Серце людське. Недільна проповідь
Писання сповнені словами про людське серце. Вони є цілком кардіоцентричними, щоб вжити цікавий вираз. У Своїх словах до Ізраїля Господь дає заповідь: “Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; 5 і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми.” (Втор. 6:4–7) Маємо любити Бога усім серцем, усією душею та силами.
Варто сказати, що сучасна людина здебільшого не розуміє людського серця, ані людської душі. Часто сучасна людина навіть не вірить у їх існування, то як вона може досліджувати їх та перебувати у своєму серці? Ми звикли, що “серце” є чимось протилежним до “розуму” і означає щось емоційне, спонтанне, інтуїтивне. Це йде в розріз з вченням писань і є просто небезпечним. Для християн серце позначає також і розум, у єврейській мові взагалі не було окремого слова для інтелекту. Святі Отці вживають термін “νουσ”, що можна перекласти як “ум”, і наше раціональне мислення є лише його проявом. Таким чином, людина може логічно розмірковувати про різні речі, але при тому її серце безперестанку молиться до Ісуса Христа.
Вчення Христа у тому, що серце не є спонтанним, серце вимагає дисципліни. Ми маємо працювати над своїм серцем. І ніколи не можна “йти за своїм серцем” чи ще гірше “слідувати пристрасті” — це шлях у пекло. Треба навпаки вести своє серце. Христос має жити у серці. Це не означає, що ми мусимо мати гарні емоції до Бога та ближнього, натомість це означає, що світлиця нашого серця має бути очищена, прибрана та захищена.
У притчі про сіяча, яка читається сьогодні за Лукою у Святій Церкві, Христос порівнює людське серце із полем, ґрунтом:
“Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу: 5 вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. 6 А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. 7 А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. 8 Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! 9 Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? 10 Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. 11 Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже. 12 А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. 13 А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. 14 А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. 15 А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає. 16 Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло. 17 Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б. 18 Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.”
Отже, тут є декілька важливих речей. Найперше, притча не має на увазі платонівське розрізнення між людьми різної вартості, чиї душі зроблені із різних металів (душа з золота, срібла, бронзи). Церква відкидає таке розрізнення. Душа кожної людини є безцінною, чистим золотом, на яке, тим не менш, наліплюється глина та всяке сміття. Кожний народжується у різних обставинах, але кожний може почати працювати над власною душею, щоб зробити її готовою для Христа. Отже, душа вимагає обробки, як усякий ґрунт.
По-друге, коли Господь пояснює про зерно при дорозі: “але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього”, це означає один факт, який варто усвідомити раз і назавжди — Сатана має прямий доступ до нашого серця. Злий дух, що переважає нас в тисячі разів інтелектом, та бажає лише одного — знищити нас за будь-яку ціну, має прямий доступ до нашого серця. Ви тепер розумієте чому треба бути пильними? Ваше серце не закрите, воно не відкривається лише тим, кому ви хочете, воно нагадує відкрите поле, відкрите усім вітрам. І звірам.
По-третє, що означає ця обробка нашого серця. Вона означає працю у дисципліні, бо, як пише унікально Лука, хто береже посіяне слово: “приносять плід у терпінні”. Дисципліни без терпіння не буває. Християнського життя без терпіння не буває. Крім того, гарного поля не буває без праці. Якщо покинути працю на полі, там раптом не виростуть огірки, помідорчики та гарбузи. Там виростуть височенні бур’яни, валятиметься сміття, а потім ви знайдете труп якогось собаки. Кожний день селянин виходить та у поті чола бореться зі шкідниками та бур’янами, зрощуючи та оберігаючи корисні рослини. Так само, у серці, що не знає щоденної дисципліни, ніколи не буде доброго плоду, але буде лише всяка гидота, зло, заздрість та гординя. Селянин знає — пропустить один день, обов’язково вилізе бур’ян.
Що потрібно, щоб зерно посіялося? Якою має бути земля? Вона має бути переломлена, проорана та пом’якшена. Так само й серце. Наші серця мають бути переломлені, побиті та пом’яшені, тоді вони здатні отримати Слово Боже. “Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” — каже раб Божий цар Давид. Не давайте вашому серцю “загрубіти як сир з молока” (пс 117). Тому втішайтеся в скорботах та в покаянні, бо Господь готує у вас для Себе гарний ґрунт.
Остап Ронжин, Philosophical Orthodox для «Наступної республіки»
