Словник Radius’у

Radius — процесуальний міждисциплінарний проект, який досліджує теми вимірів ідентичності / приналежності / кризи особистості у глобальному світі / культурних меж / сприйняття інших / ксенофобії / відчуження / свідомої тілесності / тілесності свідомості тощо.

Протягом шести тижнів учасники проекту вивчали власну тілесність інтерспективно та у взаємодії з простором / часом / соціумом, ставили собі незручні питання, жили за незвичними правилами, випробовуючи межі відкритості й контролю.

Сучасне мистецтво сьогодні оперує багатьма поняттями із суміжних дисциплін. Тому спеціально для проекту було створено словник релевантних термінів.

“Крапка з комою” впевнена, що такий словник стане у нагоді не лише глядачам, але й теоретикам та практикам сучасного мистецтва.

• А́ктор — діючий суб’єкт (індивідуальний чи колективний).
• Апропріація — присвоєння, включення, більш-менш пряме використання у творі мистецтва реальних предметів або навіть інших, вже існуючих творів мистецтва.
• Бінарні опозиції — за Дерріда: будь-який текст чи будь-яка ідентичність формуються крізь пару протилежностей («добро-зло»). Ці пари уявляються як рівні, але на практиці — ніколи не рівноправні.
• Відчуження — категорія, що виражає таку об’єктивацію якостей, результатів діяльності та відносин людини, яка протистоїть йому як переважаюча сила і перетворює його з суб’єкта в об’єкт її впливу.

• Взаємодія — об’єктивна та універсальна форма руху, розвитку, яка обумовлює існування та структурну організацію будь-якої системи. Процес впливу суб’єктів один на одного, їхня зміна та породження одним об’єктом іншого. При цьому властивості будь-яких об’єктів можуть бути пізнаними та проявляти себе лише у взаємодії.
• Глобальність — комплексний процес трансформації світу під впливом діяльності людини та природних факторів (глобальних процесів та обмежень). Також «глобальність» позначає об’єкт та об’єм дослідження, перехід до інтегративно-міждисциплінарного підходу. За Чешковим: «глобальність» — це шлях до набуття цілісності людства.
• Дискурс — це весь «об’єм реальності», який оточує кожну окрему людину: від дискурсу особистого, через сімейний та громадський до державного і далі. Масштабувати можна у будь-яку сторону.
• Документація [перформансу] — фіксація мистецького акту
  у різноманітних медіа для подальшого відтворення, експонування та дослідження. «Проблема документації» відкриває для нас багато складних дискурсів: співвідношення реальності та репрезентації, архів та пам’ять як конвенціональні структури, медіа-теорія та пост-медіальний стан мистецтва, проблема автентичності та присутності у перформативних мистецтвах, інституціоналізація перформансу.
• Ідентичність — свідоме чи несвідоме співвідношення себе з великими чи малими групами на тих чи інших підставах.
• Імпровізація —витвір мистецтва, який створюється під час процесу виконання, або безпосередньо процес його створення (процес і є результатом).
• Індетермінізм — у ідеалістичній філософії: напрямок, що заперечує детермінізм, відкидає загальні закономірності та причинно-наслідкові зв’язки (залежності та обумовленості) у природі та суспільстві.
• Інтерференція — взаємне збільшення або зменшення амплітуди двох або кількох хвиль при їх накладанні одна на одну.
• Контакт — перша зустріч, взаємодія крізь зіткнення іншостей.
• Краса — естетична (неутилітарна та непрактична) категорія, що означає «досконалість»: гармонійне поєднання аспектів об’єкта / суб’єкта, яке викликає у спостерігача естетичну насолоду.

• Ксенофобія — ворожість до когось або чогось чужого; сприйняття чужого як неприємного і небезпечного.
• Культура співучасті («participation») — це культура, у якій частина людей діють не лише як споживачі, а ще й виступають як спонсори або виробники (prosumers). А також стиль управління, коли керівник є координатором групового процесу та забезпечує всебічне обговорення найважливіших питань. За цим підходом керівник не намагається нав’язати групі своє бачення (рішення), а готовий приймати і втілювати будь-яке рішення, яке підтримує вся група.
• Медіапростір — простір, створений електронними засобами комунікації. Це електронне («цифрове») оточення, у якому група людей може працювати разом, навіть якщо вони не знаходяться в одному й тому ж місці одночасно. У медіапросторі, люди можуть створювати в реальному часі візуальні та звукові середовища, які охоплюють фізично розділені простори.
• Медіум — у сучасному мистецтві це носій будь-якої інформації. Це точка входу, через яку митець підключається до теми, а часто й інструмент для її розкриття.
• Межа / кордон — реальна або уявна лінія у просторі та часі, яка відокремлює один об’єкт (тіло, процес або стан) від іншого; вузька смуга необробленої землі між сусідніми господарствами або середина колії.

• Метамодернізм — на відміну від постмодернізму, який намагався переосмислити світ, метамодернізм намагається пережити світ заново та цілісно. Метамодернізм не пропонує певної «правильної» одиничної чи плюралістичної позиції, але стверджує, що її слід шукати особисто і залишатися у стані пошуку між протилежностями.
• Метатекст — текстові елементи другого порядку («метадані»), які виконують службові функції по відношенню до першого тексту. У мистецтві — добірка «текстів», які допомагають зрозуміти твір мистецтва або його роль у культурі. У лінгвістиці — елементи «тексту», співвідносні з ситуацією мовлення / спілкування, які описують та структурують мову, елементами якої вони є.
• Метанаратив — універсальна система репрезентації світу крізь «норми», «знаки» та «символи». Це «мова великих ідей», яка репресивно намагається об’єднати кілька мов (репрезентацій) у єдину уніфіковану мову, на противагу «мові малих [особистих] історій».
• Міждисциплінарність («інтердисциплінарність») — взаємодія двох чи більше дисциплін, кожна з яких має свій предмет, свою термінологію та методи дослідження. А також, виявлення тих галузей, які не досліджуються існуючими дисциплінами. Процес полягає у створенні будь-чого шляхом роздумів про кордони.
• Нелокальність — феномен із квантової механіки, коли дії одного суб’єкта змінюють фізичну реальність іншого без будь-якої безпосередньої взаємодії.
• Норма — параметри та стереотипи, які вважаються нормативними («нормальними») або хоча б прийнятними у суспільстві. Правила, що вимагають свого виконання.
• Перформативне поле — енергетичний обмін між виконавцями та глядачами, їхня взаємодія, з якої і виникає перформанс чи вистава. Виникнення такого поля — одна з цілей перформансу, а перформанс, у свою чергу, без спільного поля не може існувати. У квантовій теорії поля подібне явище називається «перенормуванням» або «ренормалізацією».
• Постмедійна практика — за Слейтером: практика, яка характеризується критичним відношенням до медіа, що використовуються. Її ознакою є горизонтальність структур, відмова від жорстких вертикальних ієрархій, прийняття процесуальності та безперервної трансформації контексту та самої цієї практики.
• Привласнення — тактика мистецтва, коли певні практики, теорії чи художні роботи минулого переосмислюють / переробляють сучасні митці та отримують нову інтерпретацію, виходячи з контексту.

• Присутність (нім. Dasein, дазайн, «тут-буття») — за Гайдеґґером: буття чогось, що існує тут-і-зараз та позначає самого себе (буття, що означає буття у часі та просторі).
• Простір — об’єктивна реальність, форма існування суб’єктів; певна кількість об’єму, яку визначає суб’єкт; математична множина, що має структуру, яка визначається аксіоматикою властивостей її елементів.
• Процесуальність — властивість будь-чого безперервно та послідовно змінюватися у часі, перетворюватися.
• Самість — принцип об’єднання свідомої та несвідомої частин психіки, та одночасно з цим — механізм («конструкція»), що забезпечує виокремлення індивідуума з оточуючого світу. Система самості є функціональною системою та може трансформуватися під впливом досвіду.
• «Свій-Чужий» — система автоматичного розпізнавання власних військових сил та військових сил супротивника. А також універсальна бінарна опозиція для інтерпретації та порівняння певних феноменів та явищ, а також — для побудови не-сталих («розімкнутих») структур.

• Сингулярність — точка або підмножина у просторі-часі, крізь яку неможливо рівно продовжити вхідну «геодезичну лінію» (так звану «пряму для викривлених просторів»). У таких областях не працюють базові наближення більшості фізичних теорій, у яких простір-час розглядається як рівне різноманіття без краю.
• «Смерть автора» — спираючись на твердження, що «весь світ є текст», постмодернізм постулює, що людина — також є текстом, а людської свободи не існує, бо наші дії визначені текстуальним, культурним складом нашого «Я»: ми — це сума успадкованих моделей поведінки та способів сприйняття реальності. Таким чином, автор створює не від себе, не від своєї суб’єктивності, а від усієї сукупності існуючих текстів (цитати та рекомбінація вже написаного).
• Спільнота — це група людей, які з будь-якої причини відчувають досить спільного між собою, щоб мати спільні прагнення, цілі та структури. Важливо, що люди всередині спільноти спілкуються один з одним з тих питань, які їх і об’єднують.
• Сучасне мистецтво — необтяжене термінологічною точністю поняття. Може визначатися через ряд ознак (спосіб комунікації, суспільні відносини, мистецькі інструменти, позиція автора, політичний дискурс, тощо), які співзвучні часу.
• Текст [перформансу] — це спільне перформативне поле між а́кторами (перформерами та глядачами-співучасниками), у якому, за Фішер-Ліхте, виникає «автопоетична петля зворотної реакції».
• Темпоральність — часова сутність та динаміка змін явищ і процесів. У соціальних науках: сприйняття часу людиною та соціальна організація часу.
• Тілесність — особливий тип цілісності людини, неусвідомлений горизонт людського досвіду, постійно існуючий до будь-якого мислення. Відчуття простору та його організації, виходячи зі специфіки буття власного тіла. А також різноманітний досвід переживання власного тіла: гендерні рефлексії, дорослішання і в’янення, ідентифікація себе з власним тілом, відчуження від нього, чуттєвий досвід, вплив соціальних очікувань на тіло; тіло як провідник нового життя; тіло як художній інструмент та засіб виразності.
• Усвідомленість — відстежування власних поточних переживань, думок та почуттів («теперішнього моменту»). Фіксація чуттєвого досвіду тут-і-зараз.

Авторка проекту Radius: Мар’яна Савченко
Складання словника: Ден Гуменний
Фото: Наталія Вайнілович

Процесуальний міждисциплінарний проект Radius — результат лабораторії «Навіщо танцювати?», куратори: Антон Овчінніков (Black ORange Dance Production) та Ден Гуменний (PostPlayLab)

Більше про процес тут: https://www.instagram.com/radius.process/

Підтримайте нас на Patreon
Новини та контекст у Telegram
Підписуйтесь на сторінку у Facebook

#крапказкомою
#квантовемедіа