Ольга Купець

Розмови з викладачами

Ольга Купець

Ph.D., професор Київської школи економіки, випускниця магістерської програми з економіки KSE 2000 року

Ви приєдналися до спільноти KSE наприкінці жовтня 2016, як викладач курсів Мікроекономіка та Економіка праці. Які завдання ставите перед собою?

Моє завдання в широкому розумінні — це зробити свій внесок у підготовку висококласних спеціалістів, які дуже потрібні для розбудови нашої країни, а у вузькому розумінні — передати знання та навички, зокрема, з аналізу поведінки індивідів та фірм та впливу різних заходів державної політики на цю поведінку, а також розвивати так звані некогнітивні або “м’які” навички, зокрема презентаційні та комунікативні навички, вміння працювати в команді та індивідуально, відповідальність та наполегливість, тайм-менеджмент та стресостійкість.

Якими є ваші очікування від роботи в KSE?

Я дуже рада, що нарешті працюю у команді однодумців. Коли до цього я працювала в Києво-Могилянській Академії, то часто відчувала себе “білою вороною” через зовсім інші підходи до викладання, а також ставлення студентів до навчання. У KSE працюють люди, з якими я навчалась та співпрацювала у різних проектах. Тому я розраховую на плідну співпрацю з колегами в академічній сфері, а також в проектах з аналізу політики. Освіта, яку я здобула у KSE, cуттєво вплинула на моє життя — без неї я б, мабуть, залишилася в Черкасах і працювала в місцевій школі вчителем математики. Завдяки KSE я змінила профіль і стала економістом.

Ви також працюєте позаштатним консультантом у Світовому Банку. Якими питаннями займаєтесь? Що використовуєте у викладацькій діяльності?

Впродовж останніх трьох років ми займались аналізом навичок, попиту та пропозицій на навички в країнах з перехідною економікою — Вірменії, Грузії, Україні, Македонії, Сербії, Молдові, використовуючи дані, які збирав Світовий Банк. Зараз ми допомагаємо державній службі зайнятості в розробці сучасної, орієнтованої на споживача інформаційної системи ринку праці. В курсі Економіка праці я використовую все що, дослідила. Окрім того, я залучаю студентів другого курсу до розробки концепції інформаційної системи ринку праці. Ця система має бути корисною насамперед випускникам шкіл, але також студентам і дорослим людям, які втратили роботу або хочуть змінити свій кар’єрний шлях, та роботодавцям і чиновникам.

наше завдання, як викладачів, не лише навчати економічній теорії, але й водночас розвивати “м’які” навички, які дуже цінуються роботодавцями.

Ви, зокрема, займалися дослідженням взаємозалежностей ринку праці та освіти. Що зараз відбувається в Україні? Які тенденції простежуються?

В нас є дуже велика невідповідність між рівнем формальної освіти працівників (тобто за дипломами) та рівнем освіти, який вимагається на певному робочому місці, і це пояснюється як величезним надлишком осіб з вищою освітою в Україні, так і недостатньою кількістю гідних високопродуктивних робочих місць. Наявність диплому, на жаль, в Україні не завжди свідчить про наявність навичок. Держава витрачає великі гроші на освіту та дипломи, які не мають користі, тому це великі втрати і для економіки, і для індивідів, і цю ситуацію необхідно виправляти. Опитування роботодавців демонструють нестачу не лише технічних навичок, але й таких навичок, як самодисципліна, самоорганізіація, стресостійкість, вміння працювати в команді та індивідуально.Тому наше завдання, як викладачів, не лише навчати економічній теорії, але й водночас розвивати “м’які” навички, які дуже цінуються роботодавцями. Що ж стосується перспектив на майбутнє, через низку об’єктивних факторів (насамперед, недоліки профорієнтації молоді, недосконалість інформації на ринку праці та несприятливий інвестиційний клімат) невідповідність між формальним рівнем освіти працівників та вимогами ринку праці залишається на високому рівні, і я не бачу перспектив до суттєвого покращення у найближчому майбутньому.

Ви часто подорожуєте і, зокрема, відвідуєте Японію для проведення досліджень. Що ви досліджуєте і чому саме в Японії?

Мене звів щасливий випадок з професором Університету Хітотсубаші Ічіро Івасакі. Він робив мета-аналіз економічних досліджень в країнах з перехідною економікою та приїжджав в Україну в 2012 році для зустрічей з місцевими дослідниками. Так ми тоді познайомились з ним, і він запросив мене в 2013 році на конференцію з порівняльної економіки. Потім в 2014 році мене запросили на три місяці в Кіото, в Інститут економічних досліджень Кіотського університету, а в 2016 — в Інститут економічних досліджень університету Хітотсубаші (Токіо).

У 2014 році я аналізувала невідповідність між освітою та робочими місцями в чотирьох країнах з перехідною економікою, а саме в Україні, Вірменії, Грузії та Македонії. А в цьому році я аналізувала інвестиції роботодавців у людський капітал, зокрема у навчання працівників на робочому місці та курси підвищення їх кваліфікації, у чотирьох пострадянських країнах — Вірменії, Грузії, Азербайджані та Україні, з використанням даних опитування фірм STEP Світового банку.

Чому Україна могла б повчитися у Японії, на вашу думку?

Чому нам потрібно повчитися — це любові японців до природи. Вони дбайливо ставляться до природи, сортують сміття, використовують нові технології, які допомагають зберігати природу, намагаються ефективно використовувати дуже обмежені ресурси, такі як земля, вода, людські ресурси.

Вони також вміють цінувати час. У них дуже добре розвинена транспортна інфраструктура, щоб люди могли швидко переміщатися по місту і за ним.

Нам також варто повчитися у них мотивації та самовідданості в роботі і навчанні, а ще поваги і толерантності у ставленні один до одного. Особливо мене вразило ставлення працівників сфери послуг до клієнтів в Японії. Наприклад, працівники магазинів, громадського транспорту та ресторанів вклоняються клієнтам під час прощання. З особливою повагою японці ставляться до вчителів і викладачів усіх рівнів, яких називають сенсеями. У нас же в Україні рівень престижу роботи викладачів, на жаль, дуже низький.

в Японії налагоджений зв’язок між роботодавцями і навчальними закладами мотивує студентів навчатися, адже кращі студенти мають вищі шанси добре працевлаштуватися одразу після закінчення вишу

Чим відрізняється система освіти Японії від української?

У системі освіти Японії ситуація схожа на нашу, тому що Японія теж переживає демографічну кризу, можливо, навіть суттєвішу, ніж Україна. Відповідно, там відбувається скорочення видатків на освіту і більше коштів виділяється на сферу догляду за людьми похилого віку.

Різниця проявляється, насамперед, у більш відповідальному ставленні японських студентів до навчання порівняно з українськими однолітками. Крім того, в Японії дуже тісний зв’язок роботодавців і навчальних закладів. Коли студенти випускаються (у них навчальний рік завершується в лютому-березні), на випускні приходять роботодавці і одразу запрошують на роботу. В них навіть існує певний розподіл університетів — не всіх, звісно, а лише найкращих. Якщо Ви, наприклад, хочете працювати в уряді, то вам варто йти навчатися в Токійський університет; якщо ж у корпоративному секторі — тоді це університет Хітотсубаші, який славиться підготовкою спеціалістів корпоративного сектору. Такий налагоджений зв’язок між роботодавцями і навчальними закладами мотивує студентів навчатися, адже кращі студенти мають вищі шанси добре працевлаштуватися одразу після закінчення вишу.

В усіх державних університетах Японії навчання платне, і я за це виступаю в Україні, тому що це мотивує зважено підходити до вибору спеціальності та навчального закладу і потім навчатися задля кращого результату. Наприклад, в університеті Хітотсубаші плата за навчання на неюридичні спеціальності становить приблизно $5 тис. за рік, плюс студенти мають сплатити за вступні іспити (від $150 до $300 в залежності від програми) та зробити разовий вступний внесок (приблизно $2,5 тис.). Для багатьох це велика сума, тому у них є система грантів та кредитів на навчання.

Які у вас хобі, що любите робити у вільний час?

Я люблю вишивати хрестиком, раніше також займалася народними танцями. Зараз для цього майже не вистачає часу. Я насолоджувалась вишиванням, коли була в Японії, там було більше часу для себе. Щодо книг, мене дуже вразила “Чорнобильська молитва” Світлани Алексієвич, за якою також знято фільм. Її особливо варто прочитати тим, кого цікавить тема Чорнобиля.

Інтерв’ю провела Анастасія Форіна, Координатор проекту
UkraineReforms