Джерело влади

У нас непогана конституція. Так, вона дещо пафосна, відмічена порочним більмом пострадянщини, без міри амбітна і місцями аж занадто оптимістична, але загалом не найгірша. П’ята її стаття делікатно нагадує, що Україна є республікою і що джерелом влади є лише народ. Читаючи ці рядки, ми можемо впасти в оману — нам може здатися, що джерелом цієї влади є всі мешканці країни, але це не так.

Республіка — це така форма устрою, яка належить не всім, проте тим, кому не все одно. Тим, хто добровільно втручається у політичні процеси і бере участь у них. У республіці немає партеру, з якого можна безпечно і знуджено спостерігати за дійством. Або, якщо вдатися до економічних метафор, республіка — не джерело пасивного доходу, у який можна вкластися раз і залишок життя відчувати себе рантьє. Республіка — царина постійних рішень, виборів, дій та реакцій.

Джерелом влади стають ті, хто її делегує. Влада у статичному вигляді не зберігається, вона вимагає реалізації — хоча б способом передавання ланцюжком.

Ці вибори демонструють, що вибирати наше спільне майбутнє масово пішли ті, хто не особливо схильний до аналізу та прогнозу. Жіноче начало, цей емоційний пласт визначив мотиви для мільйонів наших співгромадян. Чи добре це? Чи матиме це наслідки корисні для країни? Відповіді на ці питання затягнуто туманом, але ми всі й так знаємо, що за ним приховано.

Важливе інше. Незалежно від результатів, які пророчать екстрасенси та соціологи, ми маємо прийти на вибори. Прийти і проголосувати за українську державу, за українське майбутнє, за шлях, на якому ми не застраховані від помилок, проте на якому ми не маємо права бути байдужими.

Ми не повернемо республіку українцям 21 квітня. Але ми маємо (саме так — маємо) бути тими громадянами, яким не все одно, які заявляють свої права — на те, аби бути джерелом влади, на те, аби і бути республікою.

Томас Джеферсон писав, що люди схильні скоріше страждати, аніж боротися із причиною страждань. Тож, не час для смутку. Далі на нас чекатиме багато роботи, план якої простий, а виконання якого — вкрай важке. Нам ще належатиме боротися із реваншем, ставати громадянами у повному розуміння цього слова, займатися політикою, не віддаючи її на відкуп блазням і невігласам, творити республіку і захищати її. Нам доведеться багато попрацювати над тим, аби завадити узурпувати владу та її джерело тим, кому байдуже. І ця робота почнеться з першого кроку.

21 квітня ми голосуємо не за перемогу і не за програш, ми голосуємо за право розпоряджатися майбутнім нашого спільного дому.

Не проґавте день початку нашого довгого шляху.


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»