Ваша безсила ідеологія

Чому ідеологічні партії непотрібні

Уже зараз зрозуміло, що 2019-й стане непростим роком. І справа не лише у важливих виборах — це просто епізоди навесні і восени. Основні випробування триватимуть весь рік у вигляді політичних кампаній. В шаленстві підготовки закрутилися і нові обличчя, і нові партії. І хоч поки весь фокус прикуто до одіозних клоунів і старих бійців, уже зараз стає зрозумілим, що виборчі бюлетені парламентських виборів ряснітимуть новими політичними брендами.

І от серед вертепу гарячкового партбудівництва звідусіль знову зазвучали гіпнотичні мантри: Україні потрібні ідеологічні партії. На жаль, це вкотре доводить хибність максими “голос народу — голос Божий”. Адже віра у необхідність ідеології — річ максимально віддалена від істини. І ось чому.

Крикуни з фейсбуку та телеекранів синхронно і ледь не хором нахвалюють партії, побудовані на ідеології — нібито у цьому полягає сама логіка партій, нібито саме такими є політичні організації Старого Світу та Америки, нібито саме це убезпечить партії від “культів особистості” та навіть (напевно, магічним чином) від порочних зв’язків з олігархами. Ірраціональність цих тверджень не заважає, а можливо і сприяє їхньому розповсюдженню та беззастережній вірі.

Ну що ж, розберемо всі перераховані пункти. Ми хотіли говорити на інші теми, але невігластво доморощених opinion makers вимагає втручання здорового глузду, який, як відомо, завжди діє через “Наступну республіку”.

  1. “Партія має бути ідеологічною, бо так має бути за визначенням”. Слово партія веде своє походження від латинського “частина”, що ультимативно натякає нам — партія представляє не ідеологію, проте частину — суспільства або хоча б зібрання.

2. “Партія має бути ідеологічною, бо у Європі та Америці партії саме такі”. Про партії США говорити навіть не будемо — якщо Республіканська і Демократична партії мають нині забарвлення, то це скоріше побічні наслідки. Говорити про ідеологічні партії, на які полюбляють посилатися “експерти” можна майже виключно про лівих — від єврокомуністів до соціал-демократів.

3. “Партія має бути ідеологічною, бо це убезпечить від партій імені однієї людини”. Поговоріть про це зі сталіністами та гітлерівцями, які філігранно поєднували безкомпромісний культ особистості з глибоко ешелонованою ідеологією.

4. “Партія має бути ідеологічною, бо це захистить партії від впливу олігархів”. Фіговий листок ідеологій здатен прикрити брак конкретики у партійній програмі, проте жодним чином не здатний залатати пробоїни у фінансуванні. А саме потреба у матеріальному приводить політичні проекти під крило жадібних до впливу бізнесменів.

Ідеологія — це специфічна химера, породжена ХХ століттям. Це не система цінностей, а сума гасел — демонстративно безкомпромісна та негнучка. І ці її якості ведуть до однакових наслідків — катастрофи, незалежно від форми — диктатура це чи просто фіаско. Саме тому у світі дедалі незручніше говорити про ідеологію — вона померла і надійно похована на цвинтарі історії. Нам усім варто запам’ятати її як явище марнотне і оманливе, небезпечне, але, слава Богу, тимчасове.

Сувора правда полягає у тому, що основою для існування партії як такої є наявність політичного інтересу. Саме він (і нічого іншого!) є рушійною силою створення політичної організації — її мотивом і її стрижнем. Не сукупність ідей, не філософські викладення разом із лицемірними клятвами, а спільність інтересу є потребою. І, ви здивуєтесь, саме на цьому побудована нинішня, хоч і порочна, та все ж реальна, партійна система України.

Усі ми звикли усіма можливими способами лаяти партії вождистські та партії олігархічні. Але є дещо, що суттєво відрізняє їх від наївних проектів молодих активістів та грантоїдів (що далеко не одне й те саме, до речі). І це — той самий політичний інтерес, про який було сказано вище. Хай там як не було б сумно констатувати, та поки що лише окремі гравці (мова навіть не про команди, а про особистості скоріше) здатні цей свій інтерес усвідомити і просувати.

Політичний інтерес — це не бажання “пограти в політику”, не бажання “змінити все на краще”, це — об’єктивна потреба в участі в політичному житті країни. Олігархами це необхідно — щоб зберегти і примножити статки, убезпечити себе і свою власність. Катастрофа у тому, що, здається, усі інші здатні прожити і без цього.

Вам може бути неприємно, що в Україні представлено політичний інтерес олігархів або просто жадібних до влади діячів, але будьмо відвертими — іншого політичного інтересу в Україні досі не сформульовано.

Замість того аби шукати його — спільні цінності та спільні потреби — вітчизняні opinion makers різного штибу затягують свої пісні про ідеологічні партії. Ідеологія, не підкріплена політичним інтересом частини суспільства або хоча б усвідомленим прагненням окремих людей — безсила. Принципи, засновані на ідеології — це дім на піску. Принципи, які переплетено з реальними потребами — це дім на камені.

Жодні партії не допоможуть вам магічним чином — ані “ідеологічні”, ані “олігархічні”. Аж до тих пір, поки ви самі не усвідомите свій політичний інтерес і не аж поки з нього не з’явиться попит. А ідеологію залиште гробарям та інфантилам.

Олег Вишняков, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»