Спускайте вітрила

Відчуваєте вітер змін? Це змінюється епоха.

Починаючи від зими 2013-го року, здавалось, що ми заплатили наперед. Здавалось, що завдяки непомірно високій ціні людських життів курс нашої національної ідеї, нашої національної ідентичності тепер висічено в граніті. Ми помилились. 5 років ми жили з думкою, що первинність національних інтересів в політичних питаннях — це аксіома, базис для будь-якої політичної конструкції незалежно від імен і партій. Але ми бачили те, що хотіли бачити.

Маятник українських суспільно-політичних настроїв не зупинився там, де йому належало залишитися, а розпочав новий цикл. Захід проти Сходу. Україна проти Росії. Українська національна свідомість проти українського радянського світогляду. Сьогодні нашу національну ідею перемагає абсолютизована безідейність, нице побутове обивательство.

Коаліція відвертих злочинців і кумедних пройдисвітів здобула серця тієї частини країни, для якої займати позицію в принципових питаннях зазвичай незручно. Ми відверто набридли їм своїми моральними національними імперативами. Ми дратували їх українізацією, декомунізацією та війною. Лякали перспективою тягнутись до високих ідеалів заради світлого майбутнього. Заперечували їхнє бажання спрощувати складні питання.

Український обиватель — це ще не проросійський громадянин, можете заперечити Ви. Хіба це реванш?

Це реванш. Болото ницої побутової інертності, атмосфера толерування загроз національній безпеці, «винесення за дужки» принципових питань національної ідентичності, інфантильна безвідповідальність дорослих людей — це нова, мутована форма вірусу «русского міра», який пробився під слабку імунну систему українців. Навіщо змінювати національний прапор на російську ганчірку, якщо можна просто вихолостити зміст українського стягу?

Пʼять років наш корабель йшов заданим курсом. Це був непростий шлях, ми блукали, ми переживали шторм, проте ми покладались на попутний вітер загальнонаціонального консенсусу і вірили, що він завжди буде нам сприяти. Проте тепер цей вітер не просто вщух. Це вітер змін, але дме він у протилежний до нашого курсу бік.

Тож спустіть вітрила, панове. Далі йдемо на веслах.

Відступ, на жаль, неминучий. Поразки будуть. Від ганьби ми нікуди не втечемо. Проте впадати у відчай ми тепер не маємо права.

Таке шибенично-гумористичне гасло «Борня триває!» знову на наших прапорах. Проте з попередніх ітерацій нашого політичного життя ми маємо зробити правильні практичні висновки. Ми мусимо бути прагматичнішими і водночас принциповішими.

Озирніться і запам’ятайте цей історичний момент. Запам’ятайте імена тих, хто на хвилі вирішив змінити свою політичну орієнтацію, аби не опинитися за бортом політичного мейнстріму. Тих, хто вирішив «лишитися осторонь», свідомо не помічаючи питань національної ваги в сьогоднішніх виборах, в надії зробити особистий крок вперед, коли Україна зробить крок назад. Тих, хто керувався правилом «чим гірше — тим краще» і тих, хто вирішив зіграти роль підсліпуватого спостерігача ОБСЄ. Запам’ятайте ці імена, вони нам ще знадобляться.

Незалежно від остаточних результатів виборів, попереду на нас чекатиме нова політична реальність. На нас насувається шторм, до якого ми виявилися не готовими. Саме тому нам потрібно чітко розуміти що нам треба буде робити далі.

Нам треба перегрупуватися і визначити цілі.

Говорити про черговий Майдан чи фантастичну спробу військового перевороту сьогодні недоречно. Політична боротьба — це боротьба політичних сил. Хай там як, нам усім не хотілося б жити в світі, де обирати доводилося б між прекрасним і геніальним, політично цей вибір звужується до критичних меж. Тож ми повинні будемо обрати необхідне і прагматичне.

1. Українцям, що є вірними безжалісним вимогам здорового глузду та національних інтересів, необхідно мати представництво в парламенті. Не треба ілюзій — мати справу доведеться не з «новими обличчями» і політичними силами нового ґатунку. Вибір у нас буде поганий, але в умовах реваншу в парламенті потрібна фракція, яка ставитиме питання національної безпеки і національної ідентичності на перше місце. Більше того, фракція, яка свої позиції зможе ефективно реалізовувати. В коаліції, або що ймовірніше, у опозиції.

Нам доведеться зняти білі рукавички естетського гидування та награного нейтралітету (ну Ви знаєте — «усі політики однакові, не підтримую нікого»). Інакше політику узурпують інші — і цей процес уже почався.

2. Нам потрібен закон про імпічмент. Бо пояснювати вагу посади головнокомандувача під час війни потреби немає. А мати притомні важелі прибрати з цієї посади політичне непорозуміння потреба є.

3. І так, нам таки потрібна та сама права партія нового ґатунку. Не на осінніх виборах, але в найближчі роки. Партія не опортуністів і не романтиків-ідеалістів. Партія тих, хто в змозі поєднати питання особистої безпеки і добробуту з питаннями національної безпеки. Так, це гра вдовгу. Але чи може налякати це тих, хто розуміє реальну довжину прокладеного шляху і масштаб штормів? Дай Бог, аби наступне покоління побачило землю.

Тож для оптимізму жодних приводів. Для відчаю жодних виправдань. За весла, панове.


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»