Смерть колгоспам

Рік, що минає приніс нам багато несподіваних, але закономірних подій. Ще більш дивним виявився його кінець.

Протести проти політики замирення нового Президента мали б стати кульмінацією параду подій 2019 року, якби ж не одне «але», яке наче грім серед ясно неба сколихнуло політичне життя і особливо її вуличний вимір. Це ринок землі.

Майже рік тому ми писали про політичні перипетії навколо ринку землі. Рік минає, але шизофренічна ситуація в головах наших співвітчизників залишається майже незмінною.

Наприкінці червня фонд «Демократичні ініціативи» публікує опитування, в якому громадян запитали чи повинен громадянин, який має землю у власності, мати право її продати? 50.4% відповідає — так, 28.1% — ні.

Через декілька місяців, 13 листопада, вже новий парламент нарешті зрушує з місця питання ринку землі, прийнявши в першому читанні відповідний законопроект. КМІС одразу проводить звичне опитування щодо ставлення населення до цього рішення. 64% опитаних відповіли, що не підтримують дане рішення. І справді прийняте рішення має дві вагомі проблеми — обмеження щодо кількості землі «в одні руки» і доступ іноземців до ринку.

Всією країною прокотилися акції протесту. Уряд нашвидкуруч намагається проводити консультації і роз’яснення. Починає з’являтися інформація про правки, що покликані вирішити ці проблеми.

І ось, раптом, у вівторок 17 грудня під стінами Верховної ради чергова акція протесту переростає в сутички протестувальників з поліцією. За непідтвердженою інформацією наслідком цих сутичок стала загибель декількох людей.

Питання української землі знов окропилося кров’ю. Вже не вперше українці чубляться за землю. Однак досить дивними виглядають вимоги незадоволених законом про ринок землі. Заборонити доступ іноземцям? Тримайте норму про референдум. Зменшити кількість землі «в одні руки»? Ось, 50, 20, а то й 10 тис.га «в одні руки». Немає грошей на придбання? Будь ласка, держава надасть компенсацію кредитної ставки, застрахує кредит.

Але відчувши запах крові противники ринку продовжують тиснути всіма способами — протестувати, зривати засідання комітету. Вимоги протестувальників вже не зрозумілі ні владі, ні їм самим.

Що ж вони хочуть? І тут стає страшно — бо їм байдуже на умови ринку, їх мета — продовження мораторію. Їх не цікавить діалог. Вони вийшли за збереження існуючого status quo. Ситуації, яка дає їм змогу отримувати значні прибутки за рахунок дешевої оренди, працювати в сірій зоні. Навіщо їм звітність, якщо кредити їх не цікавлять? Працювати за старою схемою колгоспів. Так, не лякайтеся цього слова: багато підприємств в сільському господарстві — це просто переформатовані колгоспи. Отримувати більші прибутки за рахунок нарощування площ, а не інтенсифікації виробництва.

18 грудня виповнилося 29 років з початку земельної реформи. Реформи, яка повинна була покласти край старій радянській системі колгоспів і створити новий клас дрібних і середніх власників. Не просто повернути землю хліборобам, а ще й дати їм можливість почати власну справу. Що ми бачимо? Колгоспи повністю не знищено, класу власників-виробників так і не створено, реформу не завершено.

І хоча ринок землі не є панацеєю від усіх негараздів, ми маємо пам’ятати, що саме вільне володіння, користування і розпорядження землею є головною підвалиною формування класу дрібних і середніх власників-виробників.

Тому ми маємо стояти за ринок землі. Яким би він не був. З холодним розумом прийняти більшість обмежень, але не відступити. Ціль противника дуже проста — нав’язати нам бій на периферії, відволікти нашу увагу обмеженнями і нанести удар в саме серце — зірвати прийняття закону.

Георгій Рябцун, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»