Мисливець за кабачками
#історіїПрості
Привіт, друже! Пишу тобі передосінній лист, щоб підбити підсумки літа. Три важливі події сталися, чому я дуже тішусь. Перша — приїзд моєї пташечки Валерії з далекого Сходу; друга — джаз на Дніпрі; третя — прекрасні вихідні у Львові. Благословенні будьте, події.
Я знаю, що 25 серпня лякає, шепочучи: “Скоро ти влаштуєш собі меланхолічний суїцид під дощ і радіохед”, але я також знаю, що серпень брешить. Цього літа я зробила два великих відкриття: перше — відпочинок ніяк не пов’язаний з літом, і друге — осінь золотосяйна і прекрасна. Ще напрошується третій висновок, щось там про любов і світлих людей, але про це трохи згодом.
Мені подобається, що літо у всіх різне: спекотне, морське, гірське, дитяче, грайливе, закохане і домашнє. Я уявляла себе прованською дамою і сумувала за бабусиними огірками у томаті, читаючи колонки Марти Госовської і Катерини Бабкіної. Люблю контрасти, особливо якщо це стосується провансу, огірків і дитячих спогадів про літо.
Інколи воно було брудним, з розбитими руками і подертими колінками. Іноді морським, сонячним, з присмаком солі на губах. Але завжди — довгим, спекотним і соковитим. Пам’ятаю як одного разу я полювала на кабачки, носилась з величезним ножем і оберігала гусей у відкритому полі.
Мені було десять. Або одинадцять. Словом, це не так важливо. Важливіше те, що я була міською дитиною і знать не знала про мальовничі села, простори, курорти і відпочинки у дитячих таборах. Одного разу батьки провели акцію під назвою “А давай відправимо дітей у табір” — і на тому все скінчилось. Була ще друга акція, але то був не зовсім табір і макарони там були жахливі.
Тому коли батьки раптом відправили нас з молодшою сестрою до бабусі, я раділа. Але моя бабуся, як і всі нормальні бабусі у паралельних Всесвітах, жила на краєчку відкритого поля у маленькій хатинці, яка пахла смолою, деревом і пластмасою. Там завжди було спекотно і парко, а будівля нагадувала скошену баню. Бабуся вирощувала кавуні і дині, розводила гусей, котів і всіх бездомних собак. І я майже впевнена, що хатинку вона збудувала власноруч.
Я була вже достатньо дорослою, щоб прибирати зі столу, мити посуд і доглядати гусей. Для міської дівчинки, на кшталт мене, доглядати гусей було рівноцінно поїздці у Діснейленд. Можливо, я відчувала владу над бідними тваринами, тому так сильно захопилась ідеєю опіки над гусями. Рустам взагалі каже, що я схильна до тиранії. Але мені здається вся справа у романтичній натурі, яка чомусь уявляє як я стою у довгій сукні 19 століття, з вибитим з-під шапочки волоссям, біля гусей (обов’язково біля гусей) і чекаю лорда Нюрберзького замку.
Все було не так романтично. Гуси кричали. Сонце випалювало очі. Волосся вибивалось з коси. А єдиним лордом був сусідський хлопчина, який грав у брідж і обливав мене водою з брудного потічка. Словом — нудьга. Аж раптом бабуся сказала, що час мені стати великим мисливцем за кабачками.
“Виол, иди нарви кабачков гусям”, — такими були її слова. І я пішла. Полювала з великим ножем, під палаючим сонцем, у самих тільки шортах і маєчці, без спецодягу і детальної інструкції про безпеку у відкритому полі.
Я уявляла, що кабачки були королівські, а всі королі, як то кажуть, живуть безчесно і обкрадають бідних гусей. Тому я була не просто мисливцем, а борцем за справедливість Я тихенько підкрадалсь до зелених плодів, встромляла ніж у м’яку плоть і виривала кабачок. Ніж заважав, легше було нарвати руками, але моя мисливська натура не дозволяла викинути зброю. Тому я впевнено і методично встромляла ніж у плоть, а потім обережно відривала кабачок. Полювати мені подобалось — хай і на беззахисні кабачки.
Потім я несла здобич до гусей. Вони радісно кричали, нетерпляче топали лапками і вважали мене переможцем. Думаю, для них кожен, хто має кабачки — переможець.
Моя мисливська кар’єра скінчилась, коли тато забрав нас з поля. Молодша сестра раділа, бо не було більше мух, пилу і карточних ігор, в яких вона нічого не тямила. А я сумувала, бо залишала свій народ, кабачки і романтичні уявлення про борців за справедливість.
Дивно, що у дитинстві повністю відсутній інстинкт самозбереження. Ніж, палаюче сонце, брудна вода — забавки без мікробів і ножових поранень. Ми з Рустамом інколи дивуємось, як взагалі вижили — дикуни, яких ніхто не оберігає від травм та укусів.
Можливо, дитинство й справді суворе та безжальне. Але, друже, яке ж воно щире. Я б віддала пів-дорослого літа, щоб сходити на полювання за кабачками. І щоб потім хтось мене вважав переможцем. Хай навіть і гуси.

Щиро сподіваюсь, що твоє літо було прекрасним. Будь на зв’язку. Твоя Кім

