Salt Peanuts або Історія про арахісовий бібоп
-Ти це чув? Ти чув?! Це ж були солоні горішки! — хоча грав, здається Гленн Міллер.
Я не пам’ятаю, де це було і з ким, але якось так я дізналась, що Діззі Гілеспі насправді стирив найвідомішу мелодію бібопа і додав до неї слова, які в принципі не означають анічогісінько. Вперше у Sing in Swing — історія пісні аж із двох слів: Salt Peanuts. За участі президента Америки, Сачмо, керівника попсового бігбенду, одного з перших електрогітаристів і… Джима Кері!
Влітку 1978, 39 президент США Джиммі Картер влаштував у Білому домі джазовий концерт. Я не надто сильна в американській політичній історії, але є думка, що саме після цього концерту він почав втрачати популярність. Здавалося б, мало бути навпаки: Америка любить джаз! Але, як з’ясувалося, вона не дуже любить, коли її президент, співає про солоні горішки за сигналом щокастого трубача. Отак розслабився на секундочку — і вже страшне порушення етикету. І якби ще співав щось типу “Yes we can!”, може б і пробачили, але президентський слоган про горішки значить трошки менше, ніж нічого. Хоча на концерті всім, звісно, сподобалось. Шкода, що немає відео, тільки звук.
А тепер ШОК! СКАНДАЛ! ІНТРІГА! РАССЛЄДОВАНІЄ!
Виявсляється, прадідусем Солоних горішків був Луї Армстронг, а Гленн Міллер записав цю мелодію за 6 років до Діззі.
1930
В статті про етимологію Солоних горішків пишуть, що корінь цієї фрази — у соло брейку Армстронга ближче до кінця запису “I’m A Ding Dong Daddy” 1930 року. Довелося прослухати її рази три, щоб зрозуміти, що йдесть не про самі горішки, а про послідовність нот ПЕРЕД ними. На цьому запису десь 2:55.
1936
І ту ж саму послідовність ми знайдемо у супер-фасті “Sweet Georgia Brown” від секстету Джона Кірбі, травень 1936. Брейк у фортепіанному соло, орієнтовно 1:06. До речі, контрабасист (здебільшого) Кірбі, про якого я, до свого сорому, раніше не чула, прославився тим, що його секстет звучав як цілий бігбенд.
1939
Ну а тепер до більш впізнаваного. Фразу, яка власне і стала “Salt Peanuts” (хоча могла бути чим завгодно, від soup noodles через stop talking до girls power) вперше можна впізнати в аранжуванні Едді Дарема його власної пісні Wham (Re-Bop-Boom-Bam), записаній Гленном Міллером 1 серпня 1939. На тій самій, до речі, сесії, що й In The Mood.
Чули? Тричі впродовж другої хвилини! Як би дико це не звучало, деякі дослідники називають Гленна Міллера, керівника одного з найпопсовіших бігбендів, хрещеним батьком бібопа. Чого саме Гленна, а не власне Едді? Ох, Едді, моя любов до сонграйтерів не дозволяє мені пройти повз тебе. Тим більше, ти став першим електрогітаристом джазу: соло на Гібсоні для Lester Young’s Kansas City Five у 1938.
Wham (Re-Bop-Boom-Bam) написали Едді Дарем (музика, аранжування) і “Тaпс” Міллер (слова), які не рідко писали і для оркестра Бейсі. Ви просто подивіться на цей список цитування Дарема. Крім гітари, він грав на тромбоні і мав навіть сімейний бенд Durham Brothers. А попрацювавши як аранжувальник з доброю половиною найкрутіших бігбендів, встиг побути музичним директором The International Sweethearts of Rhythm — 17-ох прекрасних баришень. І я прям тащусь від фігури їхнього бенд-лідера. Сорі, бенд-лідерши.
Про Тапса (чи все таки Тепса? Marion Joseph “Taps” Miller) Міллера відомо ще менше. Він теж був майстром на всі руки, ноги і голову: співав, танцював і грав на трубі. Кажуть, Wham, був одним з його коронних номерів: він і співав, і грав на трубі, і пританцьовував. Але історія більше знає його як одну з пісень Каунта Бейсі, яка так і називається Taps Miller.
1941
В 41-му Каунт Бейсі записує Basie Boogie. Спочатку в студії, а потім живий звук в Cafe Society, нічному клубі Нью-Йорка зі слоганом “wrong place for right people”. І ви вже здогадуєтесь, що там можна почути на 1:20!
Авторство — Каунта Бейсі і Мілтона Еббніса, який, виявляється, talant manager, продюсер масових заходів в команді президента Кенеді, ну і композитор заодно. Про Дарема ні слова. Видать, геніальні ідеї кружляють у повітрі і геніальні люди ловлять їх одночасно.
1942
Тут ми нарешті можемо згадати про Діззі. В липні 1942 Лакі Мілліндер записує Little John Special, і Діззі грає в його гурті. Власне, він якраз і грає свій коронний риф про тоді ще неназвані солоні горішки. Зараз складно сказати, була це імпровізація, аранжування чи заготовка, але факт.
Якщо вірити вікіпедії (чого в принципі робити не варто), Salt Peanuts, якими ми їх знаємо, були написані саме в 1942-му Діззі Гіллеспі і барабанщиком Кенні Кларком. Іноді авторство приписують Чарлі Паркеру. Він теж її грав, але цей фінт історії мені незрозумілий.
1944
Тепер офіційно Солоні Горішки! Але… записані все ще не Дізі. Першими їх записав Auld-Hawkins-Webster Saxtet в травні 1944. Ледве чутний вокал — Колмана Хоукінса. Можете повітири мені на слово, а можете послухати на ютубі. Ані Гіллеспі, ані Кларк не прийшли на запис.
І ще один сюрприз. Через тиждень після цього запису і точно раніше, ніж кантора встигла випустити платівку, наша фразочка з’являється в іншій композиції.
Піаніст Бушкін взагалі не по бібопу і тусується з Армстронгом, Гудменом і простигоспаді Френком Синатрою. Але на цю сесію запросив тромбоніста Білла Харріса. А от де Харріс підчепив ноти, я вже заплуталась. Знову спихнем все на повітря. До речі, і тут, і в попердньому записі з Хоукінсом, один і той же барабанщик Specs Powell. Але барабанщик не міг такого зробити, правда ж?
1945
Цей день настав! Діззі (Джон! John Birks Gillespie при народженні) нарешті записав власну версію Salt Peanuts, при чому двічі за рік. Найвідоміша версія — травнева, Нью Йоркська, Dizzy Gillespie and His All-Stars, включно з Чарлі Паркером. Три хвилини 16 секунд треку і наша вже заїжджена музична фраза з’являється в ньому 14 разів*.
*інформація стирена і не перевірялась
Нє, ну тепер все ясно. Ясно, чому Чарлі Паркер називає бібоп “недолюбленим дитям джаза”, а Луї Армстронг — “китайською музикою”, чому батьки бояться відпускати своїх дітей на концерти Гіллеспі, а “діти” від нього божеволіють не менше, ніж їхні батьки від свінгу і їхні власні діти від рок-ен-ролу. І я навіть впевнена, що хіпстерсько-бомжуватий зовнішній вигляд бібоперів — бородки, окуляри, берети — теж продиктований музикою, і ніяк не навпаки. Ця музика щось робила з їхнім мозком. Можливо, робила з нього солоні горішки.
Останній офтоп. Тут вікіпедія і якісь дослідження пишуть, що горішки значаться в списку джазових контрафактів і стирені вони в… Джорджа Гершвіна. Мовляв, це трохи переінакшена послідовність Гершвінівського I Got Rhythm (1930). Я чесно слухала-слухала і не почула нічого. Хоча ця ж мелодія згадується як “джерело натхнення” ще для кількох десятків хітів.
Традиційно список. Сьогодні там нічого незвичайного, тільки те, що в статті.
І нарешті наша улюблена рубрика срач і розпач! Я збиралася показати тут рецепт приготування солоних горішків, але знайшлося дещо сильно краще, хоч і сильно жесть. Приберіть дітей і вагітних від екрану, бо на ньому з’явиться Джим Керрі в ролі дуже злого кабельщика.
