Наша частка

Цей рік для України буде важливим і, можливо, переламним. І важливість цього року залежатиме не лише від виборців, які без міри щедро поклали очікування на популістів. Наповнити рік значенням можуть (і, немає чого кривити душею, — мають) відповідальні громадяни. Для цього потрібно виконати два завдання — тактичне і стратегічне. Розвиваючи викладений «Наступною республікою» раніше план, ідемо від близьких цілей.

Осінні вибори відрізнятимуться від весняних. І за суттю, і за формою.

Президентська кампанія — це боротьба за загальнонаціональний консенсус. Цю боротьбу ми програли. Вибори до парламенту — це боротьба за представництво окремих частин суспільства. Сама термінологія говорить нам про це: «партія», «фракція» — по́діл, частка. Наша частка.

Парламентська кампанія — це час для егоїзму, це час для відстоювання своїх інтересів. Це саме час для ігнорування інтересів тих, з ким ми не можемо дійти згоди. Про це треба пам’ятати голосуючи. Про це треба пам’ятати балотуючись.

Сьогодні і завтра наша фракція — хто б її не представляв — повинна відстоювати наші інтереси. Перш за все мова йде про питання національної безпеки та національної ідентичності, які пов’язані між собою сильніше, ніж може здатися на перший погляд. Нинішній склад парламенту був найуспішніший за всю історію нашої незалежності у реалізації цього спектру питань. Регресу в наступному скликанні допустити не можна, адже ціна надто висока.

Другим важливим питанням є економічна політика. В 2014 році ми не добились від політичних партій відданості правій економічній повістці дня. Не змогли зартикулювати свій запит. Цьогорічна президентська кампанія показала, що соціальний популізм та роздача грошових подачок не дає значного розширення електорального поля для умовних правих, яких більшою мірою представляв чинний президент, ніж його головні опоненти. Це дає нам привід сподіватись, що політичні сили правіші від центру уникнуть спокуси йти на ганебні компроміси. Нам потрібна чітка про-бізнесова, про-капіталістична позиція в майбутньому парламенті.

Захист демократії — не найпопулярніше гасло в національно-орієнтованій свідомій частині суспільства в останні тижні з очевидних причин. Проте захист інститутів республіки — це захист механізмів реалізації наших політичних поглядів. Захисники республіки потрібні в майбутньому парламенті не менше, ніж в будь-який інший час.

Врешті-решт нам потрібен соціальний традиціоналізм. В складні часи експерименти з самою основою суспільства — з родиною, зі ставленням до права на життя не можуть мати місця. Українська влада за минулу каденцію зробила великий внесок в утвердження церкви в Україні, як інституції. Сьогодні час на політичному полі відстояти інтереси та переконання мільйонів українських вірян, дозволити собі бути безкопромісними в етичних питаннях.

В наступний парламент ми повинні провести партію дорослих людей. Не адвокатів інфантильних співгромадян і трибунів мас (вони пройдуть в парламент і без нас), а представників самодостатніх, забезпечених і прагматичних громадян. Ми маємо розуміти, що це не буде більшість, але ми маємо повне право на безкомпромісне представництво в парламенті нашої меншості.

Хто сформує таку фракцію вже восени? Нова політична сила з новими обличчями? Було б непогано, але навряд. Новий формат старих політичних гравців? Не ідеально, але терпимо.

Значення мають не особистості, а інтереси, які вони будуть відстоювати. Потрібно, щоб це були наші інтереси.

Від тактичних цілей ми маємо перейти до стратегічних. Нехтування цим призвело до нинішньої ситуації зловісних компромісів, коли відповідальні виборці змушені будуть голосувати восени за безвідповідальні політичні сили, шукаючи в них можливість захистити свої інтереси. Чи з’явиться в Україні права партія тверезого реалізму? Ствердна відповідь на це (або хоча б дієве прагнення її дати) і є стратегічним завданням, про яке ми згадали.

Правий порядок денний, який включає в себе описані вище інтереси, — це не ідеологема, яку інтелектуали та пропагандисти можуть спустити згори на частину суспільства, це спосіб відповісти на існуючий запит. І запит цей було артикульовано частиною громадян навесні 2019-го. Спорадичні спроби зреагувати на нього окремих партій — правильна, але недостатня міра, задовольнятися якою у майбутньому не варто.

Закласти фундамент нової політичної партії — ось завдання, стратегічний масштаб якого ми ще матимемо змогу оцінити. Причому, оцінити зможемо в обох випадках — виконавши його і проваливши. Не варто бути оптимістами — другий варіант набагато легше реалізувати, адже новітня історія наша доводить — українці не втрачали можливість втратити можливість.

Cамого оптимізму мало — потрібна робота. І, виконуючи обов’язкове тактичне завдання, ми маємо тримати в голові стратегічну мету. Мова, очевидно, йде не про нову партію чи, боронь Боже, нові обличчя — позірна новизна не є панацеєю. Ми говоримо про новий тип комунікації, де первинним є суспільний запит. Тож, відповідальні виборці мають комунікувати з політичними силами і робити це не лише в період електоральних кампаній. Навіть якщо до такого спілкування політиків треба буде примушувати.

Тож, тактично ми, всі відповідальні українці, маємо бути готовими до компромісів заради інтересів. Стратегічно ж ми маємо бути набагато вимогливішими — рівно з тієї ж причини.

До праці, панове. Візьмемо свою частку.


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»