Віра Христа. Недільна проповідь

Не будьмо невігласами. Не ставмося до скарбу віри, традиції нашої релігії, як до пройденого, засвоєного та опанованого матеріалу. Не нехтуймо цінністю Слова.

Ви вірите? А чи вірите ви так, як вірить Він?

Цього недільного дня запрошуємо вас поринути у роздуми про істинну Віру, якою ми спасаємося. І через ці роздуми зробити один крок від темряви нашого зухвалого незнання то світла смиренної відкритості до Бога. Бо саме так личить проводити неділю порядній людині.

***

У неділю після свята Воздвиження Хреста Господнього свята Церква читає послання до Галатів 2: 16–20 святого Апостола Павла. Однак скоріше за все в Україні цей уривок буде звучати із прикрою помилкою, що закралася у велику кількість перекладів на різні мови. Зокрема, на неї хибить переклад і митрополита Ілларіона, і патріарха Філарета. Дуже прикра річ, але наші переклади дають “вiрою в Iсуса Христа” там де грецька пише: ἐκ πίστεως Χριστοῦ — ек пістеос Хрісту — де слово Христос стоїть у родовому відмінку, тобто вірою Христа. Поганий переклад ще погіршується додаванням відсутнього в оригіналі слова “тільки” перед вірою. Ось правильніший переклад цього уривку:

Однак, дiзнавшись, що людина виправдовується не дiлами закону, а вiрою Iсуса Христа, i ми увiрували в Христа Iсуса, щоб виправдатися вiрою Христовою, а не дiлами закону; бо дiлами закону не виправдається нiяка плоть. Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христi, самi виявилися грiшниками, то невже Христос є служитель грiха? Аж нiяк! Бо якщо я знову будую те, що зруйнував, то сам себе роблю злочинцем. Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi, i вже не я живу, а живе в менi Христос. А що нинi живу в плотi, то вiрою живу, що Сина Божого, Який полюбив мене i вiддав Себе за мене.

Яка цікава перспективу відкриває уважний переклад з грецької! Ми виправдовуємося вірою Христовою, Його вірою, тим як Він вірив Своєму Отцю. Найперше варто зрозуміти, що мається на увазі під виправданням, бо цей термін також прикро поріс богословськими водоростями.

Виправдання в українській мові має спільний корінь із словами, “правда”, “справедливість”, “праведний”, що по суті відповідає ситуації у грецькій. А більш того, слово співзвучне з “правий”. Праведники стають по правий бік Ісуса Христа на Суді. У вченні ці поняття нерозривно поєднанні. Коли річ чи людина стають праведними — отримають виправдання — вони стають у правильний стосунок з Богом і Його творіння, отже виправдання є становленням у ці правильні стосунки з Богом. У цьому й полягає біблійний концепт справедливості — Бог поставить усе на свої правильні місця. За вченням Писань, виправдання не є зовнішньою, легалістичною дією, але радше онтологічним перетворенням, творчою Божою дією. Бог раптом не оголошує нас праведниками, але ми стаємо праведниками через Його працю у нашій співпраці.

Тепер про віру Христову. Іноді мусульмани кажуть, що Ісус не може бути Богом, але є просто людиною, бо Він молиться. Це очевидне безглуздя. Як затвердив Вселенський Халкедонський Собор, Ісус є досконалим Богом та досконалою Людиною; а чому це досконала людина має бути атеїстом і не молитися? Звичайно буде молитися. Крім того, втілений Бог отримує усю людську природу. Тіло. Чуття. Серце. Свідомість. Розум. Віру.

Віра ж у Писаннях не є просто проходженням тесту на так/ні. Коли стоятимемо перед Христом, усі складемо тест на так і ні. Врешті демони його теж складають. (Як 2:19) Віра звичайно включає “так”, але й вимагає дій. Віра є довірою, коли ми покладаємося на Бога і віддаємо Йому усе своє життя та життя один одного. Коли чинимо за заповіддю, а не так як ми вважаємо за потрібне/доцільне/ефективне/справедливе. Прикладом такої віри є те, як Господь відповідав на спокуси диявола.

Господь відкидав спокуси, спираючись на Писання. Диявол спокушав Христа нетерплячкою. Віра ж довготерпить і ми бачимо, що з часом Бог виконав усе до чого диявол пропонував скорочену дорогу. Диявол спокушав нагодуванням голодних, Господь пізніше нагодував тисячі народу; диявол спокушав негайним виявленням Божого заступництва, щоб Бог врятував Свого Сина з небезпеки, пізніше ж, як свідчить Лука, Бог дійсно рятує Ісуса, коли розлючений натовп повів Його до прірви, щоб туди скинути, “Він же, пройшовши серед них, відійшов” (Лк 4: 29–30). Диявол спокушає негайним підкоренням усіх царств, але це має відбутися лише після смерті на Хресті, воскресіння та вознесіння. Такою є віра Христа.

Павло у цьому уривку стверджує, що ніхто не виправдовується Законом, але вірою Христа. Йому звичайно ж не йдеться, що закон поганий чи зіпсутий, чи що Бог думав одне, а потім передумав, забравши Закон і пославши Євангеліє. Зовсім ні, Закон утверджується Євангелієм. Св Павло просто пише, що Закон не робив того, чого від нього чекали фарисеї, не приносив праведности, просто тому, що він був даний з іншою метою. Закон був даний для керування гріхом та його наслідками, він був педагогом для повчання євреїв (Гал 3:24), але ніколи через нього не можна здобути праведність. Праведність є результатом віри Христа і так було завжди, у Старому й Новому завіті однаково, стверджує Св Павло.

Св Павло ж у посланні до Филип’ян пише: “бо у вас повиннi бути тi самi почування, як i в Христi Iсу­сi” (2: 5). Ми маємо входити в Христовий розум, щоб “вже не я живу, а живе в менi Христос “. Маємо дивитися, думати, відчувати, вірити так як робить це Христос. Ми скидаємо старого гріховного чоловіка і одягаємося в Христа. Як це відбувається?

Для цього є дві речі, які складають дві половини Літургії — пізнання Писань і споживання Тіла і Крові Христа. Це є обов’язковим для кожного християнина. Через читання Писань ми входимо у Христові почування і через Святе Причастя ми входимо у Його життя усім єством.

Прикладом для цього здобуття розуму Христа може послужити один із псалмів. Псалтир цілком унікальна книга Біблії і дисципліна читання Псалтиря має стати частиною вашого дня. Читайте Псалтир. Через Псалми уже не ми молимося, але Христос молиться в нас. Гарною ілюстрацією є напевно найстрашніший псалом, який до того ж йде так рано у книзі. Йдеться про Псалом 7. Неможливо читати його без тремтіння:

“Господи, Боже мій! Я на Тебе надіюся, спаси мене і від усіх гонителів моїх визволи мене. Щоб ворог не схопив, як лев, душу мою, коли нема визволителя і спасителя. Господи, Боже мій! Якщо я вчинив щось недобре, якщо є неправда в руках моїх, якщо я відплатив злом приятелям моїм або чинив зло тому, хто без причини ворогував проти мене, то нехай ворог переслідує душу мою, нехай настигне її, втопче в землю життя моє і славу мою кине в порох. Встань, Господи, у гніві Твоїм, піднесися проти лютування ворогів моїх. Устань, Господи, Боже мій, на суд, що заповідав Ти. І сонм народів оточить Тебе, над ним високо піднесись. Господь судить народи. Суди мене, Господи, за правдою моєю і за невинністю моєю.”

Суди мене, Господи, за правдою моєю і за невинністю моєю! Яка жорстока це мова. Звідки у мені взятися правді чи невинности? І я, читаючи цей псалом, закликаю Божий гнів, щоб він вилив свій гнів на грішників. Дуже страшно. Як хто може сказати амінь на це? Є лише одна людина за всю історію існування людства, яка здатна читати цей псалом з чесністю та мати на увазі те, що читає. Це Ісус Христос. Ісус Христос молиться цим псалмом і ми через Нього молимося. Через входження у Його молитву ми й здобуваємо Його почування.

Наша віра слабка і немічна і як могло б бути інакше? Але у християнстві увесь тягар лежить не на нас, але на Бозі. Ми співрозпинаємося з Христом. Нам не треба вірити в себе, але вірити в Бога, вірити як вірив Христос, вірою Христовою. Тоді Дух буде з нами.

Остап Ронжин, Philosophical Orthodox для «Наступної республіки»