Самозванці і спадок гетьмана Скоропадського

Понад століття минуло з події, яка навіть у карколомній українській історії залишається визначною та справді особливою — річниця гетьманського перевороту, встановлення Української держави та проголошення Павла Скоропадського Гетьманом всієї України 29 квітня 1918 року. Незаслужено забута, скоріше навіть замовчана постать нашої історії. Незаслужено — проте цілком логічно. Його опоненти перемогли. І мова одночасно йде і про російських більшовиків, і про українських соціалістів усього спектру. Проте час як ніщо інше вміє розставляти все на свої місця.

Сто років — хороший час для підбивання підсумків. І для того, аби зрештою подивитися на спадок і віддати його справедливо та чесно. І процес уже почато — за доброю радянською звичкою жити від ювілею до ювілею, претенденти з іменем останнього гетьмана на вустах з різних сторін підкрадаються до спадку. То ж хто ці потенційні спадкоємці і чому їм можна сміливо заперечити у правах?

1. Росіяни та латентні москвофіли. За це століття скільки було спроб представити гетьмана Скоропадського черговим «білим» генералом! Кадровий військовий з блискучою кар’єрою при дворі та в армії, дисциплінований воїн, аристократ, землевласник, борець із червоною поганню — чим не ідеальний образ для «білого руху»? Апологети такого підходу пригадують «офіцерські дружини» при обороні Києва та «грамоту про федерацію», забуваючи, що і те, і інше було актами відчаю, вага яких була непомірно роздута опонентами гетьмана під час цих подій та (особливо!) після. Ні, не був він «білим», не був він росіянином. І хай не вводить в оману вас мова його «Спогадів». Павло Скоропадський від проголошення і до кінця (не до зречення — до смерті) був і залишався українцем. За що його і ненавиділа російські сучасники від Булгакова до Денікіна. Тож ви, любителі булгаковщини, нащадки оббріхувачів гетьмана, не маєте прав на цей спадок.

Сумно. Наступні!

2. Монархісти, і мова аж ніяк не про «підданих дому Романових», які і нині жевріють десь. Мова про особливе субкультурне і, будемо відверті, — маргінальне явище «українських монархістів». На наших теренах це не рух яких-небудь «легітимістів», що обстоюють реставрацію «законної династії» (за її очевидної відсутності). Зазвичай, ця позиція — не більше ніж спроба окультурити прагнення «сильної руки», а значить — специфічна спроба виправдати своє інфантильне прагнення перекласти турботи про своє життя на когось «сакрального», «священного», віддаленого від нас на безпечну для нашої власної відповідальності відстань. Проте Павло Скоропадський монархом не був. Він, хоч і не зміг повноцінно втілити політичний образ, який його вабив, заснував Українську державу у класичному для нашої країни республіканському дусі. Вільнообраний та вагомий парламент, підзвітний уряд, здорова конкуренція поглядів та сил, широкі політичні та економічні права, електоральні механізми, побудовані на повазі до громадянина та виборця — хіба усе це і зараз нам не здається не лише правильним, але й сучасним? Тож, фантазерам про «українську корону» можна порадити кинуту невдячну справу — і мова не лише про претензії на спадок Ясновельможного пана Гетьмана, але й про химеру «монархізму» як такого.

Далі хто? Але вже без жартів.

3. Сучасні ідеалісти від націоналізму, яких для чіткого розуміння варто називати націоналістами-народниками. Павло Скоропадський за трохи більше ніж півроку керування Україною зробив кілька потужних кроків, на які не спромоглися інші учасники Визвольних змагань. Національна освіта (зокрема і вища), наука, мистецтво, армія, Варта, апарат — кожен із цих напрямків тішить око. Міцна держава, повага сусідів, розвиток національної культури — хіба не цього прагнуть усі націоналісти? Проте відкиньте сентименти — Павло Скоропадський не був ані ідеалістом, ані народником. Більше того — він собою і своєю діяльністю уособлював усе діаметрально протилежне. Прагматик — аж до болючих, незручних кроків (земельне питання, старі чиновницькі кадри, згадана вже «Грамота про федерацію»). Противник вульгарного «народництва» з його лівим популізмом, заграванням на соціальній тематиці та «народних бідах». І перше, і друге прямо свідчить нам — якби сучасні українські націоналісти-народники з ключових партій яким-небудь магічним чином опинилися в одному часі і просторі із гетьманом Скоропадським, то президент Порошенко здався б їм реінкарнацією якщо не Степана Бандери, то Симона Петлюри щонайменше. Усе, що «рятує» Павла Скоропадського в очах сучасних націоналістів — лише час, ці сто років, з відстані яких добре видно всі наслідки та реальні відмінності між питомо українськими варіантами лівого націоналізму та правого консерватизму. Проте, нагадуємо: історія нічому не вчить. Тож, залиште у спокої спадок того, кого б ви з’їли живцем сто років тому.

Тож, хто залишається? Кому належить спадок Ясновельможного пана Гетьмана всієї України?

Він належить тому поколінню та типу політиків, якого ще немає, і в якому ця потреба є. Він належить тим, хто здатен буде не лише захоплюватися Павлом Скоропадським, не лише всіляким історичним реконструкторством увічнювати пам’ять про нього, не лише бездумно повторювати кроки визначних попередників. Але тим, хто розумітиме сутність консерватизму і республіки, тим, хто вчитиметься у великих людей, але тим, хто полишить спроби повторювати минуле і мавпувати історію. Тим, хто утверджуватиме націоналізм поза лівим популізмом, а консерватизм — без мавпування та косплею. Тим, хто дивитиметься не стільки у минуле, скільки у майбутнє.

Герої минулого чинили свої великі справи не для того, аби ми, нащадки, ними захоплювалися. Проте для того, аби ми, стоячи на плечах їхнього досвіду, бачили далі і продовжували робити те, що починали вони. Павло Скоропадський посіяв в Україні здорову праву думку, притомний, ненаграний, живий консерватизм. Не ідеологію, а світобачення, якого ми потребуємо не менше, аніж Української держави.

А спадок ще почекає, час є — пам’ять про останнього гетьмана буде жити.

Олег Вишняков, «Наступна республіка»


Обговорити з авторами та читачами у Республіканському чаті

Підписуйтеся на Telegram-канал та Facebook-сторінку «Наступної республіки»