Уроки єврореалізму
Отримавши пошкодження різного ступеня тяжкості від німецьких фанатів на живописних вуличках Лілля, українські футбольні туристи та співчуваючі їм співгромадяни взялись вигадувати різні неймовірні пояснення того, що відбулось.
Росіяни, що маскуються під німців, проросійські німці, німецькі євротітушки, організована група нацистів. Запалений єврооптимізмом мозок не може прийняти дійсності.
Ще з перших днів Євромайдану ці люди та їх однодумці вірили в чарівну Європу, де немає місця насильству, де плюралізм думок і свобода слова, а у громадських вбиральнях пахне трояндами.
За таку чарівну Європу вони стояли на своєму студентському Євромайдані, світили ліхтариками, вірили, що «…все буде добре» і проклинали провокаторів в масках. І хоч їх чарівну казочку було нахабно спаплюжено беркутівським чоботом, а їх ідеали надалі захищали прокляті провокатори в масках, плюшевий єврооптимізм не полишив їх сердець.
Як ми всі любимо цю чарівну звичку — все незрозуміле, незручне і не затишне клеймити дикунством, кремлівською провокацією і посилатись на абстрактний приклад благодатної Європи, в якій «такого нема».
Особливо кумедними завжди виглядають роздуми такого обивателя на теми навколофутбольні. Вже в часи пореволюційні «горепровокатори» повернулись до свого звичного статусу «горевболівальників» і розважались на трибунах вітчизняних стадіонів так, як і личить любителям провокацій — з піротехнікою, емоціями і помірним рівнем насилля. Обивателі не оминали нагоди принести в світ трохи європейського просвітництва, збиваючи пальці в кров об клавіатуру в намаганнях пояснити, що така хамська поведінка — це не по-європейськи, це ганьбить українські євроідеали і взагалі — хто ж нам з такими співгромадянами безвізовий режим дасть? (А ще декілька років тому еквівалентом цьому аргументу було сакральне «у нас же заберуть Євро-2012!»)
На щастя на Євро-2016 українські «горевболівальники» в більшості своїй не поїхали. У когось забракло коштів, когось не пустили б правоохоронці, хтось надто зайнятий справами фронту…кожному своє, чи не так? Натомість, тисячі футбольних туристів таки змогли собі дозволити це паломництво в світ своїх мрій — на це свято футболу, на карнавал пива, дружніх обіймів і затишної європейської архітектури. Цей санаторій, для душі, в якому можна відпочити від українського навколофутбольного варварства, від проплаченого Кремлем дикунства і просто насолодитись атмосферою чемпіонату.
Але, як виявилось, ця чарівна Європа існувала тільки в головах вітчизняних єврооптимістичних обивателів. Європа виявилась набагато цікавішою, ніж мрії плюшевих патріотів. Євро-2016 — це справжній фестиваль навколофутболу, на якому панує дух старої школи і чистого невмотивованого насилля. Така собі гра європейських чоловіків.
Виявляється, ніхто нікому не гарантує безпеку та дотримання прав, а вільно та безпечно пройти зі своїм прапором вулицями, на яких можна зустріти опонента своєї думки — не завжди можливо. (Звісно, якщо ти не ЛГБТ-активіст, який вміє писати заявки на західні гранти).
Можливо, зараз шокована свідомість українського футбольного туриста ще й синтезує неймовірні теорії про кремлівську змову проти європейської ідилії толерантності, але після майбутніх атак польських ультрас, ірландських чи англійських алкокежуалів, місцевих французьких радикалів або хорватських (угорських, турецьких, румунських…) любителів шкіряного м’яча українець має прийти до тями. Зрозуміти, що світ не ідеальний, що права і вольності нікому не гарантовані, що їх треба вміти здобувати і відстоювати навіть в таких побутових ситуаціях.
А усвідомивши це все, турист з розмальованим в жовто-сині фарби обличчям засумує за рідним українським провокатором в масці, за дикуватим «горевболівальником».
