Привіт, друже!

Так, так, я знов змінила адресу. Тепер всі листи — сюди і звідси. Не знаю, скільки протримаюсь тут — рік чи два, місяць чи півтора, день, годину? З часом стаєш невиправним мінімалістом і цінуєш перламутрові миті життя, як щось святе і сакральне.

Про що я планую писати? Про все: життя, людей, натхнення, книжки і лимонні дерева. Кожну п’ятницю, як і обіцяла тобі — історія з Міста. Кожного вівторка — рецензія (хехе) на книжку, яка здивувала, надихнула чи образила своєю дурнуватістю та пошлістю (ти знав, що вівторок у нормальних людей — це #літ_вівторок?). В інші дні тижня — повний рандом і кольорова карусель.

Як у мене справи? Дощить. За вікном похумро і холодно. Нарциси не витримали емоційного напруження і згоріли молодими. Керамічні слоники звертають з дороги істини і прямують наліво до святих котиків. Я ніяк не закінчу братів Стругацьких. Кіновсесвіт Марвел ніяк не закінчить мене. Дерева тільки-но вбрались у квіти і тут — на тобі — все зми/ело дощем і вітром.

Як у тебе справи? Чула, ти залишаєшся собою. Пишаюсь, друже, і думаю, що час нам зустрітись, а допоки — писатиму тобі ніжних листів і даруватиму сонце.

Не забувай. Люблю щиро.

Твоя Кім

Show your support

Clapping shows how much you appreciated Kim Violet’s story.