Андрій Шийка: коли у внуків з’явиться інстаграм, то я просто гулятиму з собакою в лісі.

Anna Golovchenko
Nov 4 · 7 min read

Про життя та особистості, про вибір та емоції наша регулярна та улюблена рубрика — інтерв’ю з інженерами #truetruefalse ❤️

І сьогодні у нас Андрій Шийка, який злетів буквально за рік від студента літніх курсів до ментора та учасника #pivorak core team завдяки своїй небайдужості, відданості та щирості.

Мені здається у кожного в житті приходить такий момент, коли тобі не подобається твоє життя.

Тоді якось починаєш розуміти, що у всьому винна тільки одна людина. Всі проблеми, негаразди і провали тільки через того чувака. А потім якось ідеш по коридору, а він йде поруч. Дивишся на нього, а він дивиться на тебе. І це не якась телепатія чи синхронність, це просто дзеркало так працює.

Почнемо з нашого улюбленого обов’язкового питання — поділись своїм “two truths and one lie”:

  1. Я ніколи не брав участі у хакатонах
  2. Майже не відчуваю запахів
  3. Не маю вищої освіти

Як ти потрапив на перші курси півораку?

Історія ця доволі дивна 🙃 Тоді я от-от вже кидав університет і прогорів мій внутрішній дедлайн “мамо, я дезігнер”. В той момент життя я не знав, чого саме хочу в професійному плані, але у мене було два захоплення, які, як мені здавалося, можна перетворити у роботу — це дизайн і програмування. Тож спершу я пробував стати веб-дизайнером, але, щоб процес не затягувався надто довго, то поставив собі дедлайн в 2 місяці. За цей час я просто мав знайти роботу. Але єдина пропозиція, яка у мене з’явилася до закінчення дедлайну, була дуже розмитою, тож так мій дизайнерський дедлайн і провалився. Базуючись на тому, що вже був знайомий з Python та мав друга, який на ньому пише, вчив Django, пробував, розбирався і час від часу перевіряв наявні вакансії і курси, то вирішив спробувати шанс номер 2 — програмування. Так і натрапив на анонс курсів від #pivorak. Я трішки сумнівався, бо нічого не знав про рубі, але трохи порадився з другом і він тільки почувши pivorak сказав, що це однозначно круто. Для мене це послугувало якимось таким добрим сигналом, що якщо Python розробник говорить, що ком’юніті крута, то курси теж мусять бути круті й туди однозначно потрібно йти. Тоді я просто взявся робити тестове. Синтаксис підучив через мобільний додаток sololearn і ось у мене була співбесіда з Богданом Варщуком, а згодом і перша лекція, а десь там і випускний.

Кидав університет? Розкажи про це!

Та тут нічого цікавого чи особливого 😄

Вступив у Політехніку, провчився рік, а на більше мене не вистачило. Я дуже сумнівався у тому чим хочу займатися. Мені здається у кожного в житті приходить такий момент, коли тобі не подобається твоє життя.

Тоді якось починаєш розуміти, що у всьому винна тільки одна людина. Всі проблеми, негаразди і провали тільки через того чувака. А потім якось ідеш по коридору, а він йде поруч. Дивишся на нього, а він дивиться на тебе. І це не якась телепатія чи синхронність, це просто дзеркало так працює.

Вирішив, що хто винний, тому й розгрібати. Почав з того, що відкинув все, що вважав зайвим.

Було складно пояснити батькам своє рішення і було дуже багато розмов. Тато підтримав мене першим, мені інколи дивно, звідки такий великий кредит довіри. Від дідуся було дуже багато питань і попереджень, він не намагався мене переконати, радше задуматись чи я все обдумав чи просто погарячкував. Бабуся спокійно все сприйняла, вона завжди мене від усіх захищала, то що би там дитина не робила, аби сита і здорова була. Найскладніше було говорити з мамою. Їй й досі складно прийняти те, що її дитина не має вищої освіти.

А на наступний рік ти вже потрапив на курси, як викладач! Які враження “по ту сторону барикад”?

Це було неймовірно, в оточенні надзвичайних людей, посиденьки вечорами у офісі teamvoy, прийняття рішень, відчуття відповідальності і цінності того, що відбувається. Ті два, навіть я б сказав два з половиною місяці, пролетіли наче тиждень, насичені враженнями і емоціями, теплом і щирістю.

А головне це студенти, вони дивували своєю наполегливістю. Найбільш надихаючим було спостерігати як вони ростуть, від лекції до лекції, від домашки до домашки.

Що у твоєму наплічнику?

Не так давно змінив наплічник, дуже ним задоволений, можу носити з собою все, що мені потрібно і місце для парасольки завжди є.

Всередині у мене ноутбук, три блокнотика, один зошит, три ручки та олівець, sticky-notes, зарядки до телефону і до ноутбуку, гаманець, абонемент в спортлайф, паспорти, серветки вологі й сухі, куртка або худі в залежності від погоди та навіть дві флешки про всяк випадок.

На верхній частині у мене значок півораку, бо завжди треба мати з собою трохи тепла і три піни: “перфекцих**ст”, “що с*чі діти, мучитесь?” і Рік який тримає зіниці Морті відкритими. Їх мені подарували друзі, кожен має свою невеличку історію і підтекст.

А покажеш свій робочий стіл?

Звісно 🙂 На робочому столі у мене зараз ноутбук на екрані якого документ цього інтерв’ю. Піворак пляшка, як мені пощастило виграти, два блокноти, один з яких ношу з собою, бо мені зручніше робити швидкі нотатки, або записувати короткий план дій від руки. А ще ручка, кружка повернута логотипом назовні, додатковий монітор для терміналу, sticky-notes, навушники, які вже досить довго живуть, перехідник з Type-C на 3.5 jack, бо зараз модно в телефонах робити тільки одне гніздо і всі чомусь вирішили цього дотримуватись.

Ну і ще зазвичай на столі є руки які щось тайпають на клавіатурі, але зараз вони були зайняті фотографією, тому не потрапили в кадр.

Найстрашнішим для мене в роботі є:

За останні три місяці здається робив усе, що боявся зробити, і на щастя всі живі й ніхто не постраждав. Але до того боявся приймати рішення самостійно, особливо якщо воно могло відправити сервіс або його частину на деякий час у небуття.

Опиши якості найкращого твого колеги:

Я схиляюся до думки, що у кожної людини можна чогось навчитися, або може просто мені не доводилось працювати з поганими людьми. Якщо узагальнити, то думаю дуже важливим у роботі є довіра і спокій. Хтось же має бути спокійним коли все летить коту під хвіст 😄

Все життя я був впевнений що усе довкола нас можна визначити, оцінити й ідеально прорахувати та спланувати, але зараз вважаю це навіть не потрібним.

В дитинстві я мріяв стати точно не космонавтом, бо думав, що з космосу не повертаються, та й що там робити, якщо навіть погуляти не вийдеш. Тому просто хотів бути схожим на дідуся.

На що ніколи не наважишся?

Зараз мені здається, що стрибнути з банджі до біса страшно, або з парашутом, але думаю, це точно варто перевірити.

Якби я не міг бути інженером, то я б був архітектором. В дитинстві я так захоплювався лего та конструкторами, що моя мама була впевнена на всі сто, що я точно ним маю стати.

Як ти заробив свої перші гроші?

Перші як на мене серйозні для мене гроші, я заробив малюючи принти для футболок на фрілансі, це було десь в класі 10.

А на що варто їх витрачати?

На будь-що, що принесе хороші враження. Подорожі, подарунки, захоплення, смачна кава. Інакше у них просто немає сенсу.

Ну ок, але якби у тебе був би мільйон доларів, то?… я б дуже швидко його кудись подів, у мене гроші надовго не затримуються 😄

Андрію, а хто твій кумир?

Мене багато хто надихає, але найбільше Андрій Вікторович Кузьменко і дідусь.

Що ти зараз читаєш?

Нещодавно на день народження друзі подарували цікаву книжку з доволі примітивною назвою “Що потрібно знати у 20 років”

Улюблена цитата з книги: “Ідеї схожі на взуття, тому що їх також треба розношувати, а отже не поспішайте з оцінкою нових ідей”

На пенсії я буду розповідати внукам життєві історії, а коли в них з’явиться інстаграм, то просто гулятиму з собакою в лісі.

Якби я міг обрати собі суперсилу, то це було б не забувати зроблені висновки.

Назви хоча б 3 речі зі свого bucket list:

Для відповіді на це питання його довелось спершу написати, тож:

  • покататись на санях з упряжкою на Північному Полюсі;
  • політати на літаку в ролі пілота;
  • заспівати пісні Скрябіна на площі Ринок.

Ну й на останок, Андрію, а що для тебе піворак?

Для мене це люди які роблять можливим неможливе. Це тисячі посмішок, обіймів і просто щирих поглядів. Це професіонали кожен у своїй справі, відкриті до дискусії та завжди готові допомогти. Це купа ідей, вражень і емоцій.

#pivorak — це сім’я.


Андрію, я захоплююсь твоєю відданістю, відкритістю та позитивом, який даруєш при кожній зустрічі! А ще безмежно дякую від всієї спільноти, що ти вкладаєш стільки часу та зусиль в #pivorak. Вірю, що спільнота відповідає тобі вдячністю ❤️


pivorak

Lviv Ruby User Group

Anna Golovchenko

Written by

People operations consultant, mentor, doer, adventurer, organizer, lifelearner

pivorak

pivorak

Lviv Ruby User Group

Welcome to a place where words matter. On Medium, smart voices and original ideas take center stage - with no ads in sight. Watch
Follow all the topics you care about, and we’ll deliver the best stories for you to your homepage and inbox. Explore
Get unlimited access to the best stories on Medium — and support writers while you’re at it. Just $5/month. Upgrade