Греція. За дурною головою і ногам нема покою. Халкідікі. Частина перша.

Цього літа моє життя перевернулось догори дриґом, і поки я намагалася якось це стабілізувати, мої сили закінчилися.

Я разом з 3Д перебувала в Дахабі. Грошей було небагато, і майбутнє було невпевнене. Температура повітря сягала 40 градусів, море стало настільки теплим, що для охолодження потрібно було пірнати на глибину 5–6 метрів і шукати термоклин. Однієї ночі, коли Пікселіта попросила вийти на вулицю, вітер дмухнув в мене, наче з розпеченої печі. Термометр показував +35 градусів. Кішка розвернулася та повернулася спати далі під кондиціонер, який працював вже тиждень без зупину. Розумієте, +35℃ о третій ночі, і вітер як із духовки?

Я подивилася на все це і вирішила, що хоча сил і немає, але якщо нічого не робити, то жодні зміни не настануть. Треба кудись рухатися з цього пекла, бо життя завжди знайде свій шлях, і треба вірити, що світ добрий, тоді так воно і станеться.

На наступний же день я доєдналася до українського дитячого табору в Халкідіках з наміром залишитися в Греції й після табору, поки пекло в Дахабі не спаде.

Зазвичай, я тревел-контрол-фрік, я дуже багато читаю про те, куди ми збираємось, роблю купу-купезну нотаток, я наче маленька туристична агенція, і знаєте що скажу… мене це заїбало так, що і взагалі їхати не хотілось, коли ти ще валізу не зібрав, а вже все знаєш. Тобто я вирішила похуїзм призвести до абсолюту і з відкритою душею та пустеньким гаманцем виїхати на захід сонця. Пишу і сама не можу повірити, що я це зробила. 🙂 Ха-ха-ха!

Девіз цих днів: якщо не можеш протистояти течії, пливи за нею, або стань самою течією.

Але всесвіт, він знаєте, з гумором, тому вин вирішив надсилати мені випробування.

Пригоди почались, коли у візовому центрі, де мені давали дозвіл на виліт, чомусь поставили штамп на окремій сторінці паспорта, тим самим зменшивши кількість пустих сторінок. Це ок, але вільних сторінок в мене було тільки 5. В аеропорту вони теж поставили печатку на окрему сторінку, і в Туреччині теж. Зменшивши кількість вільних сторінок до критичного мінімуму. Доїхавши до Греції я була в паніці, бо подзвонила в Україну і з’ясувала, що наразі швидко паспорт зробити неможливо. Місяць — мінімум.

Я тихенько пхинькала носом в автобусі, паніка вже заповнила мене до краю. У мене так буває, я вирішую якісь глобальні апокаліпсиси легко, а потім спотикаюся по щось маленьке й усе, воно збиває мене з ніг, а далі я накручую себе на максималку, наче навіжена. Аж тут підійшла моя подруга і каже: “Заспокойся, знайдеться рішення”. І я заснула з цією мантрою.

Прокинувшись мене відпустило трішки, тож я вирішила пошукати квітки на літак з Греції до Варшави, бо там є візовий, і вони роблять паспорти за місяць. І може я зможу злітати туди, подати документи, і повернутися доки дитина в таборі? Дивлюсь, а там на ідеальну дату квітки в обидва боки за 4000 грн. І я така, хм, дякую всесвіт, але що там с чергою на паспорти, чи є місця? Відкриваю онлайн чергу, а там є одне місце саме на той день, що мені треба! І я така, дякую, світ, ти надзвичайний та добрий!

Спойлер: з паспортом мені все вдалося.

Так, а що ж там з Халкідіками?

В інтернетах дуже багато чудових фото з ідеальною бірюзовою водою, біленьким пісочком та зеленими деревами десь фоні. Ці місця вважаються найкращими в північної Греції. Так і є, вони як з картинки все до одного бірюзові, мальовничі та спокійні. Навіть в найспекотніші дні там не відчувається спеки. Прогулянка до моря оточена пухнастими хвойними деревами, цикадами, а повітря наповнене запахами квітів, настільки насиченими, що здається, голова трохи йде обертом.

Ми жили в місті зі смішною назвою — Кріопігі. Там дуже спокійно і затишно. Якщо головна ваша мета — поїхати на море та відпочити, то Кріопігі — ідеальні для цього. У місті багато ресторанів, можна поїздити та подивитись різні руїни, монастир Афон. Та щоб це зробити, краще винайняти автівку, бо громадський транспорт там не дуже розвинений, а той що є, має за кінцеву зупинку Салоніки. Тобто там деколи між двома сусідніми селами пряме автобусне сполучення відсутнє. Для мене, як для людини, яка не вміє кермувати — це виявилося проблемою.

3Д, як і всі діти на відпочинку захворів, в нього стався приступ циститу. Перший раз з нами таке сталося, але був один день, коли ми пересувалися виключно від туалету до туалету. І це не буде перебільшенням, якщо я скажу, що обісцяли ми все місто. Я нервувала, я завжди скаженію, коли діти хворіють. Подзвонила українському лікарю, який сказав, що добре було б здати сечу на аналіз, але такий діагноз майже у 100% випадків лікується антибіотиками, і надав список тих, які можуть підійти. Я побігла до аптеки, і на суміші грецької та англійської питала, де знайти лікаря, щоб отримати рецепт. Добра провізорка пояснила, що так, лікар потрібен, але сьогодні п’ятниця, то в нього немає місць, але, мабуть, є на понеділок. І лише в понеділок зможуть взяти сечу, а аналіз буде готов ще через кілька днів. Але виявилось, що чекати 5 днів до призначення антибіотика це ще не найгірше, найгірше те, що в Греції антибіотики навіть широкого спектру — це дефіцит, і в місті їх немає, бо вони шукали і для себе, та на жаль не знайшли.

Спочатку я була у відчаї, а потім йду, навкруги цикади, все пахке, бриз такий приємний і думаю, я ж вирішила, що світ добрий, тому я повинна заспокоїться, а рішення саме знайдеться.

Приходжу я до дітей в табір, і питаю, може чиясь матуся дала комусь антибіотиків в дорогу, і одна дівчинка каже, так, мені мама щось таке дала, і приносить саме той, який мені треба. А там тільки один блістер, 6 таблеток, і я така в голові, а курс, мабуть, по таблетці тричі на день, і треба шукати ще.

Передзвонюю до доктора, і затамувавши подих, запитую про дозу та тривалість лікування, і чую відповідь: “Одну таблетку, протягом 6 днів!”.

Я думаю, що я видихнула з таким полегшенням, що чути було в Салоніках.

Висновок -порада — беріть з собою аптечку, про всяк випадок.

Але, повернімося до Халкідікі 🙂

Приємно здивувало те, що там багато українців, це, мабуть, перше місце з початку війни, де я майже не чула російської мови.

Ми не дуже багато подорожували, поїхали разочок на човнику, покупалися на тих пляжах, до яких змогли дійти й вирішили, що час рухатись далі. Там чудово, але ми приїхали з Червоного моря, і нам хотілося подивитися іншу Грецію, поїсти смачної їжі, полазити в горах та поплавати в озерах, тому, щойно табір закінчився, ми переїхали до Салоніків. Там взагалі дешевше, краще житло, набагато зручніше їздити довкола, й неймовірна кількість кафе та ресторанів.