Notre-Dame

Палаючий собор і тисячі парижан на колінах. Виття сирен та молитви до Богородиці.

Не просто будівля. Не просто памʼятка. Храм. Душа нації, що за ці століття молитвоно і культурно закарбувалось в душі всієї Європи.

Біль та розпач, з яким парижани дивились на страшну картину палаючого Нотр-Даму можна порівняти з тим болем, що майже сто років тому відчували кияни споглядаючи руйнування своїх святинь.

За крок до знищення була Свята Софія. Як це було? Можемо побачити в рядках авторства поета-неокласика Юрія Клена.

СОФІЯ

Проектується знести храм св. Софії в Києві.
/З газет/

Тайни тисячоліття — в Софії стрункій, 
Що поблідла, але ще ясніше, ще вище 
Вироста, як молитва, в блакить.
/Є. Маланюк/

Нехай твій дзвін заглушать літаки. 
Нехай тебе знесуть і хай на місці,
Що освятили літа і віки, 
Поставлять пам’ятник добі нечистій. 
Нехай змурують чорний хмарочос 
Там, де стоїш ти, біла й золотава,
О ліліє струнка в намисті рос,
Яку плекала мудрість Ярослава!
Нехай здере новітній печеніг
Смугляве злото з бань на кінську збрую
І скрізь полишить слід блюзнірських ніг:
Це лиш мара нам видива гаптує,
Які триватимуть недовгий вік.
Коли спорудять зал з бетону й скла
І електричний вихор зашаліє
Там, де священна сутінь залягла
Й в дрімотнім сні спочила Візантія, — 
То знай: це все пройде без вороття.
Так само снились нам колись татари.
То ж знов чаклун якийсь навіяв чари,
І бачиш ти примари небуття.
Правдивий світ, — не той, для ока зримий,
Крилами розтинаючи вогонь,
Гойдають тихо грізні серафими
На терезах своїх долонь.
Він, наче плід, важніє й дозріває,
Наллятий плином невідомих лон,
І темний сік, буруючи, співає,
Немов вино господніх грон.
Колись усім об’явиться, як чудо,
Істота з кожної з земних речей.
Настане день… світ спалахне, й полуда
Тобі спаде з засліплених очей.
В священнім жасі, дивно скам’янілий.
 — Немов хто в вічність відчинив вікно, — 
Побачиш ти у млі нестерпно білій
Все, все таким, як справдіє воно:
Хрестом прорізавши завісу диму,
В красі, яку ніщо не сокрушить,
Свята Софія, ясна й незрушима.
Росте легендою в блакить.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»