De libertate
«Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото»
Але насправді свобода не варта нічого. Сама по собі, як кінцева мета — вона не варта нічого. Свобода — це простір, і як простір свобода має цінність. Але вимірюється цінність свободи її наповненням і ніяк інакше.
В європейській інтелектуальній думці, в рамках ліберальної концепції, свобода була виведена в абсолют. Однак, це було зроблено в умовах суспільства, в якому наявність великих особистостей, здатних заповнити простір свободи не викликала жодних сумнівів. Натомість, сьогодні в Україні ми маємо іншу ситуацію. Українська проблема значно глибша і полягає не у відсутності простору, а у нездатності його достойно заповнити.
Німецький лютеранський богослов Дітріх Бонхеффер писав, що той хто любить свого брата — будує спільноту, той же хто любить спільноту — руйнує її.
Загальносуспільний, егалітарний підхід, в рамках якого явища оцінюються категоріями суспільної користі — це ліва логіка. Вона неодмінно веде до того, що абстрактні поняття будують утопічні бачення суспільства, абсолютизують його. Найбільші злочини людства були здійснені в ім’я таких ідей, в ім’я «ідеального суспільства».
Цінною є власна індивідуальна свобода, як інструмент, як простір для власної реалізації. Цінною є свобода конкретної людини в її устремліннях, в її конструктивних прагненнях бути творцем власного життя. Боротьба за таку свободу є достойною.
Боротьба за універсальну свободу всіх і кожного в цілому, вишукування пригноблених меншин, щоб шляхом нав’язування універсальних правил урівняти всіх — справа нікчемна, не щира і не достойна.
За дивовижною логікою сьогодення саме другий випадок прийнято іменувати лібералізмом. Хоча цей ліволібералізм має і не багато спільного з класичним лібералізмом, який сьогодні все частіше називають консерватизмом.
Прикладом такого лівого «ліберального» підходу є нашуміле в минулі місяці трудове законодавство, яке забороняє будь-які форми дискримінації зі сторони роботодавця при прийнятті працівника на роботу. В той час як підхід індивідуалістичний, підхід в дусі свободи і, зрештою, підхід логічний мав би передбачати повну свободу роботодавця у виборі (і, власне, дискримінації) працівника. Рівно як і свободу працівника у виборі роботодавця.
Ліва логіка — це логіка обмеження та урівняння, логіка індивідуалізму — це логіка свободи і відповідальності за свої дії.
Лівий підхід — це тріумф нейтралітету, насильницького зрівняння, дисбалансу прав та обов’язків, свободи та відповідальності. Індивідуалістичний підхід — це тріумф суб’єктивної правди, особистої позиції, індивідуальної відповідальності. Лівий підхід — це байдужа сірість терпимості до ближнього. Індивідуалізм — це безкомпромісна любов до ближнього.
Загальна свобода в дусі класичного лібералізму найкраще спрацьовує на найпримітивнішому рівні — на рівні матеріальному, економічному. В ширшому сенсі має йтись про свободу конкретну, індивідуальну, заангажовану, наповнену амбіціями та прагненнями конкретної людини.
Якщо усталене західне суспільство має достатній запас стійкості, щоб гратись в ліволіберальні експерименти, загальну терпимість і різні девіації від того стану, який збудований віками цивілізаційного розвитку, то ми собі такої розкоші дозволити не можемо.
В нашому випадку замало розглядати проблему з висоти загальносоціального аналізу. Необхідно спуститись на індивідуальний, інтимний рівень. Перед тим як у всій повноті розглянути питання свободи необхідно зрозуміти для чого саме ця свобода потрібна. І це розуміння потрібне саме на особистому рівні в простих, до непристойності простих категоріях.
Нам треба навчитись будувати своє життя, свої стосунки з близькими, свої стосунки з Богом. Нам треба навчитись творити своє життя, будувати власні маєтності — духовно і матеріально. І саме ці прості та банальні речі є основою суспільства. Коли достойна людина, порядний сім’янин, успішний професіонал стануть нормою суспільства, тоді всі ці добрі люди зможуть домовитись про загальні принципи свободи та холодні ефективні механізми для решти суспільства. До того часу розмови про універсальність і вищу цінність свободи марні. Свободи буде рівно стільки, скільки ви зможете її взяти.
