Про належний погляд на економіку

Наприкінці минулого року українською мовою вийшла книжка “Сучасна теорія грошей” американського автора Рендалла Рея. Англійською мовою ця книжка має назву “Modern Money Theory” або за абревіатурою MMT.

Далі — про те, чому ця книжка заслуговує на увагу широкої аудиторії в Україні.

Що таке MMT?

Це вже доволі поширена абревіатура в англомовному фінансовому світі. Вона була у свій час започаткована групою економістів в американському університеті штату Мізурі в м.Канзас-Сіті, провідником якої є Рендалл Рей й до якої входить українка Алла Семенова, випускниця Києво-Могилянської Академії.

Їх відмінною рисою була прискіплива увага до дрібних деталей щодо того як працюють гроші, банки, фінансова система, уряд та центральний банк — тобто економіка в цілому. Ця група та її розуміння суті речей поступово набуває належного поширення. До них вже давно прислуховуються окремі приватні фінансові установи, ті що називають “розумні гроші”. Після кризи 2008 року до них почали дослухатися й політики США (в тому числі сенатори, один з яких був кандидатом в президенти США в останній виборчій кампанії). Їхню мову й принципи поступово й іноді клаптиками переймають не тільки провідні центральні банки, але й економісти з інших установ — все це відбувається без особливого галасу.

Моє ж особисте знайомство з ММТ почалося влітку 2013 року, коли у одній статті щодо проблематики державного боргу США зустрів такий коментар “уряд, який не фіксує обмінний курс національної валюти, не може бути примушеним до дефолту, якщо його борги випущені у власній валюті”. Це коментар був доволі простим й, можливо, очевидним, але в контексті тої дискусії в США й загострення власних валютно-боргових дискусій в Україні в той час він був вкрай ключовим. Добре, що автор тої статті вказав не тільки ім’я людини Рендалл Рей, якій належить цитата (що є обов’язковим для його професії), але й невеличку примітку, що нещодавно у світ вийшла книжка Рея про суверенні монетарні системи під назвою “Modern Money Theory”. Тої ж миті я замовив цю книжку через Amazon.com. Але до прочитання книжки я підібрався лише влітку 2015 року.

За ці два роки в Україні були Євромайдан, Російська військова агресія, вкотре економічна та фінансові кризи, й на їх фоні обвальна девальвація та висока інфляція, а по економіці прокотилася хвиля дефолтів. На цьому фоні зміст книжки про ММТ, на мою думку, допомагає розібратися у складностях економічних відносин. Власне, я зініцюював вихід цієї книжки українською мовою в рамках проекту ICU business books й був одним з перекладачів, що працювало над нею.

Отже далі про ключові принципи підходу ММТ до сучасної економіки у дуже стислій формі.

1. Сучасні економіки побудовані за правилом “одна країна — одна (власна, національна) валюта”.
2. Попит на національну валюту забезпечують податки та інші обовязкові платежі на користь держави, які вона вимагає здійснювати в національній валюті. Відповідно, національна валюта є продуктом держави. А однією з ключових фраз ММТ “податки керують грошима”. Суспільство використовує національну валюту через те, що певна його частина має зобовязання перед урядом щодо сплати податки саме у цій грошовій одиниці.
3. Гроші мають кредитну природу. Наприклад, готівка є зобов’язанням національного або іноземного уряду, депозити в банках це зобов’язання саме цих банків, що номіновані в певній грошовій одиниці (національній чи іноземній). Ми часто-густо отримуємо доходи та розраховуємось за товари та послуги саме зобов’язаннями комерційних банків, адже в сучасних умовах вони щоденно мають майже 100% конвертованість у зобов’язання національного уряду (готівку чи державні облігації), й завдяки цьому вони майже 100% зобов’язання одного комерційного банку конвертуються у зобов’язання іншого.
4. Гроші є ендогенними й мають ієрархію. Вони ендогенні з точку зору контролю над ними — а точніше, центральний банк не контролює ні те що називають грошову базу, ні те що визначають як грошову масу. Гроші строюються для потреб економіки. Центральний банк здатний лише сподіватися, що вплине на ці показники через процентну ставку, що він встановлює по власним зобов’язанням, які в свою чергу використовуються як остаточний засіб платежу для банків та інших субєектів економіки. Таким чином, ключовий інструмент в руках центрального банку це процентна ставка.
5. Про ієрархічну структуру грошей — на вершині такої ієрархії є зобовязання національного уряду (центрального уряду та центрального банку), який випускає та використовує таку грошову одиницю, далі на сходинку нижче — зобовязання комерційних банків, іще далі на нижніх сходинках є зобовязання місцевих органів влади, небанківських фінансових установ, нефінансових установ та громадян. Ієрархія в має складові — одна з яких це зобовязання усіх перелічених вище субєктів економіки в національній валюті, інша складова це зобовязання окремих або усіх субєктів економіки в іноземній валюті але на горі цієї складової вже не націольний уряд а іще щонайменше дві складові — іноземні банки (або інші субєкти економіки, що мають депозити) та національний уряд (центральний уряд та центральний банк). На таку ієрархію іще можна дивитися не з точки зору группування зобовязань по їх емітентам — її можна представити у формі часу, що залишився перед обумовленим погашенням зобовязань (на горі будуть зобовязання що потенційно конвертуються на вимогу або щодня, далі на нижніх щабелях — зобовязання із строками щодо погашення). Таким чином, крім конвертації зобовязань із нижчих щабелів ієрархії у вищі в рамках однієї складової, є іще конвертація зобовязань, що номіновані в різних валютах, між собою. В рамках останньої конвертації виникає обміннй курс національної валюти проти іноземної.
6. ММТ говорить словами американського економіста Гаймана Мінськи “будь-хто може створювати гроші, але проблема в тому, щоб їх приймали”. Їх приймають, тому що є зобовязання із сплати податків на користь уряду та інших зобовязань, включно з боргами по банківським кредитам. Тобто найбільш виживані гроші — це зобовязання уряду та банків й вони знаохдяться на вищих щабелях ієрархії грошей (див. пункт 5).
7. Банки кредитують коли бачать кредитоспроможного клієнта й у тій грошовій одниці, яку забажають обидві сторони. Завдяки кредиту від банку у клієнта з’являється депозит, який створється банком як обліковий запис на його балансі (дебет «кредит клієнта» та кредит «депозит клієнта»). Далі, клієнт розраховується новостровненим депозитом з власними контрагентами. Тому, інша ключова фраза від ММТ — “кредити створюють депозити”, а не навпаки. Іншими словами: банки купуть зобовязання клієнта, випускаючі власні зобовязання. Кількість монетарних резервів (коштів на коррахунках) та їх валюта не є перепоною для цього. У разі недостатності монетарних резервів і за потреби клієнта здійснити міжбанківський платіж, банк звертається по кредит до іншого банку або, у разі потреби в резервах в національній валюті, до центрального банку своєї країни. У разі відсутності кредитоспроможних клієнтів банківське кредитування є стриманим або зупиняється — кількість монетарних резервів знову не є важливою.
8. Центральний банк задовольняє потреби комерційних банках у монетарних резервах в першу чергу в національній валюті — він здатен їх створювати власноруч адже це його власні зобовязання. Щодо іноземної валюти, то національний центральний банк здатен їх лише надати комерційним банкам за умови попереднього їх отримання у кредит або попереднього їх викупу з ринку.
9. Під час економічного підйому, гроші створюються переважно банківськими установами та їх кредитоспоможними клієнтами через кредитування у відповідь на нові економічні можливості. Гроші знищуються центральним урядом (через профіцит бюджету) або банками, коли їх клієнти переважно погашають кредити.
10. Під час економічного спаду, гроші створюються переважно національним урядом (центральним урядом та центральним банком) як відповідь у потребі конвертації економічних агентів частини власних неліквідних активів у найбільш ліквідні.
11. Розмір податкових та інших зборів у державний бюджет повинен бути таким, щоб виконувати функції (а) в першу чергу стабілізації купівельної спроможності національної валюти, (б) досягнення інших суспільних цілей, що визначаються демократичними процедурами.
12. Витрати уряду мають стабілізуючу функцію й мають бути за розміром достатніми щоб компенсувати зниження у приватних інвестиціях (нагромадження основного капіталу), які є найбільш нестабільним копонентом витрат в економіці та найбільш чутливим до зростання невизначенності серед бізнесу та громадян, що у таких ситуаціях намагатимуться досягами бажаних рівнів ліквідности у власних активах.
13. Державні фінанси не є фінансами окремого громадянина чи його родини. Держава не повинна діяти за принципами, що притаманні середньостатистичній родині, адже остання має обмеження у вигляді доходів від зарплати та від інших фінансових активів (якщо такі є). Держава, або її національний уряд, випускає власну валюту (її зобов’язання) в обіг через витрати державного бюджету центрального уряду та коротко-строкове кредитування комерційних банків від центрального банку.
14. Дефіцит державного бюджету є ендогенним — тобто таким, що не визначається напряму владою чи центральним урядом. Доходи державного бюджету та його дефіцит залежать від того, як працює економіка — під час піднесення доходи зростатитумить і навпаки під час економічного спаду. Відповідно, буде змінюватись дефіцит державного бюджету із можливою появою профіциту.
15. Наявність дефіциту державного бюджету та відповідне накопичення зобовязань уряду (у вигляді облігацій) на руках недержавного сектора (включно із нерезидентами, які теж можуть тримати або акумулювати зобовязання національного уряду) показує бажання саме преференції цього недержавного сектора до накопичення чистих фінансових активів, які представляють собою зобовязання з найвищого щабелю ієархії грошей (див. пункт 5). Відповідно, якщо преференції недержавного сектору зміняться в сторону збільшення “внутрішніх” фінансових активів (внутрішніх у сенсі такі активи є з іношого боку зобовязаннями певної компанії чи фізичної особи, тобто економічної одиниці з цього самого сектору). Таким чином, звідси походить інші дві ключові фрази ММТ, а саме “танго танцюють у двох” та “багатство — це борг”.
16. Якщо уряд випускає чисті фінансові активи для недержавного сектору у власній національній грошовій одиниці й така одиниця не конвертується в ніщо інше ніж сама у себе, тоді ММТ говорить, що (а) країна має суверенну монетарну систему, (б) її уряд неможливо спонукати до дефолту по власним боргам, (3) уряд має максимальний простір для проведення тої економічної політики, що визначається демократичними процедурами країни.
17. Центральний уряд випускає державні облігації не для фінансування дефіциту, він це робить для надання недержавному сектору більш дохідний фінансовий актив взамін менш дохідного активу, якими є монетарні резерви у національній валюті, що формують залишки комерційних банків на коррахунках в центральному банку. Таким чином, національний уряд обмінює одні власні зобовязання на більш дохідні. Тому, ММТ використовує наступну ключову фразу, запозичену від одного з керівників федерального резервного банку Нью-Йорка “податки неактуальні” для суверенного національного уряду. Вони не є джерелом для витрат уряду, вони мають іншу функцію (див. пункт 11).
18. ММТ розрізняє податки на гарні та погані. До останніх відносяться податок на зарплату, податок на споживання та податок на прибуток корпорацій. Пропозиція ММТ полягає в усуненні “поганих” податків. Гарні податки це податки, що намагаються вплинути на шкідливу для суспільства соціальну та економічна активність (паління, використання ричовин, що забруднюють навколишнє середовище і таке інше). Отже, гарні податки повинні керувати національною валютою (див.пункт 2).
19. Національний уряд (у широкому сенсі цього слова: тобто центральний уряд та центральний банк), що дотримуються принципів суверенності монетарної системи, здатен досягати повної зайнятості та ціонової стабільності.