VNGRDR: як сучасне мистецтво може допомогти урбаністам?
Арт-директор PostPlayТеатру Ден Гуменний розповідає про дослідження просторів міст інструментами сучасного мистецтва на прикладі проекту VNGRDR. Це міждисциплінарний експеримент, спроба дослідити взаємозв’язок між міською тканиною пострадянських мікрорайонів та моделями соціальної поведінки їх жителів. А також спроба розробити інноваційні методи міських досліджень через залучення художників і сучасних мистецьких практик. Дослідження відбувається в рамках програми ACT|UP and CANactions school.
ДЕ МИ?
Масова забудова мікрорайону Виноградар на північно-західній околиці Києва тривала у 1975–87 рр. за проектом архітектора Едуарда Більського. Житловий масив було спроектовано за принципом середовищного підходу — цілісного художньо організованого “організму” з променадом, який оперізує мікрорайон, та усім необхідним для повсякденного життя на відстані декількох сотень метрів від підїзду.
Автор проекту Виноградаря намагався вийти за рамки обмежень, які створювало масове індустріальне будівництво, і створити емоційно сприятливе, “естетичне” середовище, яке вдало поєднувалося б з рекреаційними можливостями місцевості [1].
Та ідеям про ідеальний житловий масив не судилось втілитися в життя. Наприкінці 80-х будівництво зупинилося. Не були реалізовані дві ключові складові проекту. Перше: головна транспортна артерія мікрорайону, метро від Виноградаря до центру Києва залишилося на папері. Друге: не було добудовано громадський мистецький Центру. З часом, позбавлений мобільності та культури Виноградар перетворився на київську периферію з ринком замість променаду та монструозного вигляду недобудовою у самому серці мікрорайону.
ХТО МИ?
У березні 2020 року “десант” архітекторів та перформерів PostPlayТеатру висадився на Виноградарі, щоб дослідити взаємозв’язок між міською тканиною пострадянських мікрорайонів та моделями соціальної поведінки їх жителів. Дослідити Виноградар через себе, і себе — через глибоке занурення у повсякденність житлового масиву.
Разом з Іриною Цибою, ініціаторкою та кураторкою VNGRDR’у, ми розділили проект на дві ключові частини:
1) дослідження
2) партиципація (співучасть)
На першому етапі важливо було набути нові знання про життя Виноградаря. Із чого складається повсякдення його мешканців? Які механізми та щоденні ритуали тут працюють? Як трансформувалися сценарії, закладені архітектором району? Як відбувається взаємний вплив простору та його мешканців?
На другому етапі ми плануємо вдатися до партиципаторних практик — інструментів культури співучасті [2]. Як ми можемо допомогти створити солідарну сусідську спільноту району? Як вона може самостійно поліпшити якість житлового простору? Як жителі можуть вплинути на органи місцевого самоврядування? Яку роль у поліпшенні якості життя можуть зіграти залучені художники?
І чи не найважливіше питання: як перезапустити непрацюючі сценарії повсякденних практик? Коли стандартні громадські слухання не діють, а за цифрами, графіками та звітами зникає людина, на допомогу приходить мистецтво.
Але як воно працює? Адже користь від мистецтва складно обчислити стандартними засобами, часто вона не матеріальна, а вплив мистецтва відтермінований у часі. То як мистецтво може допомогти урбаністам?
ЯКА КОРИСТЬ ВІД МИСТЕЦТВА?
У мистецтва є кілька супер-здібностей:
1) воно запускає механізм рефлексії — процесу, спрямованого на осмислення власних дій та усієї культури в цілому. Документальне та (пост)документальне мистецтво говорить про тут-і-зараз, задає складні питання про те, хто ми і які ми, звідки і куди йдемо;
2) мистецтво “налаштовує оптику” спостерігача, відкидає зайві деталі, наводить фокус. Політичне мистецтво дає нам змогу критично подивитися на себе зі сторони, виявити проблеми, повернути суб’єктність та активну позицію творення, а не пасивного споживання;
3) дослідження за допомогою інструментів мистецтва не обмежується доказом чи відкиданням гіпотези. Як правило, воно відбувається без попереднього висунення гіпотез — лише тоді “поле інтерпретації” отриманих результатів найширше. Бо мистецтво працює не з категорією “правди”, а з дискурсами;
4) критичне мистецтво працює з різними “дискурсами”. Що таке дискурс? Це весь “об’єм реальності”, який оточує кожну окрему людину: від дискурсу особистого, через сімейний та громадський до державного і далі. Масштабувати можна у будь-яку сторону;
5) внаслідок процесів мистецького дослідження та партиципації створюється “спільне поле” для співпраці та якісних змін.
У проекті VNGRDR спільне поле може виникнути між урбаністами-дослідникам, представниками сучасних мистецьких практик та жителями мікрорайону. Мистецтво саме по собі не може змінити світ. Так, воно може трансформувати окрему людину, але не більше. Досягти сталих змін можливо лише спільною системною роботою.
ЩО ВСТИГЛИ ЗРОБИТИ?
На етапі pre-production проекту VNGRDR ми зіштовхнулися з труднощами методологічного характер: відсутністю чітко описаного інструментарію документального та (пост)документального дослідження. Також не було зрозуміло, як результати таких досліджень перетворювати на мистецтво.
Тому у січні 2020 року ми провели дослідницьку роботу у перформативній лабораторії PostPlayLab, а у лютому поділилися напрацюваннями з урбаністичною спільнотою та всіма охочими на лекції “Методи (пост)документального дослідження міста” та воркшопі “Міський вербатім” у просторі КАРЗ-12.
Методології дослідження ми присвятили окрему велику статтю :
VNGRDR був на першому етапі й тільки набирав обертів, коли у світі сталася пандемія COVID-19. Ми зіткнулися з новими викликами, актуалізувалися нові теми, а знайдені проблеми стали гострішими через тотальний карантин та загрозу фінансової кризи. Нижче ми спробуємо детально описати перформативні дослідження проекту і пропонуєм читачам відрефлексувати їх через призму COVID-19. Адже саме так і працює сучасне мистецтво.
Проект “Зупинка” — це дослідження повсякденних практик мешканців спального мікрорайону Виноградар. Тут проживають близько 60 000 людей, чиє життя є білою плямою для мешканців умовного центру. Одна з відправних точок з “району” до “центру” — зупинка громадського транспорту біля дому.
У рамках “Зупинки” ми створили “Каталог типових поз жителів мікрорайону Виноградар під час очікування громадського транспорту у першій половині березня 2020 року”, який складається з 24 рухів та записаний за допомогою мови виробничої гімнастики журналу “Работница” 1987 року (рік завершення забудови мікрорайону).
На основі “Каталогу…” було створено та зафільмовано перформанс сучасного танцю. Його тривалість — 2 години 42 хвилини. Саме стільки, у середньому, дорослий мешканець Виноградаря перебував би на зупинці громадського транспорту у березні 2020 року (за підрахунками команди проекту).
Упродовж перформансу двоє перформерів існували у партитурі типових рухів, приміряючи на себе досвід транзитного існування (“подвійної присутності”). Таким чином, повсякденне існування було перетворено на живу “архітектуру рухів” району Виноградар — на мистецтво для рефлексії тут-і-зараз.
“Зупинка”: відео-перформанс та каталог (березень, 2020 р.)
автори та перформери: Ден Гуменний, Яна Гуменна
кураторка проекту та робота з матеріалами дослідження: Ірина Циба
Проект “scann_vngrdr” — це публічна інтервенція митців у простір мікрорайону. Впродовж проекту перформери фіксували свої перші сенсорні відчуття, навколишню мінливу реальність та власні рефлексії від того, що бачили. Все це — на чітко розкресленій мапі з кроком у 100 метрів. Площа дослідження — близько 70 га.
Доступ до цих записів та їх транскрибуванню можна буде отримати через QR-код, який знаходитиметься у точці, де стояв кожен перформер. Таким чином, ми “капсулювали реальність”, проте наділили її яскравою індивідуальністю людини. У англійській мові є термін “gap”, який позначає пробіл чи розрив. У проекті “scann_vngrdr” в розриві між тим, що побачив перформер і тим, що зараз бачу я-глядач, і знаходиться мистецтво, а значить — простір для рефлексії та власної інтерпретації.
“scann_vngrdr”: , інтерактивна мапа та аудіо-книга спостережень (березень, 2020 р.)
авторка: Ірина Циба
координатор проекту: Ден Гуменний
перформерки: Яна Гуменна, Галина Джикаєва, Настя Кузьменко, Поліна Кундиренко, Анна Потаніна, Мар’яна Савченко, Анастасія Сегеда, Тетяна Скубенко
Проект “Променад” — це дослідження повсякденних маршрутів мешканців спального мікрорайону. Реальність така, що життя “спальника” часто триває між місцем, де можна переночувати, та продуктовим магазином. Відповідно до ступеневої схеми обслуговування потреб, розробленої у 60-х рр. в СРСР (за нею спроектовано Виноградар), щоденні потреби людини мають задовольнятися на відстані щонайбільше 300 метрів від дому [3].
Від типового під’їзду житлового комплексу, який ми обрали для дослідження, до місцевих АТБ та СІЛЬПО — біля 300 метрів. У середньому людина проходить цю відстань за трохи більше ніж сім хвилин. Таким чином за весь березень вона “гулятиме” — 3 години, 42 хвилини та 12 секунд. Саме стільки часу перформери ходили цими маршрутами впродовж одного дня, щоразу трохи змінюючи їх та перевідкриваючи для себе Виноградар.
На основі отриманих типових маршрутів, сповнених, однак, індивідуальністю перформерів та заданих типовими сценаріями архітектури радянської доби та новітньої хаотичної забудови, буде створено мінімалістичні постери для майбутньої виставки проекту.
Повсякденність жителів мікрорайону визначена його простором. Тіло міста кодує поведінку тіла людського, залишає на ньому свій слід. Старі радянські практики або застаріли, або знищенні турбулентністю років незалежності, а нова повсякденність диктує (або мала б диктувати) нові маршрути. Вони складаються у драматургію повсякдення і, дякуючи наведенню мистецького фокусу, стають доступними для аналізу та рефлексії.
“Променад”: постери з мапою маршрутів (березень, 2020 р.)
автори та перформери: Ден Гуменний, Яна Гуменна
кураторка проекту та робота з матеріалами дослідження: Ірина Циба
ЗАМІСТЬ ЗАКЛЮЧНОГО СЛОВА:
Перетворюючи одноманітну периферію пізньо-радянської забудови на простір мистецького пошуку, ми спрямовуємо енергію (мета)фізичного впливу на пострадянську реальність. Чи може мистецтво “розколдувати” спрямований у минуле простір з прогресивними ідеями, які не вдалося втілити в життя?
Сучасне мистецтво існує за рахунок його відкритості до майбутнього — і звідси зусилля у напрямку до майбутнього, дії процесуального характеру: спрямовані на недосягнуту і недосяжну мету. Але одночасно, воно — образ завершення, з якого походить значення часткового здійснення чогось ідеального — проекту в становленні [4].
Пізньо-радянські мікрорайони — це “контрольований простір” тісно пов’язаний з ретельно розрахованими просторовими маршрутами громадян, які неухильно відтворюються архітектурним середовищем: зупинка громадського транспорту — супермаркет — будинок [5]. Тому спроба вийти за рамки цих маршрутів — це спроба виходу з радянської парадигми та своєрідне змагання з тоталітарним.
Сама будова простору та його коди задають мешканцям певні маршрути та правила існування. Але ці коди ретельно прораховані планувальниками тоталітарної держави, де не було місця свободі. Можливо, хаос та розруха — це бунт проти тоталітарного. Повернути наліво, а не направо, пройти до магазину новою дорогою — для місцевого жителя це бунт проти системи, боротьба з нав’язаними просторовими практиками. Це крок до свободи.
Містобудування може бути елітарним, але мистецтво дає людям можливість переосмислювати майбутнє свого міста. Мистецькі практики допомагають отримати великий пласт інформації саме “про людей” та “для людей”. Це здорова альтернатива до великих масштабів урбанізму, не в противагу, а на допомогу йому. Адже ціль у нас спільна — створення кращого майбутнього.
КНИГИ:
1. Ігор Тищенко. Виноградар: незавершений ансамбль // Анатомія міста: Київ. — К.: Смолоскип, 2012. — с.90
2. Докладніше: Клер Бишоп. Искусственный ад. Партиципаторное искусство и политика зрительства. — М.: V-A-C press, 2018–528 c.
3. Ігор Тищенко. Виноградар: незавершений ансамбль…- с.89
4. Пітер Осборн. Простір мистецтва // Рухливий простір. Міждисциплінарна антологія — К.: ТОВ “АРТ КНИГА”, 2018. — с. 182–183
5. Ігор Тищенко. Виноградар: незавершений ансамбль…- с. 97–98
Автори:
Ден Гуменний — арт-директор PostPlayТеатру, співкуратор освітнього проекту PostPlayLab, драматург, перформер. З 2011 року займається політичним-критичним театром як драматург, постановник, арт-менеджер та куратор. Є співавтором більше ніж 30 вистав та перформансів в Україні, Чехії, Польщі, Австрії та Німеччині.
Кураторка проекту VNGRDR: Ірина Циба
Підтримайте нас на Patreon
Новини та контекст у Telegram
Підписуйтесь на сторінку у Facebook
#крапказкомою
#квантовемедіа
