Перепустка до нації

Існують два питання, які здатні отруїти будь-яку дискусію про націоналізм. Перше незначне — це проведення паралелі між нацизмом та власне націоналізмом. Причиною цього питання є елементарний брак знань, тож приділяти такому моментові уваги наразі не будемо. Натомість існує друге питання, яке важить для націоналістичного дискурсу набагато більше, проте висвітлено та осмислено заледве ширше, аніж попереднє. Це питання: за яким критерієм визначати представника нації? Де видають перепустки?

Драматизму дискусіям довкола відповіді на це питання додає традиційна для політичних обговорень плутанина понять. Розповсюджене твердження говорить про те, що національність визначається мовою та культурою. Це уявлення дає зрозуміти: багато націоналістів (а також їхніх опонентів) не усвідомлюють різниці між такими дефініціями як етнічність та національність. Розберемо їх окремо.

Етнічне походження

Етнічна приналежність людини є однією з найпростіших до визначення, адже вона залежить від батьків. Людині не потрібно ані докладати зусиль, ані робити вибір, ані навіть усвідомлювати цю сторону власного життя. Етнічність людини характеризуються побутовою культурою та кров’ю, проте лежить поза межами свідомості людини через неможливість вибору. Враховуючи те, що усе життя людини — це шлях розвитку свідомості, то етнічний чинник може відігравати лише роль базису, на якому формується особистість. Коли ж особистість сформована, людина починає самостійно визначати цінності, якій їй близькі. Зазвичай, і справді етнічне походження визначає майбутню національну приналежність людини, проте так буває не завжди.

Національність як цінності

Нація — це не тільки і не стільки питання крові, скільки питання спільної мети. Кров апелює до спільного минулого, мета — до спільного майбутнього. Не треба говорити, що з цих двох явищ більш значуще для людини у реальному світі.

Нація — це сукупність людей, об’єднаних цінностями та інтересами, досягти яких оптимально можна саме разом. Тож національність визначається не несвідомим походженням, а усвідомленними специфічними цінностями спільноти, які приймає людина. Як завжди стається, разом із вибором приходить відповідальність. Тож визнання своєї національності та причетності до нації неодмінно тягне за собою відповідальність, якої етнічне походження людини мати не може.

Довіра до незнайомців

Як і будь-які інші людські об’єднання, нація має у своїй основі дві обов’язкові умови — довіра та користь. Довіра дозволяє почати діяти разом, користь — продовжувати діяти постійно. Явища взаємозалежні — довіра породжує користь, користь зміцнює довіру. Проте відчувати довіру до людей, яких ти ніколи не бачив та, можливо, ніколи і не побачиш, — це непроста вимога. Цьому може зарадити не лише внутрішня спільність потреб і прагнень, але й зовнішні фактори — фізична подібність, спільна мова, зрозумілий наратив минулого (фольклор та історія). У цьому сенсі більшість націй будуються на етнічній базі. Крім того, на основі характерної етносу побутової культури формується і висока національна культура. Проте це не говорить про тотожність цих явищ: нація, на відміну від етносу, є суб’єктом економічного та політичного життя.

Підсумовуючи, можна сказати, що етнічність — це базова, почасти несвідома спільність мови та побутової культури, яка визначається кров’ю. Національність — усвідомлена спільність цінностей та інтересів, висока культура, свідомий вибір, який тягне за собою відповідальність, разом із якою дає змогу брати повноцінну участь в економічному та політичному житті.

Тож визначати національність під силу лише самій людині. Цінності — ось справжня перепустка до нації.

Які цінності об’єднують українську націю — читайте в наших інших матеріалах.

Олег Вишняков, «Наступна республіка»

Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»

Оригінальний постер до статті 2013 року

Originally published at nastupna.com. 18.03.2013