Selfmade Story #1.
Олена Корчинська, співвласниця кав’ярні «Крилата кава» та квіткової студії Guta Flowers
Розкажи про себе і чим займаєшся?
Я закінчила інститут культури і мистецтв, кафедру Режисури. Після навчання працювала на ТБ. Так склалося, що телебачення і моє сприйняття кіно — це зовсім різні речі. На той момент постало питання заробітку грошей. Сама я не киянка, а з села Одеської обл. Я розуміла, що батьки мені не можуть довго допомагати грошима. Вони допомагали, та тільки мінімально на проживання. З дитинства я дуже амбітна… Хочу подорожувати, побачити світ, залишити якусь частинку себе своєю діяльністю. Сидіти в офісі — це не моє. Хоча, будучи студенткою, я перепробувала багато різної роботи та мене вистачало всього на місяць.
Ще я зрозуміла, що мені потрібна команда, і щоб я була лідером. Хоча, якщо керівник розумний, він крутіший за мене в багато раз, то я можу йому довіритися. І це я зараз не егоїстично говорю. Коли людина займає пост, але не шарить нічого в своїй роботі, дає завдання такі, що не виконаєш, бо це не твоя спеціальність, і ти пояснюєш це, і у вас на цьому конфлікт… Тут я зрозуміла, що кожен має бути професіоналом своєї справи.
Наразі я займаюсь кав’ярнею «Крилата кава» та квітковою студією Guta Flowers.
Скажи, ким хотіла бути в дитинстві? *Мені просто цікаво, чи це пов’язано з тим, ким ми стаємо:)*
Це цікаве питання, зараз я досліджую себе. Тим, ким хотіли стати в дитинстві, це не завжди те, ким маєте стати. Хоча до цього я читала психологічну літературу і там писали подібне. Я в дитинстві такими питаннями не задавалась. Тоді я ні про що не думала, просто співала, танцювала, грала в ігри. Вперше я написала, ким хочу бути в школі — вчителем, тобто ділитися знаннями.
Наразі я не вважаю себе повністю реалізованою дівчиною, для мене ще мало, хоча люди навколо мене вважають інакше:) Після початкової школи аж до 6-го десь класу я абсолютно не знала, ким хочу бути. І я так боялася зробити вибір. Потім десь в 8-му класі я задалась одним питання — «а чому в Україні ще не має фільму про козаків-характерників?» і аж пішли мурашки по тілу від питання. І я собі подумала — хочу зняти фільм про Сірка. Я почала цікавитись режисурою, бо нічого не знала про це.
Моя мама вчителька біології, а батько фермер. Я зростала в селі, інтернет був тільки в старших класах, тож читала книжки. Потім це бажання заснуло до 11го класу і тоді я вирішила поступати на режисуру. Можливо, ідея бути вчителем — це навіяно було оточенням.
Ким я зараз стала? Зараз я просто творчо-приватний підприємець:)
Чому почала займатись квітами?
Професійно квітами я займаюсь 1 рік. А взагалі йшла до цього 2 роки. Був період, коли я працювала в проекті, що мені не дуже подобався, я не реалізовувалась творчо, але думала, що потрібно працювати, бо це досвід, можливості, знайомства, ЗП. Терпіла і розуміла, що колись настане крапка. І просто щоб не збожеволіти, не знаю як, та мене захопила флористика і я поїхала на якусь базу, магазинчики квіткові. Я купила там квіти, що подобались, зробила букет, показала своїй подрузі, потім у мене знайомі замовили букет. Це було не прибуткове заняття, просто всередині себе відчувала якийсь дикий захват. І це було зелене світло на противагу офісній роботі, де сидиш і робиш якусь роботу, що не пов’язана з твоїм психотипом. Я сидіти на місці не можу. Мені треба рухатись, падати, вставати і йти далі. Якось я зрозуміла, що досить багато знаю, завдяки тому ж Ютубу. Після звільнення я пішла на інтенсивні курси флориста. Та на курсах було мало нового, 90% я взяла з Ютубу та Інстаграм. Та ті 10% були теж важливі.
Далі я познайомилась в кав’ярні з дівчиною, розповіла про ідею з квітами і вона запропонувала свою допомогу. Квіткову студію відкрили з нею. Наші хлопці нам допомагали. Разом робили ремонт і закупки. Ми пропрацювали півроку і вона сказала, що більш не хоче цим займатись з різних причин. Ми бачимося, спілкуємось, та я вже сама займаюсь студією.
Чому кава? Як визначаєш для себе найкращу?
Визначаю каву на свій смак, відчуття. Ще з Work&Travel у Нью-Йорку я закохалася у цей ритм, коли люди йдуть зранку з чашкою кави. Звідти я привезла цю любов. До цього взагалі не пила каву, тільки розчинну. Я повернулась до Києва і почала шукати смачну каву. Хоча в Нью-Йорку мені кава не смачна. Мені сподобався саме стиль, образ, подача, артові кафешки, Старбакс, кав’ярні, що роблять хлопці чи дівчата. В Україні кава смачніша, але її мало. Це на той момент, в 2011–2012р., ще не було буму кави. Тоді ми переїхали в район біля Комфорт Тауну і там не було кав’ярень, тож я хотіла, щоб біля нас була смачна кава.
Зараз Київ перенасичений класною кавою і це дуже радує! Я навіть зараз не все розумію в каві, мій чоловік краще розуміє. Я п’ю 5–7 чашок кави в день і для мене стрес, якщо десь в подорожі Україною в малих поселеннях не має смачної кави.
У мене був тільки образ. Мій чоловік же все вивчив, розклав по полицях і розказував мені. Всьому можна навчитись з інтернету.
Багато-хто готує гірку каву, тому що вважають італійську каву Lavazza дуже крутою. Насправді це не так. Італійська кава — це кава, яку переобсмажили і сказали, що це круто. Зробили з цього тренд. Зараз така велика хвиля кавової культури в Україні! Круто, що ми всі в цьому приймаємо участь. Дуже багато людей відкривають кав’ярні на образі, ідеї, енергії, яка притягує. Це про нас також. І тоді ставиш вже планку — маєш робити це класно, смачно, реально маєш розбиратися.
Що потрібно для відкриття кав’ярні?
Ідея кав’ярні почалася з моєї думки про те, що у нас на районі не має смачної кави. І я кажу про це своєму чоловіку Назару — «Назар, давай відкриєш кав’ярню?». І пройшло десь півроку з того часу і він помаленьку став шукати інформацію. Так як до цього не займався кавою, він не бариста. І тоді кожного вечора ми все більше говорили про каву. Це було 4 роки тому. І почали обговорювати, як відкрити, якщо ми ось тільки були студентами місяць назад.
Не все так просто, як здається. Це стрес, до якого потрібно бути готовим. Кав’ярню ми відкривали, коли долар був по 8. У нас не було великого капіталу. Ми закінчували 5-й курс, заїхали в нову квартиру, зробили ремонт якраз. У нас не було друзів, які могли б позичити, батьки теж не могли дати. Батьки взагалі агітували, щоб ми працювали в офісі, де стабільність.
У нас кав’ярня як МАФ. Ми з Назаром не любимо МАФи взагалі. Та, на жаль, молодим людям важно пробитися, якщо немає грошей, зв’язків. У нас не було грошей на приміщення в будинку, бо це дорожче в багато разів, та не могли відкритися в центрі. У нас був невеликий капітал, який складався з заощаджень Назара, відшкодування за автомобільну аварію та доходу з садоводства.
Перше — почали шукати місце біля дому. Ми дуже довго впиралися, щоб не відкривати МАФ, шукали можливості. Якось в Комфорт Тауні ми побачили, що здається в оренду МАФ. І навпроти була вже кав’ярня. Нас знайомі відмовляли, казали «ви нічого в цьому не шарите, і там вже є кав’ярня…». Та ми настільки були впевнені і хотіли іншої кави, смачної по нашим відчуттям. Ми називаємо цю кав’ярню не конкурент, а кавовий сусід:) Ми подзвонили за оренду та нам почали відмовляти, не хотіли здавати під ще одну кав’ярню. Та ми сказали «яка вам різниця кому здавати» і з такими словами хлопець, мабуть, подумав, що ми божевільні. Та потім вони зізнались, що думали, ми протримаємось декілька місяців і закриємось. Дуже велика частина грошей пішла на оренду. І це просто голі стіни.
Ми цей МАФ так облагородили, дали йому душу. Через деякий час ми зрозуміли, що людям не важливо, що ми в МАФі, їм подобається наша кава і душевність. У нас не має чашок, є стакани. Але є постійні відвідувачі, які принесли свої чашки і для нас це так по-особливому… Більшість людей нам допомагає, ми знайшли нових друзів. От у підготовці до фестивалю кави нам допомагали Юля і Льоша. Вони нам допомагали все пиляти, фарбувати. Це якась магія, що відвідувачі нам допомагають! Вийшло так, що кав’ярня дала нам саме головне — людей.
Потім ми почали шукати зерно. У нас було грошей небагато. Нам потрібно було знайти класну каву свіжої обсмажки, певними партіями, з лояльними умовами і цінами. І Назар їх знайшов. Ми поїхали до них, де нам розказали ще більше нової інформації. Ми почали з ними працювати. Ми не знали таких обсмажчиків, що на слуху. Там, де ми купуємо, вони не на слуху, та нам дуже подобається. Гугл і інтернет — велика сила в пошуках.
У Назара руки від Бога, тож ми поїхали в Епіцентр і він придумав як зробити барну стійку, сам зробив. Зараз цього вже нема, у нас був ремонт тричі і буде ще. Також на вулиці зробили посадочні місця.
Якщо ти хочеш щось зробити, і хтось вже щось подібне робить, це не означає, що він це робить настільки круто як ти. Навіть якщо хтось не вважає, що ти робиш круто, все одно знайдуться ті, хто так вважає. І до тебе прийдуть. Ми ще одне зрозуміли: всі наші відвідувачі — це частинка нас самих, наших поглядів і якостей, це я і Назар.
Кав’ярня — це творчий бізнес. Ти маєш керувати, щоб були поставки, платити податки, зареєструватись. Бізнес — це творчість, а творчість — це суб’єктивність.
Кавову машинку ми взяли в оренду, не мали змоги купити. Назар навчався в процесі.
Так ми самі зробили картину (яку я уявляла собі), стійку, в оренду взяли машинку, купили маленький холодильник (це не дорого), на ОЛХ купили крісла, в Юску купили столик і стільці. Наші витрати — це були 2 місяці оренди, закупка матеріалів (стаканчиків, зерно, рукава) і все. Так ми відкрились. Щодо оформлення: Назар просто проконсультувався з юристом і відкрив ФОП. Певний період можна пропрацювати без оформлення ФОП. Та коли ви щось купуєте і продаєте, то це потрібно. До того ж не відкрити ФОП — це було б непрофесійно.
Як ви придумали назву кав’ярні?
Якось їхали в автобусі. І Назар каже: «от що для тебе кава?». Я кажу: «Для мене це натхнення, політ». А він каже: «Крилата Кава». А я: «Та ні, якось не звучить». Тоді я ще не відчула цю назву, здавалась примітивною. Це була така назва чорнова. Потім я розповідала подрузі про проект, ще комусь і тоді друзі почали питати: «Ну як ваша Крилата Кава?». І так воно пішло й, коли ми відкривались, назва вже була готова. З чорнетки переросла в щось більше.
Кав’ярнею зараз більше займається Назар. Я тільки можу щось порадити іноді, як погляд відвідувача. Назар сам придумує назви напоїв. Його на Foursquare люди називають «Бог кофе». Назар настільки глибоко вникає у все і каже: «Якщо ти щось не знаєш, не берися за це. Якщо за щось взявся, то вивчи все досконально і мусиш знати все». У мене ж все на емоціях, мені просто дуже цього хотілося. З квітами по-іншому, я вже мушу знати, Назар не знає. Я сама маю приймати рішення.
Які були складнощі?
Перше — коли на тиждень вимкнули світло в кав’ярні, у всіх МАФах. Ми не працювали в цей час і це не від нас залежало.
Друге — нас обікрали вночі, вкрали орендовану кавомолку. Не знаю як це так вийшло з сигналізацією…Нас вже тричі обкрадали. І у нас є борги. Та ми зрозуміли. Якщо ти робиш щось, то роби це класно. Але якщо щось йде не так, як ти задумав, відпусти. Це я зрозуміла тільки зараз. І у мене інколи теж бувають зриви, коли несправедливість, коли вийшло не так, як я хотіла. Назар каже «ти ж все одно досягнула, хоч не такою мірою. Просто так вийшло, що співпало. Так мало бути, прийми це». І це важко приймати.
Третє — наклеп від конкурентів. Нібито не реагуєш на це, та все одно зачіпає десь у душі.
Ще одне — що це МАФ. Це важко. Ми зробили наперекір своїм поглядам у МАФі, та ми так полюбили цю кав’ярню! У нас була одна мета — потрібно робити. І все вийшло так, як ми могли зробити.
Ще одна складність — коли конкуренти хотіли викупити наше місце. І нам потрібно було сплатити гроші, щоб нас не виселили. Це неприємно було.
Чи є нові ідеї розвитку, що далі?
Так, це нова кав’ярня у місці, де люди проводять багато часу. Хочемо одну центральну кав’ярню та розвивати мережу, але вже без МАФів.
З приводу квітів я ще не знаю. Хочеться зробити щось своє, суб’єктивне. Поки рухаюсь від замовлення до замовлення. Є натхнення, є ідеї, та ще не настільки глобально як в кав’ярні.
Чимось новим будеш займатись? Новий бізнес?
Новим — ні. Та я також не забула про кіно. Я набираюсь досвіду, вивчаю себе. Все ще хочу зняти фільм про козаків-характерників. Від самої думки мурахи по шкірі. Їздила на Петрівку в пошуках такої книги. Та не знайшла поки. Мені кажуть, що це такі таємні знання, та я впевнена, що знайду. Мене гріє думка про кіно і я до цього рухатимусь.
І знаєш, найперше, що хочеться — це стати щасливою дівчиною. Я ще не повністю щаслива. Хочеться бути внутрішньо гармонійною особистістю. А ще хочу в навколосвітню подорож. Це просто моя мрія і як бальзам на душу після негараздів.
Дуже дякую Олені, що знайшла час та за натхнення! Після таких розмов я дуже довго ходжу під враженнями:)
Для тих, хто цікавиться саморозвитком, прошу на мій телеграм-канал To Know More. Слідкуйте за оновленнями, якщо відгукнулось! Усім гарного дня!
