Демократія: керований хаос

Жити в Києві — це привілей. Не всі сприймають цей привілей. Когось він обтяжує, когось лякає, когось дратує. Проте для тих, хто вміє любити це місто, цей привілей очевидний. Однією з великих радостей життя в Києві є неймовірна можливість ходити стежками історії. Просто йдучи зранку на роботу чи гуляючи у вільну годинку з родиною, усвідомлювати, що, долаючи час, ділиш простір з історичними постатями та доленосними звершеннями.

Здебільшого німим свідченням історії є міська архітектура. Будівлі — відомі і менш знані — викликають різні емоції, наштовхують на різні роздуми. Чи не найбільшу контраверсію в думках викликає образ архітектурної варіації на тему неокласицизму на вулиці Володимирській у виконанні архітектора Альошина — Будинок вчителя. Того самого, під скляним куполом якого століття тому знайшла прихисток дивна химера — Центральна Рада.

***

Свобода — це хаос. За визначенням. Надто багато невідомих з’являється в рівнянні, надто багато змінних включаються в формулу.

Не виключенням є свобода політична. Демократичні процеси — це постійний ланцюжок криз, перерозподілу зон впливу, боротьби, конфліктів, дискусій. І це стосується не лише країн та суспільств, які відносно недавно стали на шлях політичної свободи. Погляньмо на Британію, на Сполучені Штати, на Францію, на Німеччину — Брекзіт-епопея, черговий “шатдаун”, вуличні протести, багатомісячні коаліційні переговори. І ні, це не новітній феномен — всі світові демократії більшою чи меншою мірою рухаються від кризи до кризи протягом всієї своєї історії.

Отже, демократія — це хаос. Проте нехай ця теза не вводить вас в спокусу — достойної альтернативи не існує. Не втомлюємося повторювати, що попри всю привабливість ефективної сильної та централізованої автократичної форми управління країною, вона має фатальний недолік. Обмеження свободи обмежує також і зворотній зв’язок з громадянами.

В будь-якої політичної влади є постійна необхідність моніторингу настроїв населення. У демократичної влади ця необхідність вбудована в саму природу виборності посад. У автократичної влади ця необхідність рано чи пізно ховається під власним особистим чи ідеологічним самодурством. Не те щоб цим самодурством не хворіли очільники демократичних країн, але сама природа демократії не дає шансу політичним самодурам втриматись при владі.

Свобода — це простір. Не більше, і не менше. Свобода дає місце, але не гарантує результату. Пірнувши з головою в море демократичного хаосу, немає ніякої гарантії випливти на благодатний берег політичного успіху. Але є шанс.

***

Дистанція часу мала б приховувати від наших очей дрібні деталі, лишаючи лише велич та смуток історичних масштабів. Памʼятники на постаментах, жалобні меморіали — зазвичай не мали б бути предметом повсякденних політичних суперечок. Не в нашому випадку, звісно.

Недоторканною пам’яткою історії, світлим символом державності Українська Центральна Рада стала хіба що в пострадянських підручниках історії. Але подальші, більш свідомі, спроби осмислення власної історії затаврували Центральну Раду як покруч національного відродження та зрадливого політиканства, політичної відваги та вітчизняного більшовизму. Образ, далекий від світлої пам’ятки.

Історія не відпускає нас, але і ми щоденно приправляємо нею наше буремне політичне сьогодення.

***

Демократія — це хаос. Успішна демократія — це керований хаос. Це система, процеси в середині якої не призводять до краху всієї системи, якими б непередбачуваними вони не були, а всі “коливання” відбуваються в межах певного діапазону стійкості системи.

Дві складові є фундаментом успішної демократії: вміння займати чітку позицію та готовність іти на розумний компроміс.

Свобода не має сенсу, якщо ви не прагнете її якимось чином реалізувати. Якщо у вас немає життєвих (особистих, професійних) планів — навіщо вам свобода? Якщо у вас немає політичної позиції — навіщо вам демократія? “Мене політика не обходить” — відомий маркер людської недолугості. Ваша політична позиція потрібна вам — щоб реалізувати свої особисті наміри в суспільній системі координат, в якій ви існуєте. Але ваша політична позиція потрібна і політичній системі в цілому. Демократична система не може існувати, якщо громадяни виключають себе з політичного життя своєю байдужістю та невіглаством.

Сама суть людського суспільного життя полягає у взаємодії. Ми не живемо ізольовано, ми живемо разом. Політична система існує для регулювання нашого спільного життя. Демократія передбачає, що суспільство складається з відповідальних громадян. Відповідальних, перш за все, за себе. Ця відповідальність, зокрема, передбачає вміння добровільно поступитись в тому чи іншому питанні, аби зробити спільне життя можливим, безпечним і комфортним. Демократія без вміння йти на компроміс довго не існує.

***

Перші кроки дитина робить незграбно. Проте кожен батько памʼятає ці перші кроки своєї дитини все життя.

Чим була Центральна Рада? Першими незграбними кроками молодої нації, яка в роки грандіозних світових змін робила сміливі спроби взяти відповідальність за своє життя? Чи конвульсіями покруча, що народився на уламках старого світу з генетичною хворобою марксизму і був приречений на загибель?

Дивовижно, але сьогодні ми можемо визначити не лише своє майбутнє, але і своє минуле. Залежно від успіху наших спроб впорядкувати власну свободу, майбутні покоління, гуляючи вулицею Володимирською, думатимуть про білу будівлю зі скляним куполом як про колиску українською демократії, або як про мовчазного свідка нашої політичної нікчемності.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»