Image for post
Image for post

7 вересня 2019 року до Києва повернулися 24 моряки Військово-Морських Сил України, які були затримані 25 листопада 2018 року в нейтральних водах Чорного моря в районі Керченської протоки російськими піратами (які самі себе, чомусь, називали Береговою охороною РФ). Українські моряки проявили себе з найкращого боку як під час піратського абордажу і судилища, так і під час повернення додому. Та сучасні моряки — не єдині в українській історії. Рівно сто років тому по київських вулицях крокували севастопольські моряки, які до останнього захищали молоду Українську Республіку.

Ще з 1905 року в Севастополі діяла невелика підпільна українська організація під назвою «Кобзар». Саме з цієї групи ентузіастів і була створена Українська Чорноморська Громада, яка мала координувати дії для українізації Чорноморського Флоту. 9 квітня 1917 року в будівлі цирку Труцці а площі Новосільського (нині — Ушакова) зібралися 5000 українців, в основному матросів, які обговорили статут УЧГ. Головою вув обраний директор жіночої гімназії В’ячеслав Митрофанович Лащенко.

Image for post
Image for post
Українська демонстрація в Севастополі

Громада поставила амбітну ціль — створити Український Чорноморський Флот, могутніший за всі інші флоті на морі. Такий ентузіазм не міг не сподобатись «колегам по революційному цеху». Наприклад, в середині травня 1917 року до Севастополя прибула «бабуся російської революції» Брешко-Брешковська, якою був організований мітинг у тому самому цирку Труцці. Відома есерка і її колеги закликали до ідилічного «співжиття всіх народів», говорили про «нову демократичну Росію» і особливо гості з Петрограду були проти розчленування Росії та переходу Чорноморського флоту під синьо-жовтий стяг. Ідеї ліваків-росіян не викликали ентузіазму у місцевих українців. Резолюція Брешко-Брешковської, на відміну від проукраїнської резолюції Лащенка, провалилася і того ж дня Брешко-Брешковська виїхала в Одесу. УЧГ продовжила роботу.

Восени 1917 року з Києва прийшли тривожні вісті — до міста наближається збільшовичений полк донських козаків для ліквідації Центральної Ради. УЧГ висилає до Києва телеграму: «Чорноморська воєнна флота надсилає до Києва озброєних моряків». Текст телеграми друкують в газетах і… донські козаки оминають Київ. Це був свідомий блеф, який вдався. Але було зрозуміло, що загроза Республіці все ще існує. УЧГ приймає рішення про відправлення до столиці Української Республіки моряків-чорноморців. В авральному режимі у Севастополі формується Морський курінь імені Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного чисельністю 612 моряків. Командиром куреня був призначений підполковник Плещук. На озброєнні курінь мав 600 гвинтівок та 10 кулеметів «Люїс». Ввечері 18 листопада 1917 року із залізничного вокзалу Севастополя Морський курінь відправився до Києва.

22 листопада 1917 року на станції Калинівка сталася пригода із донськими козаками. Останні, довідавшись, що до станції прибули моряки із Севастополя, запросили українську делегацію на перемовини. Підполковник Плещук, про всяк випадок наказав виставити в дверях вагонів кулемети. Вагони донців та моряків-українців стояли один навпроти одного. Коли українська делегація прибула, Плещук пішов на блеф і заявив, що із Севастополя до Києва направляється декілька ешелонів з моряками. Донці у блеф повірили і попросили їх не роззброювати, так як козаки направляються додому на Дон і зачіпати місцеве населення не збираються (згодом виявилось, що своє слово вони дотримали). З донськими козаками українські моряки розійшлися дружньо.

24 листопада 1917 на станцію Київ-Пасажирський «причалив» потяг з моряками. Зустрічав чорноморців представник Морського комітету Центральної Ради капітан Савченко-Більський. Від Залізничного вокзалу курінь направився до колишньої юнкерської школи по вулиці Тимофіївській (нині — Коцюбинського).

В той же день, приблизно о 10–11 ранку моряки Морського куреня вирушили із казарм на Тимофіївській до будинку Центральної Ради. Попереду крокуючих моряків був розгорнутий прапор, на якому була намальована жінка — емблема України — з написом: «Не плач, Мамо, не журися, Твої сини на морі добувають Тобі Волю — усміхнися».

Цікавий момент відбувся вже після прибуття моряків. Справа в тому, що з фасаду Педагогічного Музею не був знятий великий чорний двоголовий орел. Чорноморці попросили дозволу його «розстріляти», але комісар куреня Христич заборонив, справедливо вважаючи, що стрілянина викличе переполох у місті.

Image for post
Image for post

Незабаром з’явився Михайло Грушевський, разом з Петлюрою, Винниченком та іншими членами Центральної Ради. Командир Морського куреня Плещук подає команду: «Струнко! Рушниці на гонор!»

Схвильований Грушевський привітав моряків «нащадків мореплавців-запорожців» та проголосив промову про важливість Чорного моря для молодої Республіки. Після параду чорноморці тим же шляхом повернулися до казарм. Загалом, поява Морського куреня викликала неабиякий ажіотаж серед киян, адже не часто тоді можна було зустріти такі дисципліновані частини, ще й моряків.

На жаль токсична атмосфера революційних років з її більшовицьким впливом не оминула і відірваних від морського узбережжя моряків.

В другій половині січня 1918 року до Севастополя прийшла звістка: Морський курінь оголосив нейтралітет у боротьбі між українцями та більшовиками. Цей нейтралітет неабияк розізлив вояків українських частин.

Комісар Христич у спогадах пише, що частина куреня просто розбіглась, піддавшись паніці, яку посіяли більшовицькі агітатори. Крім того, більше сотні матросів відверто проявляють більшовицькі настрої. На таємній нараді було вирішено всіх пробільшовицько налаштованих матросів відправити у «безтермінову відпустку». Морський курінь скоротився до 225 моряків. Вони і закрокують у безсмертний подвиг захисників Республіки вже невдовзі.

Вже зовсім скоро чорноморці приймуть участь в придушенні червоного повстання на Подолі та в районі Єврейського базару (тепер — Площа Перемоги). Трофеями стали два кулемети «Максим» та декілька десятків рушниць. Курінь втратив трьох моряків загиблими: Гната Ониська, Трохима Муху та Якова Перейму. З військовими почестями їх поховали на кладовищі Флорівського жіночого монастиря.

Розгромивши «повстанців» постала нова проблема — страйк робітників. Страйкують пекарні та трамвайне депо, водонапірна та електростанція. Київ зустрічає один з днів без світла, води, хліба та транспорту. Командир куреня Плещук бере із собою півсотню моряків і направляється до міського водопроводу. Там має в цей вечір засідати страйковий комітет. Йдучи Хрещатиком попід стінами домів, в кінці вулиці вони спускаються вниз до пам’ятника Магдебурзького права і далі до будівлі станції водопроводу.

Коли матроси увійшли, вони застали ошелешених страйковий комітет у кількості 12 чоловік. Підполковник Плещук наказав, що якщо через годину в Києві не буде світла і води, трьох заручників на чолі з головою комітету розстріляють. Порадившись хвилин десять, комітет вирішив страйк припинити. Плещук також наказав подзвонити в районні страйкові комітети, щоб останні також припинили страйк. Про вся випадок, голову страйкового комітету взяли із собою. Але не встигли вони дійти і половини дороги, як Київ запалав вогнями у будинках. Голову страйкового комітету відпустили. Вранці в Києві був свіжий хліб та запрацювали трамваї.

Ввечері 6 лютого 1918 року Морський курінь отримав завдання від Симона Петлюри — розігнати грабіжників зі станцій Київ-Пасажирський та Київ-Товарний. Два загони моряків, по 50 чоловік в кожному, вирушають на обидві станції. Грабіжники не звертали жодної уваги на прибулих моряків та продовжували грабувати вагони. Попереджувальні постріли ефекту на мали. Тоді Плещук наказав відкрити вогонь. Зробивши два залпи: по грабіжниках у вагонах, і по натовпу, який підходив у вагони, мародерство припинилось. Повернувшись близько другої години ночі, Плещук зателефонував Симону Петлюрі. Але останній розлютився не на жарт , дізнавшись про застосування зброї. Отаман наївно говорив, що «Ми були і є демократами» і вірив, що все можна було вирішити без крові.

Але катастрофа невпинно наближалась до Морського куреня… Рано вранці 10 лютого стає відомо — Муравйов вступив до Києва, а уряд УНР, українські війська та українська міліція відступила до Житомира. Чому разом з іншими не відступили і чорноморці — загадка, адже від казарм на Тимофіївській та Педагогічного музея йти пішки максимум півгодини. Близько сьомої години до казарми під’їхали броньовики муравойвців разом з піхотою. Моряки були взяті в полон та відведені до Оперного театру, де чи то 13, чи то 15 моряків було розстріляно, а інші були вивезені в невідомому напрямку. Прапор Морського куреня, який до того висів на балконі казарми, був скинутий муравйовцями і затоптаний в багнюку…

Не дивлячись на трагічну кінцівку, бійці Морського куреня імені Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного назавжди закріпили своє ім’я у пантеоні героїв Визвольної Війни 1917–1921 років. Навічно на зимових, промерзлих вулицях столиці молодої Республіки в сотнях кілометрах від моря навічно в строю залишилися: підполковник Плещук і боцман Іван Прокопович, який підняв український прапор на міноносці «Завидний», штурман Іван Усенко і мічман Дмитро Дежур, прапорщик Величко і однорічник Михайло Михайлик та багато-багато інших моряків-чорноморців.

Іван Дубченко, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у

Підписуйтеся на та «Наступної республіки»

Наступна республіка

Клуб українських республіканців з 2013 року.

Команда Наступної республіки

Written by

Олег Вишняков, Віталій Нелепов, Іван Дубченко та інші. Наша сторінка: https://medium.com/nastupna

Наступна республіка

Клуб українських республіканців з 2013 року. Націоналізм, капіталізм, республіка, християнство. Ставте питання авторам та обговорюйте з іншими читачами у Республіканському чаті: https://t.me/republicanchat

Команда Наступної республіки

Written by

Олег Вишняков, Віталій Нелепов, Іван Дубченко та інші. Наша сторінка: https://medium.com/nastupna

Наступна республіка

Клуб українських республіканців з 2013 року. Націоналізм, капіталізм, республіка, християнство. Ставте питання авторам та обговорюйте з іншими читачами у Республіканському чаті: https://t.me/republicanchat

Medium is an open platform where 170 million readers come to find insightful and dynamic thinking. Here, expert and undiscovered voices alike dive into the heart of any topic and bring new ideas to the surface.

Follow the writers, publications, and topics that matter to you, and you’ll see them on your homepage and in your inbox.

If you have a story to tell, knowledge to share, or a perspective to offer — welcome home. It’s easy and free to post your thinking on any topic.

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store