“Фієста. І сонце сходить” Ернест Хемінгуей

Цей роман інколи називають романтичною історією втраченого покоління, та романтики в цій красі ні на йоту.

Сюжет

Післявоєнний Париж. Американський журналіст Джейк Барнс кожну ніч проводить у барах в шалених танцях й вихорі алкоголю, у компанії друзів різного ступеню спорідненості й цікавості, намагаючись позбутися туги й затягнути свої поранення. Поруч завжди леді Брет Ешлі — важке кохання Джейка, жінка, яка не може втриматися від короткого роману з привабливими чоловіками, не рахуючись з умовностями та моральними принципами. У неї закохані всі навколо. Джейк й Брет закохані одне в одного, але їм більше не бути разом.

Давній друг Джейка боксер Роберт Кон також закоханий у леді Ешлі. Вона довго його ігнорує, але врешті запрошує на романтичний уїк-енд напередодні кориди. І це не призводить ні до чого хорошого.

Джейк кожного року відвідує бої биків в Іспанії й цей рік не стане виключенням. Цього разу у подорож було вирішено поїхати великою компанією: Джейк, його друг з легким гумором Білл, Роберт Кон, Брет Ешлі й її наречений Майк. Джейк з Біллом спочатку відпочивають удвох в маленькому готельчику у горах, ловлять рибу, розмовляють, п’ють вино, набираються сил. А ось у Памплоні на них чекають пригоди. Тут і гарні бики, і прекрасні тореадори, і веселі пиятики, і вечори, що закінчуються непритомністю, і перетворення друзів на ворогів, і юний коханець Брет Педро Ромеро, з яким її познайомив сам Джейк, бо бачив, яким полум’ям палали її очі. Це історія нещасливого кохання, пошуків себе й ледь-ледь тліючої віри, що як би зараз не було, можливо ще буде краще.

Не сюжет

Ця історія вже стала класичною. Вираз “втрачене покоління”, котрий Ернест почув від Гертруди Стайн, розквів у цьому романі у всій своїй пишноті. Люди, зранені війною й її хижістю, намагаються втамувати біль. Біль фізичний і психологічний. Звідси нескінченні ріки алкоголю й намагання віднайти себе на дні пляшки. Звідси потяг до шаленств, захоплення на межі жорстокості, відверта прямолінійність, гумор, щоб не тужити, подорожі, схожі на втечі. Моральні орієнтири втрачені — це нове життя.

Але “втрачене покоління” — це перший епіграф. Другий інтерпритується як повернення всього на свої місця. Усе відбувається знову й знову. “Усі ріки течуть до моря, але море не переповнються”

Книга написана легко й читається легко. Ось тут головний герой працює на цікавій роботі. Потім він легко кружляє на вечірці з дівчиною легкої поведінки. Збирає валізи й відправляється в іншу країну рибалити. Подорожує потягами й автобусами, знайомиться з людьми, п’є з ними вино, спить у затінку біля джерела, не дорожить речами, кликає незнайомців з собою, товаришує з власником готелю, знайомить свою кохану з чоловіком, котрий сподобався їй — усе в головного героя відбувається легко. Наче він пір’їнка, що кружляє на вітру. Але це не від хорошого життя. Це від того, що немає більше чого втрачати.

Так, Джейк імпотент внаслідок поранення й розуміє, що вже більше не зможе бути разом с Брет. Леді Ешлі кохає лише Джейка, але розуміє, що в них немає майбутнього, та й не може відмовитися від короткої пригоди, коли бачить цікавого чоловіка. Джейк намагається бути другом Брет й це схоже на нескінченне роздряпування затягнутої рани. Усе, чого хоче скалічена людина — бути коханою. І тут в обох не надто гарні перспективи.

“Фієста” списана з реальної історії подорожі Ернеста з друзями на кориду в іспанську Памплону у 1925 році. Коли друзі перетворюються на ворогів через ревнощі, а реальне життя — на класичний роман.

Last but not the least. Видавництво Старого Лева створили настільки гарну книгу, настільки гарну, що навіть я втрималася від нотаток в ній. А я це дуже люблю й роман такий, що нотувати хочется. Обкладинка така, що гріховно ховати її в торбу й гуляєш з нею містом, як з прикрасою. До того ж вона на доторк така приємна. І ти ходиш з нею, мов школярі з американських фільмів з зошитами, і пригортаєш її до серця. Бо це краса, котрою хочется ділитися.