Деніал Кіз «Квіти для Елдженорна»

Книга збудована у формі особистих листів від імені головного героя Чарлі Гордона. У Чарлі недорозвиненість мозку, але він вміє виконувати просту роботу і дуже хоче навчитись читати та писати, щоб бути нарівні з іншими людьми.

В психологічному відділі інституту Бернгема провели експеримент, який допоміг розвинути мозок на миші Елджернон. Задля науки доктори інституту хочуть зробити подібну операцію людині.

Вони звертаються до школи для недорозвинених дорослих, що працює при інституті. Вчителька Аліса Кінніан рекомендує Чарлі Гордона, як старанного та за мотивованого хлопця. Чарлі погоджується на операцію і в своїх листах та звітах описує усе з чим йому доведеться зіткнутись.

У своєму романі автор розкриває декілько тем:

  • Сам по собі високорозвинений інтелект є недостатнім. Велике значення має власний досвід, емоції та почуття.
  • Людина потребує соціуму. Ким би ти не був, сім’я залишається дуже важливим для становлення особистості.
  • Людина шукає себе повсякчас.
  • Навіть в недорозвиненої людини є емоції та світовідчуття.
  • У кожного свій цикл розквітнення та занепаду.

Значення назви. Увесь час Чарлі зрівнює та ототожнює себе з мишонком Елджерноном, якому як і Чарлі зробили операцію на мозку. Чарлі вважав, що доктор Невмур та Штраус відносяться до нього так само, як і до миші, як експериментального екземпляра.

Для Чарлі Ельджернон єдина на світі жива істота, яка має такий досвід, як у нього. Коли Ельджернон вмирає, Чарлі не дає спалити його в лабораторії та ховає у себе на подвір’ї. Він приносить туди квіти щонеділі та коли сам втрачає змогу просить всіх з лабораторії приносити квіти на могилку Елджернона. Це знак пам’яті про нього самого.

Всю сповідь Чарлі я відчувала, як власну. Авжеж історія гіперболізована, але усі ми знаходимось у темряві та тягнемось до світла. До істини про самого себе, про навколишній світ, про людей, що поруч.

Всі ми були маленькими дітьми, що дивляться на світ через маленьке вікно другого поверху, але з нашим розвитком вікно стає все ширше і ширше. І тоді, коли вікну вже нікуди розростись ми залишаємо свій дім з віконечком на другому поверсі. Наші очі стають більш відкритими світу. Але настане час, коли ми відчуємо та усвідомимо цей досвід і все, що було з нами тоді. Наш погляд і світобачення зміняться. Очі будуть стомлені, серце шалено стукати та стискати груди.

Для осмислення власного досвіду, пошуку власного «Я», розкриття усіх сторін своєї сутності людині дається її життя.

Осягнення свого минулого може стати шоком, який тягне за собою темряву. Час буде з’їдати все накопичене світло. З часом зникають знання, забуваються важливі дні минулого та все, що було важливе накриє пилиною часу.

Ми не залишаємось квітучими. Кожна людина проходить шлях свого розвитку та занепаду. Різниця лише у висоті польоту та різкості падіння.

Кожному дана лише певна межа за яку не можливо перестрибнути. Але ця межа вища ніж здається. Кожному надано певний розум для сприйняття цього світу і кожен має право шукати себе. Але ми всі не однакові, тому у кожного свій шлях і своя історія.