Софія Зайцева: Шукаю і знаходжу відчуття безмежного щастя
Для All That Swing
Традиційне питання цього каналу, з якого починаються всі інтерв’ю: Ти хто така і з якого району?
ДВРЗ. Ну тобто з лівого берега, з Києва. Все життя прожила в Києві аж до 2021-го. Люблю його.
Там ще була частина про “ти хто така”
Я Софія, я танцюю свінг, найчастіше це лінді хоп і соло, подорожую, хочу викладати, викладаю, змагаюсь, знімаю танцювальні відео, оце от все. А, і ще працюю, точно. UI/UX дизайнером.
І як ти дізналась про всі ці лінді хопи?
Коли мені було 12 мої батьки трохи танцювали лінді хоп і бальбоа, мама намагалася мене вмовити теж спробувати. Для прикладу вона показала мені відео з пархатською. Оте, де вона танцювала в образі курки. Дивний вибір, щоб зацікавити підлітка, мені це виглядало максимально негарно. (Редакція вирішила не показувати вам це курині відео чи “Україна має талант” чи “Танцюють всі”, бо ну її нах. Але якщо дуже цікаво, знайдете на ютубі).Я сказала, що ці танці для старперів і що я хочу щось сучасне (хоча я не хотіла щось танцювати взагалі, «мам відчепись»).
Трохи пізніше, у 15 років я хотіла вступати на акторський. Мені дуже це подобалося та й мама режиссер. Для вступу потрібно було прочитати вірш, монолог, заспівати за станцювати. Я багато займалася акторською майстерністю, і тому могла все, крім танцю. Ось мене мама таки вмовила піти на перше заняття у 2017 році.
Як я тоді представляла танці: дівчата страждають і тренер на них волає не своїм голосом. Оці всі приниження й інший треш. Я ніколи на таке не ходила, але бачила збоку, тому мені взагалі не хотілося вчитися танцювати.
Але я прийшла і все було ок. Моїми першими викладачами були Віталік і Ксюша, вони ні на кого не кричали, і взагалі були дуже класними. Я почала ходити на заняття і десь через місяці два усвідомила, що мені дуже подобається. Ну і далі вже не зупинялась.
Ну і нарешті третє традиційне питання: навіщо це тобі треба? Чому ти залишилась?
Я залишилася і дуже до цього приросла, бо мені дуже сподобалося. І досі (іноді до сліз) подобається.
Мої емоції від початку занурення у цей свінговий світ важко передати словами. Перші заняття, перші вечірки, перші фестивалі. ХЕРРАНГГГ! Божееееее! (Пунктуація авторська — Прим. Ред.) Ніде більше я не відчувала такої безмежної любові до чогось.
Звичайно, зараз багато речей вже не вперше, і вже не викликають такої ейфорії (крім ХЕРРАНГААА!)(див примітку вище — ред.). Але з’явилися нові враження та можливості. Щось, про що я або мріяла, або й мріяти не могла. І я й досі дуже щаслива.
Мені було складно залишитися, бо батьки це прагнення особливо не підтримали (дуже навіть навпаки). Плюс трабли зі школою — мене з неї вигнали. Але я дуже рада, що таки змогла це зробити.
Так що саме тобі сподобалось?
Багато чого. І ком’юніті, і музика, і танець взагалі. Увесь свінговий світ! Найбільше, мабуть, відчуття ейфорії під час танцю. Знаєш, як це буває, коли танцюєш з улюбленими партнерами чи з друзями, або щось виходить дуже класне і ти просто аааа (в оригіналі ААААА! — прим. Ред). Це відчуття безмежного щастя. Воно мене тоді дуже зачепило і я досі його шукаю і досі знаходжу.
Про школу мені цікаво детальніше. В сенсі вигнали?
У той же час як я прийшла на танці я перейшла у Вальдорфську школу. Вона дуже класна, всім батькам рекомендую. Але там не можна прогулювати заняття, бо немає підручників, ти повинен все дізнаватись від викладачів. А я весь час танцювала до ночі, приходила в школу десь о 12 і йшла в 3. Мої викладачі були від цього не в захваті. І я робила так цілий рік. Тому в кінці 10-го класу вони викликали мене з мамою і кажуть: “щось у нас не виходить. Або серйозно стався, бо скоро ЗНО, або на вихід”. Я вибрала на вихід і доучувалась екстерном. У мене тоді ще були проблеми з батьками, вони хотіли, щоб я перестала танцювати.
Так вони ж самі тебе туди відвели.
Ага. А потім у нас були великі скандали. Я тоді не хотіла вступати в універ, я хотіла танцювати. Звучить як типові проблеми підлітків, але я досі вважаю той період найскладнішим. Мені не дозволяли танцювати, дзвонили в КСДК, Віталіку, Тарасу, просили, щоб мене не пускали на вечірки, на класи. Мама якось додому не пускала, коли я прийшла з вечірки. Якась жесть була. На щастя, я мала велику підтримку від вчителів. Досі вдячна їм за це.
Я тоді явно була безвідповідальною, але не можна ж вимагати від себе 15-річної всього на світі одночасно. Тому я дуже вдячна собі маленькій, що я вигризла собі шлях у те життя, яке зараз живу. Якби я здалася, нічого б не вийшло.
Останній клас я закінчила екстерном і працювала по кав’ярнях, щоб у мене була фінансова можливість танцювати (на той момент я жила у батьків, але кишенькових грошей в мене не було зовсім).
Зараз у нас з батьками хороші стосунки. Я розумію, що їх тривожило, але категорично не погоджуюся з вибором методів виховання в той момент. Я знайшла щось, у що закохалася на все життя, і мені потрібна була підтримка, а не спроби забрати це у мене.
А як же ЗНО? Ти його не здавала?
Здавала і навіть добре здала. Останні пару місяців перед ЗНО я підготувалась і поступила. Я зараз офіційно вчуся в універі, просто я в нього не ходжу.
Ок, повернемось до танців. В Києві тобі виявилось мало чогось. Чого?
В Києві ахрінєть як круто. Принаймні, до моменту коли я переїхала, бо з 2021-го я лише чотири дні була вдома. Так от, на той момент у Києві був (Редакція хотіла б додати “досі є”, але сама не впевнена) дуже високий рівень тусовки, велика тусовка, багато івентів, багато живої музики. Дуже багато всього. Але мені тоді потрібен був якийсь викладач, який би міг мені чітко і по ділу сказати, що робити, як танцювати. В Києві багато кльових викладачів, але не так багато танцівників які на супер хорошому рівні. А мені ну дуже треба було вчитись у людини, якій я на 100 відсотків довіряю, якою на 100% захоплююсь. Плюс я хотіла мати якийсь міжнародний досвід.
Ну але в Барселону я поїхала, бо хотіла займатись тепом. На три чи чотири місяці мене вистачило (сміється).
Теп був головною причиною вибрати Барселону?
Так, я поїхала в Барсу тільки через Лютьєр (танцювальна школа з програмою для професійних танцівників тепу — прим. Ред). Інакше я тоді навряд чи б так швидко переїхала. Це зараз для мене переїхати — це просто зібрати валізи, купити квиток і знайти житло. Але перший переїзд був найскладніший та найважливіший.
Взагалі історія така: я чомусь подзвонила Памелі (я їй якось допомагала з сайтом, тому ми були в контакті) і спитала “шо робить?”. Вона відповіла: “подумай про Барселону, я там колись жила, там прикольні викладачі”. Я така “ага, ага, пасіба”. Мене історія просто так їхати в Барсу не дуже надихала
Але коли я повернулася в Київ, то розказала про цей дзвінок моїй викладачці з тепу Насті Старченко і вона каже: в Барсі є класна тепова школа, вона починається через 2 місяці і закриває набір студентів завтра чи післязавтра, може ти хочеш спробувати?” Я навіть не знала, що таке є, але саме про це я і мріяла. Я дуже хотіла, щоб була якась школа, де я могла б займатись тільки танцями, де є викладачі і мені не треба думати, що робить. Я дуже загорілась цією ідеєю і вже за два місяці переїхала. На щастя, Лютьєр допомагає з документами, студентська віза і все таке.
А звідки гроші на Лютьєр? Батьки змирились з танцями і відправили?
Якби ж то… Коли мама категорично сказала “я не хочу, щоб ти танцювала”, вона перестала давати мені гроші на танці, і я пішла працювати. Якраз почалося літо, мене вигнали зі школи, чого б в 16 років не піти варити каву. От я її півтора року і варила. А в 18 я почала вчитися UI/UX дизайну, через пів року знайшла роботу, в 19 переїхала в Барселону. У мене було 1.5 роки досвіду в дизайні, коли я переїхала, і з грошима вже великих проблем не було
А як тобі так легко зайшлось в айтішку?
Почався карантин, з кав’ярні я звільнилась і займалась тільки навчанням. ІТ був очевидним вибором, бо я хотіла працювати віддалено і танцювати. В кав’ярні я заробляла 8–10 тисяч грн і Європа була мені не по кишені. Але “войті в ІТ” не дуже складно. В мене була хороша англійська, я була досить адаптивна і мені дуже хотілось працювати. Мені це було прям треба. Я попрацювала трохи на фрілансі, а десь за 2 місяці знайшла хорошу компанію. Дякую велике Дімі Трощило, він мені дуже сильно допоміг на початку мого дизайнерського шляху.
Робота в ІТ — це основне що допомогло мені в танцях.
А чому саме дизайн?
Ріл сторі — загуглила топ 10 професій, де можна працювати віддалено і бити лапками по клавіатурі, і вирішила спробувати те що найбільше зацікавило. Не прогадала :)
Тобто ти вже з роботою переїхала і сама собі там все оплачувала?
Так. Був ще рік між першою роботою і Барселоною, набиралась досвіду, заробляла гроші. Я переїхала через півтора року після того, як почала працювати в ІТ.
Лютьєр коштував щось типу 400 євро на місяць.
А житло? А їсти?
Ну це Барселона, там відносно не дорого. Про Стокгольм тоді не будем говорить?
Я знімала кімнату в квартирі з іншими дівчатами. Школа дозволяла платити помісячно. Зарплати мені на все вистачало.
Але з тепом не склалося?
Ні. Мені спочатку дуже сподобалось, але для то було занадто, дуже складно фізично. Я не уявляю, як Таня і Оля зараз справляються (Таня Коляда і Оля Смірнова обидві зараз вчаться в цій школі — Прим. Ред. Сходіть потім почитайте і їх інтерв’ю за посиланнями). Я прям захоплююсь коли бачу їх сторіз: щойно відтанцювала класи в Лютьєрі, піду займатись додатково. Я думаю, як ти жива ще?
Я їхала на інтермідіат рівень, бо займалась тепом півтора року. Досить активно, але не можу сказати, що я прям стала теповим танцівником, десь на 3 з 10. Але коли я приїхала, мені сказали, що мій рівень не набрався, є інтермідіат-едванс, давай, ти все зможеш. Ну і я, мабуть, могла б витягнути, але для цього треба було довше розбиратись. Тобто є класи з 9–30 до 2 і після цього мені треба було ще мінімум 2 години додатково щоб якось це все опанувати. Я просто здихала фізично, особливо коліна.
І разом з тим я завжди хотіла займатись свінговими танцями, лінді хопом, соло джазом. Я не хотіла 7–9 годин в день займатись лише тепом. Тому я брала все менше і менше класів.
Я завжди хотіла, щоб мені в першу чергу подобалось те, чим я займаюсь, а які там результати це вже другорядне.
Скільки ти займалась, 3 місяці?
З кінця вересня до кінця грудня. Три, так.
Зараз в тебе вже ж мала закінчитись студентська віза?
Зараз так звісно. Зараз це тимчасовий захист, шведський, бо я там була на початку війни.
А в Швеції ти як опинилася?
Я поїхала на Dragon Swing (фест в Кракові — Прим. Ред), на якому були Harlem Hot Shots (шведський танцювальний гурт- Прим.Ред). Побачила їх і подумала: блііін, як же круто вони танцюють, от би поїхати подивитись, яка там тусовка в Швеції. І я вирішила поїхати і подивитись, тим більше, Стокгольм мені завжди подобався. Тому на Snowball я їхала на 3 тижні, поки в Лютьєрі були канікули, і була просто в захваті. Мені сподобалось в Стокгольмі відчуття, коли приходиш в студію, і люди які в моїй голові були просто боги і зірки світового рівня, вони всі тут, вони просто тусуються на домашній вечірці. Тому я вирішила, що якщо хочу танцювати лінді хоп, якщо мені важливі класні сошиали і вчитись у кльових людей (я тоді домовилась з Фрідою Сегердаль про індіви), то чому б мені не жити в Стокгольмі, тим більше, коли віза вже є? Це я вирішила 1-го січня. 2-го січня я купила квитки в Барселону. Третього прилетіла о 10й вечора і вже 4-го заїхала в школу, віддала їм ключі від велосипеда, кажу, я переїжджаю в Стокгольм. Вони в ахуї, але що ж. Дорогою додому купую валізу, збираю речі і лечу в Київ. Хотілось перед переїздом побувати вдома, і добре, що заїхала, після того вже не була.
Квитків з Києва в мене тоді не було, я ніяк не могла вирішити, Барселона чи Стокгольм. Але вирішила таки Стокгольм.
А потім з Стокгольма у Вільнюс?
Так, в Стокгольмі я жила до вересня, 9 місяців. Я дуже його люблю, Стокгольм для мене найкрасивіше місто. В ньому багато класних (і дуже гарних) людей і він мені допоміг перестати дивитись на людей очима в формі сердечок. Я досі туди катаюсь раз на місяць-два.
Але в Стокгольмі танцювати так само дорого, як і жити. Зняти зал в Чикаго (головна танцювальна школа в Стокгольмі) на годину коштує 50 євро. Будь-яку іншу студію — від 30-ти. Я домовлялась за знижки, але все одно було дорого. Ну і ще ком’юніті в Стокгольмі зараз на після ковідній стадії. Мені розповідали, як це було раніше: що хотшотси тренувались по 6 годин 4 рази на тиждень, всі тусили завжди, було багато руху і життя. А потім ковід і багато людей знайшли нормальну роботу, перестали відчувати танці як щось необхідне. Вони досі ходять на вечірки періодично, викладають навіть, але вже без того драйву, про який мені розповідали. Тобто я їхала у свою мрію, а побачила мрію після ковіду.
А ще я почувалась там дуже самотньо, незважаючи на те, що в мене є там друзі.
Поки жила в Стокгольмі, я дуже багато каталась в Вільнюс на івенти і до друзів. Мені подобалась тусовка, люди дуже привітні, мені дозволили тренуватись в студії What a Jazz, просто дали ключ. Я офігіла, якщо чесно. Я за це заміняю інших викладачів, коли треба, намагаюсь бути максимально залученою, де можу . Мені максимально приємно у Литві. У мене там є класна рутина, усе дуже просто швидко та приємно. Є якась тусовка та близькі друзі. Є шоробить.
Разів шість, поки жила в Стокгольмі я каталась туди-сюди і в якийсь момент вирішила пожити в двох містах одночасно. Квитки були дешеві, мені пощастило зняти недороге житло. Я зібрала частину речей і поїхала в Вільнюс. Але через 2 місяці запитала себе, де ж ті половина часу в Стокгольмі? Мені так добре і спокійно у Вільнюсі, що в решті я з’їздила в Стокгольм по речі, перестала арендувати квартиру і остаточно переїхала у Вільнюс.
Далі буде, можливо. Зараз багато проводжу часу в Норвегії. Через пів року поговоримо.
А хочеш повернутись в Україну? Якщо ні, то чому? Якщо так, то коли і навіщо?
Я люблю Україну, але найближчі пару років повертатись жити не планую. Мені подобається жити в Європі, для мене важлива відсутність кордонів і можливість подорожувати. Можливо колись, в майбутньому, повернуся. Якщо я зрозумію що мені в Україні подобається більше, ніж в Європі, бо в Україні якісь аспекти сильно краще, ніж тут. Але в основному я насолоджуюсь життям тут.
Я не можу сказати, що я знайшла країну, в якій на сто відсотків хотіла б лишитись жити. Мені подобається в Стокгольмі, і в Вільнюсі, і в Норвегії. Але це навряд ті країни, де я буду жити досить довго. Думаю що все якось складеться найкращим чином, як пазлик. Поки що довше ніж на 3–5 років у мене планів і очікувань від життя немає.
Ти казала, що зараз в Норвегії. Просто потусуватись приїхала?
Так, зараз в Бергені. Приїхала тренити з Рубеном. Ми трохи танцювали разом в різних містах, а потім він запропонував на великодні свята приїхати до нього на 10 днів потренуватись. Чому б і ні, я можу. Потім ми разом поїдемо в Вільнюс і трохи повикладаємо. Можливо, починається класне танцювальне партнерство. (На момент редагування тексту воно вже почалося — Прим. Софії з моменту редагування) Якщо воно триватиме досить довго, я буду дуже щаслива, це те, що мені потрібно.
Раз ми вже почали про партнерів. Багато людей скаржаться що не можуть знайти собі партнера.
Так я теж не можу! Скинь лінк, чії інтерв’ю почитати, щоб розказали, як його знайти.
Виглядає так, ніби в тебе їх 500 штук різних. Як вони в тебе з’являються, наприклад, на стріклті?
Я впевнена що знайти танцювального партнера, з яким би у вас співпадало і бажання танцювати, і амбіції — це дуже складно. У мене була не одна спроба (хоча і не 500).
Але відповідаючи на питання як знайти партнера: можна спробувати запропонувати людині, з якою тобі подобається танцювати і кому подобається танцювати з тобою, чи не хоче він піти разок шось потренувати. Наприклад: “от я бачила афігєнний відос, подивитись, може ти хочеш таке зробити”. Не нав’язувати, давай будемо все життя разом, а почати з одного тренування.
Як багато ти тренуєшся? На тиждень, наприклад. скільки годин?
Якщо я не подорожую, то щодня і години по три . Якщо я їду на фест, де буде партнер, то ми упарюємся з ранку до вечора. Потім мені треба 2–3 дні на чілл та роботу, а потім я готова трєнити знов. Плюс я багато знімаю і монтую. Все що я роблю, я роблю для танців. Іноді навіть працюю.
Тоді заодно питання скільки часу ти працюєш на тиждень?
Давай не будем палить кантору, може це моя компанія побачить.
Хіба що вони читають українською.
Скажемо так, Я виконую всі свої робочі задачі. Не звільняють, все добре. Але це правда, що я не працюю дуже багато. Тому що, на щастя, цього і не вимагають.
Тоді ти норм працюєш, часто ж їздиш на фести, часто після них працюєш =)
А що саме ти тренуєш? Як виглядає твоє тренування? Ви ж не сошиал з партнером танцюєте?
Нє, просто сошиал ми танцюємо на сошиалі. Якщо я вдома (в Вільнюсі), то тренуюсь в основному сама.
Я теж спочатку не знала, що мені тренувати. Зараз в мене інша проблема — я не знаю як мені встигнути потренувати все що я хочу. Є дуже багато каналів, де можна щось подивитись. Наприклад, я фангьорл Маккормака, в нього просто скарб, а не інстаграм. Дуже мене надихає. У Хелени можна взяти курси онлайн, я їх зараз проходжу. Але часто я приходжу в студію і не хочу розбирати щось чуже чи проходити туторіал. Тоді я імпровізую і шукаю щось, над чим я хотіла б попрацювати. Це можуть бути або окремі рухи або якісь окремі концепції, наприклад, як працюють руки, або цікаві ритми. Часто, я імпровізую і якась штука мені прийходить в голову. Тоді я її розбираю, намагаюсь з нею експериментувати.
Взагалі моїм тренуванням дуже допоміг розвиток мого інстаграму (@sofia.swings) і відео для нього. Тому що для цих зйомок треба щось підготувати. Я до цього ставлюсь дуже серйозно, хочу щоб все було гарно. Іноді я на відео танцюю не імпровізацію, а хореографію. Тому я ставлю невеличкі хореографії під музику, яка мене пре (в основному це бібоп) і це дуже допомагає розвиватися. Мабуть, це моя улюблена штука для тренувань, бо в тебе є мета. Ти не тренуєш «що-небудь», а думаєш — от у мене 4 вісімки, шо робим?
Але ти не ставиш номерів. Я не пам’ятаю жодного твого номера.
Я ставила один номер в своєму житті, в Херангу в 2022. Не ставлю, бо для цього треба працювати разом з партнером.
А без партнера?
Мені стрьомно. Може якщо нас буде двоє, це ок, але самій... Навіть не те щоб страшно, я просто не знаю, що такого цікавого мені зробити, щоб мені ж було цікаво на себе дивитись. Є такі люди, звісно, і мені подобаються соло шоукейси, але я навіть не уявляю, що б я могла такого неймовірного (в оригіналі “ахуєнного” — Прим. Ред) зробити більше ніж на чотири вісімки. Парно — можливо.
Я слухала твоє інтерв’ю подкасту Switch Taipei / Pride Voice, ти там казала, що не хочеш заробляти танцями гроші…
Ну… так. З What A Jazz у нас є “бартерна” домовленість. Якщо я б викладала десь в іншій школі, то я б хотіла просто, наприклад, доступ до студії. Але взагалі у танцях грошей не дуже багато. Я не хочу, щоб моє життя фінансово залежало від танців. Для мене це шлях до вигорання. У мене є близький друг, який танцює 30 років, зараз два з половиною роки не танцює і не хоче, навіть не може. Це дуже сумно. Я не хочу, щоб мені ТРЕБА було танцювати, щоб жити. Не хочу, щоб життя мене змушувало: іди танцюй! Якщо мене покличуть на фест викладати як мейн тічера, брати гроші ок. Тому що я не хочу 12 годин за вікенд працювати задарма, це дивно. У майбутньому я би хотіла мати змогу викладати не тим, хто платить, а тим хто реально хоче у мене вчитися. І я б хотіла бути такою людиною, у якої хотіли би вчитися.
Мені подобається викладання, подобаються подорожувати і чимось ділитись. Але я не хочу викладати на фестах щотижня. Мені здається це спочатку може й прикольно, але з часом стає дуже складно і вже не в кайф. Хоча два на місяць ок).
А зараз тобі ще не починає набридати? Приблизно одні й ті самі люди, одні й ті самі фести 5-й рік чи скільки? Що там ще є?
Я нещодавно про це думала, поки що не набридає. Я почала активно подорожувати минулого року, може по разу по всім великим фестам покаталась. От зараз планую друге коло і готова покататись ще пару разів. Люди для мене не одні й ті ж, бо тусовка дуже міняється. Є ще багато речей, яких я не робила, але не хочу: хочу поставити шоукейс, хочу взяти участь у якихось крутих фіналах типу M&M Adv на Savoy Cup чи ILHC. Взагалі багато чого хочу.
Може якби я вже 15 років танцювала, мені б навіть найкрутіший фестиваль відчувався як просто сошиал, може воно б мені й не приносило стільки задоволення. Але сподіваюсь, що приноситеме. Поки що танцювати кльово. Можливо, я трохи білше втомлена, ніж була рік тому. Зараз я навіть трохи перебираю фестивалями.
В мене зараз один фест на 3 місяці і я вже сильно втомлююсь. От доживеш до 33х як баба Оленка.
Ага, молодість.
Чи є в тебе якісь плани? Чи як буде так і буде?
Є плани. Я точно хочу багато викладати, я точно хочу танцювати.
Хочеш викладати на фестах чи вдома?
Я хочу викладати на фестах. Для місцевого ком’юніті теж, і роблю це. Але я не хочу викладати регулярні класи все своє життя. Бо якщо буду викладати на фестах і тренуватись вдома, то регулярні класи — це вже ту мач. Плюс у мене є робота. Я все таки ставлю задоволення на перше місце. Ще з планів, точно хочу поїхати на ILHC і позмагатись там. Взагалі я дуже люблю змагатись.
А що саме тобі в цьому подобається? І навіщо, щоб викладати потім позвали?
А що, хтось зве викладати переможців змагань? Мені здається звуть людей, яких просто знають, не обов’язково з фіналів. Але може я не права.
Мені просто подобається відчуття сцени. В стріктлі трохи страшніше, бо є партнер і хоряга, яку бажано не запороти. А в M&M просто дуже кльово танцювати, коли ви з партнером разом свторюєте магію в світлі софітів.
Стріклі в якомусь плані крутіше, бо щоб змагатись в стріктлі треба зустрітись з партнером, потренуватись годин 15. А мені дуже подобається тренуватись. Наприклад, на ILHC Europe в Болгарії ми з Йонуцем зустрічались в 11 ранку і в 10 вечора йшли на вечірку. Тобто ми тренувались весь час і ввечері танцювали сошиал. Спали годин шість і знову зустрічались на тренування. Було дуже важко, але також дуже кльово і ми гарно станцювали. Це той стан, коли ледве стоїш на ногах, але стоїш, бо дуже хочеш.
Плани викладати десь є? Тебе вже почали запрошувати як тічера? Якщо ні, як думаєш, чому?
Мене починають запрошувати як тестера. Поки що я буду викладати у Польщі з Рубеном та в Греції соло. Все тільки починається. Але у мене точно нема цілі кататися на фести, щоб мене запросили кудись викладати чи щось таке. Я катаюсь, тому що це те, що я обожнюю, а якщо хтось десь хоче, щоб я у них викладала — взагалі круто, давай.
Так на тестери ніби ж норм самому проситься?
Можливо, але я не просилась. Точніше просилась раз, але навіть не пам’ятаю куди і коли. Мені відмовили і більше не хочу. Та й взагалі, у мене нема потреби “запросііііть менееее викладати”. Тип паче, як я вже казала, мені взагалі не важливий заробіток з танців. Мені просто подобається викладати. І подобається, коли мене запрошують.
Ну да, всім подобається. До речі, про запрошення. Ти запрошуєш на сошиалі чи тебе частіше запрошують? І як ти сприймаєш відмови?
Частіше я запрошую, і мені подобається самій запрошувати. Якщо відмовляють на танцполі — взагалі норм. Якщо це остання ніч і там є хтось, з ким я дуже хочу потанцювати, тоді це буде, звісно, трагедія на все життя. Жартую. На наступному фесті потанцюємо. Через 4 дні.
Звичайно, це ще залежить від самої відмови. Якщо мені скажуть просто “Ні.” я точно зусмучусь і весь вечір про це думатиму. Я чула, що є така тендеція — так відмовляти. Але це трохи занадто. Загалом же відмовляти — нормально. З будь-якої причини. Але треба це робити з повагою до партнера. Це як на побачення запросити — просто почути “Ні”. — Прикро. Можливо, вас хотіли запросити на танець вже 2 місяці. Тоді вдвічі прикро.
Якщо чесно, я сама часто відмовляю. Тому що я не хочу стикатися з негативним досвідом, який, на жаль, досить часто все одно стається. Я люблю танцювати і з початківцями, і з крутанами, якщо я бачу, що їм теж це подобається. Але коли я намагаюся відкрито проявляти свої емоції, усміхаюся і дивлюся на партнера, а партнер не звертає на мене уваги під час танцю, виглядає, ніби це найгірший танець у його житті, поводиться грубо, наближається надто близько до мого обличчя або хватає мене за зап’ястя/талію… Я почуваюсь використаною і неважливою в цьому танці, або навіть думаю, що варто висмикнути руку, піти з вечірки і плакати вдома. Для мене це правда відчувається як насильство наді мною, і такі ситуації можуть серйозно зіпсувати настрій на весь фестивал.
Поки що я не знаю, як знайти баланс у тому, щоб частіше погоджуватися, але не потрапляти в такі ситуації. Можливо, потрібно навчитися зупиняти танець, якщо я відчуваю що я в цьому танці просто щоб ручку потримати.
Коли ти не проходиш в фінали, ти засмучуєшся?
Якщо в стріктлі — трохи. Але тільки тому, що ми багато готувалися і нічого не показали. Особливо якщо ми не можемо цю рутинку зняти, бо ми ж її готували 12 годин. Якщо ми бачимо, що не пройшли у фінал, то підходимо один до одного з партнером і кажемо, що все окей. Тоді я кажу партнеру — пішли на джем хоча б кілька разів, покажем.
А в M&M — нє. Чому засмучуватись? Кльово якщо я в фіналах, бо це кльові відчуття, але якщо ні, то ок. Це не робить мене гіршим танцівником і від цього ніяк не залежить моя самооцінка.
Я не хочу щоб 3–4 людини, які дуже класно танцюють, думку яких я дуже поважаю, впливали на мою самооцінку чи відчуття фестивалю.
Я трохи засмутилась коли зайняла 7 місце з 8 в соло і не розуміла, що за діла, норм же станцювала? Це було на ILHC в Болгарії. Ну тобто не те щоб мені обідно, а скоріше “може я шось не розумію?” Але після цього я навіть ще менше стала паритись.
Якби це було інтерв’ю ще рік назад, може б ми на цьому і закінчили, але не зараз. Ти, наприклад, була на Savoy Cup, там була пархатська і десь ти ще зустрічала чупиркіну в Туреччині. Що тобі як ?
Пархатська тоді до мене підійшла перша і така “ой прівєт как діла, как родствєннікі, єсть лі кто-то в Украінє”. Вона живе в Барселоні, ми там перетинались і ще тоді мені здавалось що вона якась несправжня. І зараз вона була ну дуже артистична. Неначе вона грала роль Ксюші, а не була цією людиною. Я сказала “мої нормально” і все. Після цього ми випадково зустрілись в туалеті. Вона ще була в жовто блакитному костюмі: синє зверху жовте знизу. Я кажу, це український прапор? А вона каже: ой нє, мені просто подобаються ці кольори.
Мені здається що вона просто інфантильна. Вона весь час потрапляє в якусь фігуню, то блек фейс, то love is the answer. Я все таки запитала, чому вона нічого не запостила? Вона сказала, що її канал більше про мистецтво, а не про неї особисте, що це більше робота, ніж її думка як людини. Я сказала “угу, панятна”. Після цього її не бачила.
Але вона є на фестах і десь недавно скидали в наш чат цілий івент для неї зроблений. Багато українців, та і мене теж, це бісить. Як думаєш, чи можна пояснити європейським організаторам, що це неприйнятно?
Я бачу, що європейці не розуміють. Особливо ті, хто подалі від нас. От Рубен з Норвегії, він мене теж спитав “а які стосунки між українцями і росіянами”. Йому я прочитала лекцію, але розумію, що він далеко не один такий. Реакція багатьох західних європейців на війну росії проти України приблизно така: жалко.
Якщо людина не востріков (контекст за посиланням — Прим. Ред), не зашкварився якось дуже сильно, або не має доказів що конкретно ця людина зробила щось погане, я не думаю що організатори захочуть когось не пустити.
Думаю, їх логіка приблизно така: ну людина сказала, що вона проти війни, чого ви до неї причепились, вона теж страдає.
Так може треба їм розказувати?
Вони емоційно не в контексті. Здається, європейці не відчувають особливих емоцій щодо русні. Вони бачать що одні люди вимагають заборонити іншим вхід на фести через їх національність.
Мені здається, що агресивно діяти і писати на фести злі листи — це не варіант. Я б так не робила. Бо це може виглядати як “бідна русня, їм нікуди від українців сховатись”.
Я думаю що треба розказувати організаторам про те що відбувається, але розуміти, що вони ніжні створіння. На “вона нічо не запостила”, вони скажуть “її особистий канал, може постить, може не постить”. Треба якихось більш раціональних доказів. Мені здається, поки ми будемо агресивними, вони скоріше подумають що ми агресори, а не пархатська, яка вся така хороша і пархающа.
А з дашой чупиркіной ви не говорили на івенті?
Ми дивилися одна на одну секунд 5 скляними очима і все. Я просто охуїла, не очікувала, що вона там може бути.
А ти не підходила до оргів?
ПІдходила, це мої знайомі, вони класні і танцюристи, і люди. Але вони дружать з чупиркіной теж. Не знаю, на скільки близько, але вони «друзі».
Так і що? Ти до них підішла, спитала що вона тут робить, а вони такі “ми з нею дружим”
Я сказала, а ви в курсі, що це чупиркіна? Вони такі дада, наша подруга. Я кажу, а ви в курсі, що вона з востріковим тусила ще влітку, не бачили такого? Вона такі: “ Вона нормальна, не підтримує війну, вся така за мир. Вона сказала що зробила помилку коли вона танцювала з ним улітку і вони від неї не вимагають публічності через те, що вона не хоче бути інфлюенсером. У неї тепер інше життя і вона змінює свою думку.”. Для мене це звучить як інфантильність з її боку. Змінювати думку протягом життя — це супер, але мені здається що вона скоріш перевзувається та намагається зробити з себе жертву. Я так розумію, поки хтось відкрито не пише “прівєт із маріуполя” (якщо ви не бачили цього поста вострікова, то і не треба, там крінж — Прим. Ред) , то для них це “біженець з режиму, біднятко”.
Ок і тепер саме сложне питання. В тебе коли день народження?
27го лютого.
Я пам’ятаю цей джем в Стокгольмі. Багато хто дуже здивувався, ми тут в підвалах, а в тебе джем.
Та то я дура канєшно. Це була максимальна тупість викласти його.
Викласти?
Ох, трікі квещон.
Мій джем не означав, що я, чи музиканти, чи танцівники закрили очі на те, що відбуваєься. Скоріше навпаки. Сама вечірка була не ігнором, а способом підтримати один одного. Але я думаю, що викладати його в інтернет тоді точно не варто було.
Люди в Україні можуть тебе засуджувати за те що ти за кордоном. Ну типу ми тут, тут війна, а ти там, користуєшся статусом українки, ще й сторіз постиш? Що ти про це скажеш?
Щодо статусу українки, я “користуюся” лише тимчасовим притулком в Європі. На жодну фінансову підтримку я не подавалася, ні на які фести безкоштовно не їздила. Є ті, кому це потрібніше, а бюджет не є гумовий.
Ну, так, є люди, які мене засуджують, котрим я не подобаюсь. Я не Simon Bressanelli щоб подобатися всім (редакція визнає, що їй він теж подобається). Якщо мене зачіпає якийсь фідбек, то я бачу в ньому частину правди і проводжу роботу над собою. Але я не можу прислухатися до кожного і щоб мене всі любили. Мені важливий фідбек від близьких мені людей або людей, думці яких я довіряю, коли це реально про мої косяки, яких я не помічаю. Я готова сприймати свою неправоту і хочу рости.
Зараз я різко відчула великий приплив уваги та впливу. А з нею приходять відповідальність та хейтери. Поки що я ще тільки вчуся з нею справлятися. На щастя, в мене багато підтримки від людей, у яких більше досвіду втусовці та котрі теж проходили засудження або trashtalkning. Нічого страшного, вони вижили і я виживу.
Чому ти досі говориш російською?
Насправді, все просто. Єдині українці, з ким я регулярно спілкуюсь, це моя сім’я і ми завжди говорили російською. В повсякденному житті я спілкуюсь здебільшого англійською.
Я думаю, що якщо захочу перейти, то я перейду за своїм бажанням, а не за тиском суспільства і страхом засудження. Бо українська кльова, а не тому, що якщо я не перейду, то мене зжеруть живцем.
І нарешті бліц. Шо головне в танці?
Кайф. Відчуття ейфорії. Музика.
Талант чи старанність?
Старанність
Якщо не танці то шо?
Нішо
Ладно, акторська майстерність. Я займалась в школі і, думаю, якби не танці, продовжила б займатись цим. Хоча зараз — це не моє. Може б співала.
Шо бісить?
Обмеження. Жорстокі, дурні люди та відчуття безпорадності в цьому.
Чого боїшся?
Якщо треба відповідати швидко, то я скажу дантистів і уколів. Але звичайно є речі значно страшніші. Війна.
В тебе немає цього страху що танці — це не назавжди і далі треба буде щось серйозне робити?
Нє.
Назавжди?
Дуже хотілось би. Але подивимось, я не знаю чи через 10 років я все ще буду отримувати такий кайф від танців. Може настане якась криза і перестане подобатись. Ще, мабуть, боюсь вигорання. Я бачила як це стається з людьми і це стрьомно. Але поки що навіть у ту сторону не віє.
Back to Index (тут живуть всі інтерв’ю)
Подякувати і підтримати All That Swing
