“Літня Книжка” Туве Янссон
Літо 2017 в українському букпросторі пройшло, на мій суб’єктивний погляд, під агіткою “Літньої книжки” Туве Янссон. Про неї не говорив лише лінивий, бо вона вийшла в перекладі українською у Видавництві Старого Лева і це найпопулярніша книга Янссон окрім Мумі-троллів. А я не лінива — я дочекалася останнього дня літа, щоби трохи його продовжити за допомогою книжки. Тому це не лише її огляд — це її розіграш!
Про Янссон зазвичай говорять як про автора найпопулярнішої й зовсім не дитячої казки про родину мумі-троллів і їх друзів. Це її візитівка, можливість скинути свої емоцій й переживання, досвід і сублімування, але й важка ноша, бо, окрім як авторку дивакуватих створінь й гарного ілюстратора, її не сприймали як повноцінного дорослого автора.
Літню книгу Туве Яннссон написала у 1972 році, коли їй самій вже було 58 і це збірка з 22 коротких есеїв автобіографічна. В центрі сюжету дівчинка і її бабуся, котрі проводять кожне літо на острові у Фінській затоці. Сама Янссон, наче як, так само проводила свої літні канікули, тільки з тіткою, але суті справи то не змінює. Цим історіям дитинства вже майже сто років! Свої спогади вона адресувала племінниці Софії й героїню назвала на її честь.
Неможливо описати сюжет кожної з 22 історій цієї книжки. В описах пишуть, що це книга про канікули бабусі й онучки, котрі вони проводять на острові, щоб пережити смерть матері малої. Але це не зовсім так. З цього починається історія. Вони навіть не говорять про смерть, це проявляється в окремих фразах. Треба сказати, що мала досі боїться глибини. Або у “Грі в Венецію” вона ображається, що їй не можна називати бабусю мамою “Чому тільки тато може називати тебе мамою?” І, як ми з’ясуємо потім, її мама тепер житиме в штучному палаці, що його зробила бабуся.
Але усе минається, тому далі починається життя, просто життя на острові. Для читача воно, скоріш за все, буде незвичним, дивакувато-романтичніим, як усі історії про море й пригоди. У той час, як у нас викликає захоплення сама атмосфера — острів, хатинка, море, їздити у гості й магазин на човні — для сім’ї з бабусі (котра, до речі, не має імені), Софії та тата це звичний побут літа.
Бабуся губить у траві свою вставну щелепу, Софія знаходить її й хоче подивитися як вона її вдягає. Бабуся страшенно соромиться, але з’ясовується, що в цьому немає взагалі нічого цікавого чи таємничого. І так всю книгу — магія незнайомих, але побутових речей. Вона, в цілому, таки про двох людей, що відчувають одне до одного повагу й цікавість. Бабуся ничком палить, дозволяє малій плавати, хоча батько заборонив, грається з нею в ліниві хованки й прокрадається в чужий дім.
У книзі немає всепрощення й всеприйняття виключно тому, що одна онучка, а інша бабуся. У кожного героя є характер, є звички, є принципи. І хоч тобі 12, хоч 80, кожна людина повноправна. Це більше схоже на історію дорослих стосунків ніж очікуєш, коли говорять про бабусю й онучку, адже ти вихований казочками про пиріжки й оповідки на ніч.
Але в книзі немає магії окрім любові. Нескінченної. Коли Софійка всю ніч проплакала, бо дощем змило їхню Венецію, то бабуся не просто заколисувала її в жалобі, а пішла і зробила новий палац. Як вона допомагала написати їй працю про черв’яків, бо Софія засмутилася, коли одного з них лопатою перетнуло навпіл. Як вони усю дорогу сперечалися про Бога, а закінчилося все тим, що бабуся навчила онуку лайливої дурнуватої пісеньки.
І в книзі немає як такого хеппі енду, бо не було і хеппі сторі. Тобто, історія сповнена оптимізму, але дуже людяного — і стосунки у родичів не завжди ясні, і неприємності трапляються, і сварки, і непорозуміння, але усе це не заважає вам бути сім’єю й людьми, які люблять одне одного. Як на мою думку, це набагато краща книга за безліч безглуздих казочок про ідеальне життя.
Мені страшенно імпонує кожен герой цієї книги. Норовлива бабуся, котра так старанно готувалася до своєї смерті, що для більшого драматизму їй не вистачило лише як Сковороді — викопати собі могилу та піти спати в неї. Софія, мрійлива, розбурхана, схожа на ураган з тендітною душею. Тато також подобається, хоч його там і майже немає — заклопотаний, відповідальний, люблячий.
“Літня книга” щира у своїй простоті й прямолінійності — у той час як навколо інтриги, недомовки, перегони, лайки та ретвіти, у Літній книзі є вітри, що обдувають острів у затоці, є дві норовливі жінки різних поколінь, є близкість. Тому я хочу подарувати її комусь з підписників аби поділитися цим настроєм душевної щирості й відкритості.
Хотіла запропонувати якийсь творчий конкурс типу розкажіть свою літню історію й найкраща отримає книгу, але, дивлячись на досвід конкурсів у людей з більшою аудиторією, це погано працює навіть там. Але якщо вам такі конкурси подобаються, напишіть, будь ласка, у коментарях, щоб я знала скільки нас таких:)
А поки правила дуже прості:
- бути підписаним/підписатися на мій телеграм-канал https://t.me/bookchick
- бути підписаним/підписатися на мій інстаграм https://www.instagram.com/bookchick_ryabchick/
- у коментарях під цим фото в інстаграмі тегнути двох друзів, які також би хотіли отримати цю книжку https://www.instagram.com/p/BYdXwzPB4Ma/
- взяти участь можна до 7.09, щоб 8 вересня оголосити переможця
Ніяких репостів:) За коментарями в інстаграмі зберу список і великий рандом вирішить, кому книга необхідніша. Надсилатиму Україною. Якщо ви классний і україномовний, але з іншої держави, то лише за ваш кошт — це супер нерентабельно, але на все ваша воля:)
Хай літо у вашій душі не закінчується ніколи!
