Глобалізація: страх і ненависть

Глобалізація — одне з тих явищ, яке лякає людей у всьому світі. Люди різних національностей, соціальних верств, політичних та релігійних поглядів відчувають страх перед глобалізацією і час від часу закликають її зупинити.

Хтось повʼязує глобалізацію зі змовою великих корпорацій і нарікає на те, що вона позбавляє трудові маси соціальних гарантій і робочих місць. Хтось бачить в глобалізації загрозу національному суверенітету та традиційному устрою. Таким чином, з розвитком глобалізаційних процесів, глобальним явищем стають і антиглобалістські настрої.

Власне, антиглобалістський рух, як антитеза процесам глобалізації, виник після закінчення Холодної війни. З розпадом СРСР в світі, фактично, не залишилось ідеологічних орієнтирів, альтернативних західному мейнстріму. Таким чином, антиглобалізм абсорбував в собі всіх незгодних з існуючим станом речей. Це пояснює всю абстрактність та картатість ідейних засад антиглобалізму — руху, що побудований на страхах абсолютно різних соціальних груп, які, звісно ж, не здатні окреслити якусь притомну альтернативу сучасному Заходу, хоч і в різних формах турбують його політичну та соціальну буденність.

Тож антиглобалізм — це хаотична реакція на незрозуміле явище глобалізації.

Але повернемось, власне, до глобалізації. Чим є це явище? Чим воно зумовлене та які наслідки воно несе?

Професор Чарльз Доран у 2000 році визначив це явище наступним чином: «…взаємодія інформаційної технології і світової економіки. Цей процес можна характеризувати в плані інтенсивності, глибини, обсягу і вартості міжнародних операцій в інформаційній, фінансовій, комерційній, торгівельній і адміністративній сферах у всесвітньому масштабі. Різке збільшення масштабу цих операцій за останнє десятиліття і підвищення їх рівня складає прояви процесу глобалізації, що найбільше піддаються вимірюванню».

Отже, глобалізація — це процес, зумовлений стрімким розвитком комунікаційних та інформаційних технологій, що вплинуло на світову економіку, темпи її розвитку, а також тісніше пов’язало економіки різних країн та регіонів між собою. Звісно, явище глобалізації вийшло далеко за межі економічного контексту. Культурно, соціально, політично світ став значно більш взаємозалежним.

Позитивні наслідки глобалізації, такі як доступ до інформації, вільний рух товарів та послуг, свободи, які з цим для нас відкриваються, міцно вкоренилися в нашому повсякденні. Як і все хороше в нашому житті воно швидко переходить в категорію норми і пропадає з радарів нашої уваги.

Натомість негативні наслідки, що по-різному проявляються в різних куточках світу, знаходять своє місце в наших серцях і повсякчас турбують наші душі. Чесний робочий люд країн першого світу лякається перетікання робочих місць в бідніші країни та огризаються на мігрантів-заробітчан. Інтелігенція країн, що розвиваються з острахом споглядають на «танення» суверенітету своїх країн або на нищення природних ресурсів транснаціональними корпораціями. Люди консервативних поглядів по всьому світу з сумом та недовірою констатують занепад традиційного устрою своїх суспільств.

Всі ці страхи та турботи створюють велику спокусу знайти винного. Абстрактну корпоративну машину чи конкретного суперзлодія-мільярдера. Вашингтон чи Брюсель. Сороса чи загалом догниваючий Захід.

Власне глобалізмом, в широкому значення, вважають сукупність поглядів, які передбачають позитивну оцінку явища глобалізації. Натомість антиглобалісти в своїй уяві зображають глобалізм цілісною та лихою ідеологією, чиї носії та провайдери є відповідальними за всі ті наслідки глобалізаційних процесів, які їх лякають.

Ступивши на стежку антиглобалізму активісти та їх рухи розчиняються в цій відчайдушній боротьбі з глобальними вітряками, ділячи на нескінченність (чи множачи на нуль?) всі свої зусилля.

Так, ризики, які несе процес глобалізації цілком реальні. І жертвами цих загроз стають конкретні люди, спільноти, держави. А конкретні проблеми потребують конкретних кроків вирішення. Антиглобалізм цих кроків не пропонує. Він пропонує апокаліптичну боротьбу відчайдушного романтизму проти неминучої глобальної загрози — чи-то зміни клімату, чи-то руйнування традиційної родини — вигадайте самі. Цю останню війну не потрібно виграти, в ній треба героїчно загинути.

Ця боротьба не передбачає звернення уваги на конкретні проблеми спільноти, не шукає сутності проблеми, не пропонує конкретних рішень. Весь локальний аспект такої боротьби полягає в коротких акціях прямої дії, а більшість часу займає нескінченне солідаризування зі своїми ідейними побратимами у всьому світі в цій нерівній боротьбі та ідеологічне обгрунтування всіх світових процесів в єдиній канві вашого варіанту антиглобалізму.

Отже конкретні проблеми треба вирішувати конкретними кроками на відповідному рівні. І робити це в реальному світі — такому, як він є, а не такому, який він мав би бути на чиюсь думку. З усіма існуючими наслідками глобалізації світу. Тим більше, що глобалізація, її переваги та загрози працюють в обидва боки, для всіх сторін.

Найбільшим лобістом ідей глобалізації вважаються Сполучені Штати Америки, що не дивно, враховуючи американський статус глобального лідера. Цей факт породжує фобії антиглобалістів вже не перше десятиліття. Мовляв, весь процес глобалізації — це американський план з підпорядкування світу (опціонально — план вашингтонського істеблішенту чи корпоративних босів з Волл-стріт).

Проте глобалізація — явище скоріше природнє, ніж кимось інспіроване. Породжене, як ми визначили вище, прогресом, зокрема в галузі комунікацій. Хто скористається з цих процесів, а хто стане жертвою — це вже питання другого плану. А крім того глобалізація — відносно нове та незвичне явище, як для всього світу в цілому, так і для самих Сполучених Штатів. Роль глобального лідера, яку Вашингтон приміряв на себе в 1991 році, суттєво відрізняється від ролі, яку в світі відігравав, скажімо, Лондон у в ХІХ століття.

Будучи, великою мірою, локомотивом глобалізаційних процесів, Сполучені Штати, так само як і решта світу, піддаються їх впливу. Зокрема, статус глобального лідера зобов’язує США вести активну зовнішню політику, адже події в різних кінцях світу суттєво впливають на ситуацію в самих Штатах і затишна ізоляціоністська позиція, хоч і спокушає сучасних американців, але вже не може стати повноцінною зовнішньополітичною стратегією Штатів.

Разом з глобальним лідерством на плечі Вашингтону лягає відповідальність за вирішення ряду регіональних конфліктів, а тому регіональні сили прагнуть впливати на прийняття рішень в самих Штатах. І глобалізаційні процеси цьому сприяють, адже вони впливають на структуру американського суспільства, в якому історично велика роль етнічних лобі не зменшується, а скоріше зростає внаслідок глобалізації.

Етнічні лобі є одним з найефективніших інструментів, завдяки яким різні регіональні сили корегують зовнішню політику Сполучених Штатів, а також яскравим прикладом того, що глобалізація не тільки пов’язала весь світ з США, але і США з усім світом.

Приклад етнічних лобі, до того ж, спростовує твердження про те, що націоналізм як явище, втрачає свою актуальність в глобалізованому світі. Національна ідентичність має значення в сучасному світі. І національна держава не втрачає свого чільного місця в політичній структурі світу. Так, реалії сучасного світу вимагають міжнародної кооперації, участі в міждержавних структурах з делегуванням певної частки національного суверенітету, але прогнози про глобальне об’єднання і відмови від національної держави виявились хибними.

Держави продовжують спиратись на політичну націю, довкола якої сформовані та діяти в своїх національних інтересах. І робити це не попри глобалізаційні процеси, а використовуючи їх на свою користь.

Чого від нас вимагає час? Прагматизму та холоднокровності. Зважати на сучасні реалії та орієнтувтаись в них. Бути залученими в світові процеси, а не ізолюватись від них. Чітко визначати проблеми та загрози для суспільного життя, для економіки, для національної безпеки та шукати дієві механізми їх вирішення на тому рівні, на якому вони можуть бути вирішені.

Глобалізація — це модифікація правил гри, а не закінчення цієї гри. Ми, як люди, як спільноти і як нація можемо вивчити нові правила та грати в цю гру на повну силу або гратися в антиглобалізм — останній прихисток тих, хто вже програв.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»