Dura lex

Закон — це не просто норма, яку визначає влада і регулює різні сфери життя держави, суспільства чи громадян. Це правило, саме існування якого є вододілом між цивілізацією та варварством. Але це лише перша межа розділення. Враховуючи, що життя у світі без законів нам уже невідоме, нас має більше цікавити наступне розділення між законами — за їхньої якістю. І цей кордон пролягає аж ніяк не між законами хорошими чи поганими, прийнятими демократично чи нав’язаними тиранами. Цей критерій інший і поділ, ним викликаний, набагато значущий — на закони, які виконуються, і закони, які ігноруються.

Виконання законів, попри ілюзію доброї волі, тримається на двох китах — консенсусі (тобто згоді із ним) і покаранні за порушення чи недотримання. Так само ігнорування законів враховує ці дві обставини. По-перше, зазвичай, суспільство, або окремі його гравці не погоджуються з законом (як занадто важким, несправедливим або просто контрефективним). По-друге, ігнорування можливе лише тоді, коли не слідування законам за собою не тягне жодної санкцій.

Виводячи за межі нашого обговорення революцію як явище порядку вищого за окрему норму, поговоримо про речі приземленіші, а тому важливіші тут і зараз. Закон потрібно виконувати, незалежно від того, подобається він нам чи ні. І причина — не лише у необхідності порядку.

Єдиний спосіб змінити поганий закон у корупційному середовищі — змусити його реально працювати, тобто стати таким, який виконують. Парадоксально, але це єдиний логічний спосіб залучити до вирішення проблеми всіх гравців, а не лише державні механізми, специфіка яких не передбачає самостійної оптимізації і покращення виданих законів «просто так».

Коли поганий закон не працює і не виконується, усі, хто підпадають під його владу виявляються виведеними з поля інтересу. Навіщо боротися за зміну норми, якщо існують легкі і зручні шляхи цієї норми просто уникати? Способи ці вам, очевидно, відомі — корупція.

Натомість, реально працюючий поганий закон артикулює проблему і змушує шукати її вирішення.

Чекати, що прийняття «хорошого закону» автоматично приведе до його виконання — це міф, і міф порочний. По-перше, законослухняність є не лише результатом доброї волі, але й необхідною звичкою. А звички за визначенням потребують впровадження та тренування. По-друге, не буває «хороших» законів без лапок — тому що немає норм, які б задовольнили всіх у рівній чи хоча б приблизно однаковій мірі всіх, кого норма стосується. Не буде ніколи норм і нормативів настільки «хороших», що виконання яких стане не обов’язком, а бажанням — це очевидно.

Тож, коли закон працює — це добре і необхідно. Коли працює хороший закон — це очевидний плюс. Коли працює поганий закон — це єдина можливість конвертувати невдоволення ним у процес змін. З усіма кроками — консолідацією, альтернативою, публічної дискусією, компромісами у суспільній та політичній сфері та реалізацією у вигляді нової норми.

Якщо ми хочемо повернутися у цивілізований світ повноцінними учасниками, то ми маємо усвідомити, наскільки важливим є слідування законам. І усвідомивши це, ми вже не зможемо винести закони безглузді і неефективні.

«Якщо ми хочемо бути вільними, ми маємо стати рабами законів». Цицерон сказав це до нас, але — про нас.

Олег Вишняков, «Наступна республіка»


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»