії і замикаються в кола.

)

    Kim Violetta

    Written by

    kimblog

    kimblog

    Про урбаністику, літературу, текст і життя. А особливо — про крапки, які з’єднуються у лінії і замикаються в кола.

    Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
    Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
    Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade