Гроші після карантину
В Україні ввели “адаптивний карантин”. Працює громадський транспорт, літні майданчики закладів харчування, спортивні зали, магазини. З одного боку, ми сумували за улюбленими закладами і готові підтримати їх матеріально, з іншого — не всі зберегли достатній рівень доходу.
Перші дні послаблення карантину показали, що українці не готові пускатися “у всі тяжкі”. Давайте спробуємо розібратися, як віднайти баланс та знову навчитися витрачати гроші:
За ці два місяці ми відкрили всі можливі вкладки з найцікавішими освітніми курсами, оперними постановками та виставами зі всього світу. Щось переглянули, щось — ні. Безумовно одне: ми дещо звикли до “халяви”. Нам доведеться знову вчитися платити за мистецтво, знання та улюблені страви у локальних закладах.
Гроші зараз — не просто еквівалент вартості товару. Вони — новий суспільний договір між громадянами та малим бізнесом.
Німецький історик театру та всесвітньо визнаний мистецький критик Ізабель Грав у книзі “Велика ціна…” пише: “більше не можна сприймати товари лише як видимість, ігноруючи їх соціальний характер”.
За будь-яким товаром стоїть спосіб виробництва та люди, які його виробляють. То можуть бути транснаціональні монстри або комерційно привабливі франшизи, а можуть — маленькі заклади, де за стійкою стоїть сам господар чи господиня. Цим другим наша допомога важливіша. Бо коли ми купуємо каву у маленькому закладі, то даємо не просто гроші. Вони — політичний жест “Живіть!” Ми даємо малому бізнесу надію.
Агент Купер із культового серіалу Девіда Лінча “Твін Пікс” вчив нас кожного дня дозволяти собі “маленькі радощі”: нехай то буде свіжа сорочка чи чашка запашної кави. Багатьох маленьких радощів ми були позбавлені на карантині.
Але охопити все й одразу— не вистачить ні часу, ні коштів. Та й не треба! Можемо знайти комфортний для себе ритм: наприклад, раз на кілька тижнів вечеряти в улюбленому ресторанчику та раз на місяць ходити до галереї чи театру (коли їх, нарешті, відкриють!). Зараз за дуже символічні кошти ми можемо підтримувати інноваційні та корисні проекти.
А що ж робити у інші дні? Ні в якому разі не забувати про “маленькі радощі”, щодня нагороджувати себе чимось приємним. Давайте ходити один до одного в гості, допомагати, дарувати. “Толока” — одна з найкращих українських традицій та простий інструмент підтримки в умовах обмежених ресурсів.
Теорія маленьких кроків працює. Можна кожного дня знайомитися з новим: нехай то буде шлях від зупинки до під’їзду чи книжка невідомого автора. Такі прості правила працюють краще за складні та без зайвих зусиль стають звичкою. Якщо ви давно збиралися відвідати якесь дивне місце чи спробувати щось нове — не варто відкладати на потім. Давайте лише з повагою ставитися до грошей, як до цінного та обмеженого ресурсу.
Ця хвиля “нового гуманізму” триватиме недовго. Тож, спробуємо отримати від того насолоду. Сьогодні лише від нас залежить, витрачатимемо ми свідомо та розважливо, чи робитимемо це бездумно, знову розганяючи маховик суспільства споживання, допоки нас не накриє чергова катастрофа.
Колонка головного редактора “Крапки з комою” Дена Гуменного
Обкладинка: @sjel.l
Підтримайте нас невеликим внеском на Patreon
Новини та контекст у Telegram
Підписуйтесь на сторінку у Facebook
#крапказкомою
#квантовемедіа
