Віктор Ханжин

Розмови з викладачами

Віктор Ханжин

Ph. D. Університету Небраски-Лінкольна, Викладач Київської школи економіки

Ви приєдналися до спільноти професорів KSE у серпні 2016, над чим зараз працюєте?

Викладацька робота в мене зараз є головною, я викладаю на магістратурі два курси — «Статистика та економетрика» та «Вища математика» і також намагаюся завершити декілька дослідницьких проектів та статей, які розпочав раніше. Я займаюся декількома напрямками досліджень, один — це ефективність та продуктивність — як застосовувати аналіз для таких явищ, як забруднення навколишнього середовища, наприклад. Таким чином можна встановити ефективну для різних компаній ставку податку на забруднення. Інший напрямок — це взаємозв’язок між фіскальними змінами та економічним зростанням. Ми з американськими колегами намагалися встановити, які ставки податку та який рівень видатків у відношенні до ВВП є оптимальним для США і встановили, що на рівні штатів це десь 20%. Ще один проект, над яким я дистанційно працюю з колегами з департаменту аграрної економіки університету штату Небраска — це agricultural sustainability (сталий розвиток сільського господарства).

В Україні, як я побачив, звикли до фактичного викладання матеріалу, але я все-таки вважаю, що на старших курсах бакалаврату та магістратурі потрібно більше робити акцент на розуміння та практичне застосування матеріалу.

У вас був досвід викладання в США (Nebraska Wesleyan University). В чому головні відмінності викладання в Україні та в Америці? Які у вас враження від студентів?

В нашій країні більший відсоток молоді йде навчатися до вищих навчальних закладів і ми йдемо раніше, в середньому у віці 16–18 років, тоді як в США — це 18–19 років, тому у них цей вибір є більш осмисленим. Також їх система дозволяє формувати освіту під себе та свої інтереси і тому рівень мотивації в студентів там є вищим. В США також значно простіше взяти, наприклад, семестр чи навіть 2–3 роки перерви, тоді як в Україні це потрібно довго оформлювати та потім важко наздогнати матеріал. В Америці ти береш перерву, якщо не впевнений, що хочеш робити далі, знаходиш якусь роботу чи стажування і потім просто повертаєшся і починаєш там, де зупинився. В США дуже легко змінити факультет, тому в них студенти до 3–4 курсу вже визначені з тим, що вони хочуть робити в житті. В нас, на жаль, система освіти ще не дуже гнучка.

Які викладацькі методики ви б порадили застосувати в KSE? Що вже застосовуєте?

В США є кілька популярних методик. Я не застосовую всі, але намагаюся використовувати. Оскільки, зараз є популярним онлайн-навчання, викладачам в США простіше проводити так званий “перевернутий клас”, тобто матеріал читається вдома, а в класі виконують більш практичні завдання. Однак, в наших реаліях це важко зробити — навіть, щоб записати лекції потрібні дуже великі витрати часу та відповідне технічне забезпечення. В США також ще не всі готові до такого формату. В Україні, як я побачив, звикли до фактичного викладання матеріалу, але я все-таки вважаю, що на старших курсах бакалаврату та магістратурі потрібно більше робити акцент на розуміння та практичне застосування матеріалу. На заняттях, які я веду, я роблю акцент саме на цьому.

Викладання в KSE дуже відрізняється від викладання в інших школах в Україні. По-перше — це відбір студентів. Дуже приємно працювати з розумними та мотивованими людьми. У студентів KSE також є попит на значно глибше та ширше розкриття матеріалу, це інтелектуально-стимулююча атмосфера.

Як ви вважаєте, наскільки освіта в Україні відповідає вимогам ринку праці? Що потрібно зробити, щоб ця відповідність була максимальною?

Це велика проблема. Наша система освіти, на жаль, побудована так, що студенти не мають контролю над своєю освітою. В США це набагато простіше — є обов’язкові предмети та предмети на вибір. Можна отримати головну спеціальність з економіки, наприклад, а додаткову спеціальність — японську мову чи театр. В мене були студенти в Америці, в яких головна освіта була театральною, а побічною була бізнес-освіта. Вони тоді виходять більш пристосовані до того різноманіття попиту, який є на ринку праці. А в нас в Україні пропозиція дуже обмежена рамками диплому, за яким штампують всіх. Щоб покращити це, я вважаю, потрібно надати більше можливостей вибору студентам. В Україні є декілька університетів, які намагаються це зробити. Києво-Могилянська Академія була першою. Миколаївський національний університет ім. Петра Могили теж в минулому році розпочав цю практику, давши студентам чотири предмети на вибір. Однак, загалом це важко зробити, тому що система та сама організація університету не передбачає такі зміни, хоча студенти до цього вже давно готові.

Як проводите вільний час? Які у вас хобі?

Мені подобається водний спорт — плавання, водне поло, тріатлон. Подобається музика, я колись навіть співав у хорі. Люблю також читати. Книгу, яку я просто проковтнув нещодавно — це “Життя Пі” Янна Мартеля. Також я недавно завершив читати книгу “The Righteous Mind”, автор Jonathan Haidt. Це з моральної психології, там гарно пояснюється різниця між ліберальними та консервативними людьми. Ще рекомендую Michael Pollan “The Omnivore’s Dilemma”. Цей автор багато пише про їжу з точки зору історії, економіки та культури. У зазначеній книзі він розповідає про те, як побудована вся сучасна “індустрія їжі”. І ще одна моя рекомендація — Jarred Diamond “Guns, Germs and Steel” — одна з кращих книг про історію нашої цивілізації.

Інтерв’ю провела Анастасія Форіна, Координатор проекту
UkraineReforms