Who is Bill Bailey?
Забагато питань про одного Біла
“Ходи домів Біл Бейлі, ходи домів,” час від часу співає Оленко вже кілька років і цей чортів Біл Бейлі ніяк не вилазить в мене з голови. А тут ще й баришні такі прекрасні танцють.
Є такі речі, які будуть мучати тебе дуже довго, може навіть роками, поки ти нарешті не розберешся з ними і не поставиш всі крапки над Ї. “Біл Бейлі” — одна з таких “речей”. Хто він такий і чого саме він? Чому не хоче йти додому? Чому Елла так нещадно перебріхує слова? Але я була б не я, якби не докопалась до таки до того, що мені треба, попутно розкопуючи ще купу всякого хламу.
Далі буде детективна історія про поширені імена, регтайм і тяжку жіночу долю за участі британського коміка, кіно-танцюриста, піаніста-алкоголіка і вигаданого залізничного кондуктора.
Перше, що видає гугл на запит “Bill Bailey” — стаття в вікіпедії про британського коміка, актора і музиканта, такого з великими очима і неохайним волоссям, який знімався в божевільному серіалі “Книжковий магазин Блека” (якщо не бачили, обов’язково гляньте). Він класний, але народився у 1965, отже не влаштовує нас ніяк. Тим більше, при народженні звався Марком і я обламалась читать всю статтю на вікі в пошуках походження псевдоніму.
Тут я подумала, що Біл Бейлі може бути дуже поширеним іменем. Приблизно як Олена Руденко. І правда, вікіпедія на запит Вільям (Біл) Бейлі видає купу народу від політиків і акторів до вигаданих персонажів. На тому б і заспокоїтись… но нєт.
Взимку 2016 я готувалась до лекції про мюзикли 40-х і, за своєю тошнотворною звичкою, шукала імена всіх танцюристів, які з’являлись у фільмі і відомі історії. Одним із таких виявився знову Біл Бейлі у Cabin in the Sky (1943). Це той що спочатку просто посміхається, а потім йде в пляс.
Майкл Джексон пізніше нахабно стирив у цього чоловіка з неймовірною посмішкою свою коронну “місячну ходу”. Хоча сам Біл називав її backslide.
Але цей Біл Бейлі тільки народився в 1912, через 10 років після того, як була написана пісня з його іменем. А ще в нього було 9 дітей, які наплодили купу внуків і певно ще кількох Білів, але це вже інша історія.
Тут би я вже остаточно втратила надію знайти щось про “саме того” Біла, але мій вірний друг і багатий покровитель Гугл завжди винагороджує тих, хто не ліниться правильно задавати пошукові запити, ставити лапкИ де треба і гортати хоча б до п’ятої сторінки.
Більшість фактів, або того, що здається фактами, у цьому опусі опираються на дві статті — Кена Ваєта (Ken Wyatt), для Jackson Citizen Patrion (Джексон, Мічіган) і Джеймса Трелора для Detroit Sunday News Magazine, опубліковану San Francisco Traditional Jazz Foundation (робота мрії, я вам скажу).
ЧАСТИНА ПЕРША. ДЖЕКСОН, ШТАТ МІЧІГАН. 1902
Більше сотні років тому Джексон був диким залізничним містечком на півдорозі між Чикаго і Детройтом. Там був якийсь ремонтний залізничний завод і депо, на якому, власне, і працювала половина населення міста. Інша половина працювали в кабаках. У 1900 році їх було майже 75 на кількатисячне населення міста. Салуни тягнулися від вокзалу по всій центральній вулиці.
От у такому містечку і жив Willard G. Bailey, для родини і друзів просто Біл. Його батько був власником фото-ательє, перспективний і хороший бізнес. Але сам Біл не горів бажанням піти по батьковим стопам. Вдень він працював вчителем музики, а ввечері — розважав публіку салунів — за одними джерелами танцями, за іншими — музикою. У 1893-му бунтівник-Біл одружився на Сарі Сігріст (Sarah Siegrist), доньці німецьких колоністів. Але однієї жінки Білу було замало, через що вони з дружиною регулярно скандалили.
Улюбленим кабаком Біла був салуна Конарда Дідріха (Conrad Diedrich’s saloon). По-перше, він був поруч з домом-фотомайстернею, по-друге, там був бордель на другому поверсі, а по-третє, ще й піаніно. За піаніном зазвичай сидів Хью Кеннон (Hugie Cannon).
Про останнього, хоч він і легенда регтайму, відомо не дуже багато. Народився в Детройті в 1877, у акторській родині. З раннього дитинства подорожував з театром і сцену відчував як рідний дім. Співати так і не навчився, а от грав прекрасно, ще й музику почав писати. Одного разу життя завело його в Джексонський салун і там і залишило. Принаймні, на якийсь час.
Сучасники згадували Хью як місцеву знаменитість і бузпробудного п’яницю з обличчям маленького шкодливого хлопчика. Дідріх, власник салуну, взагалі йому не платив, лише слідкував, щоб склянка завжди була повною. А от глядачі-слухачі-бухачі радісно скидались мідяками. На мідяки тоді певно цілком пристойно можна було жити.
Біл і Хью тусили в одному барі. Власне, Бейлі був фанатом Кеннона. І якоїсь чудової ночі, році так в 1902-му, відігравши свої концернті програми, двоє музикантів розговорились про жінок. Хью розказувати особливо нічого було, а от Бейлі всю ніч тріщав про свій невдалий скандальний шлюб. Натхнення вистачило на цілий хіт!
Щасливий Біл приніс чорновик дружині і навіть сам, напевне, їй заспівав. Але Сара Бейлі чомусь не розділила захвату. “Мені подобається музика,” казала Сара, “але слова якісь принизливі”. Хто б її тоді послухав.
ЧАСТИНА ДРУГА. ЩО РОЗІЗЛИЛО МІССІС БІЛ БЕЙЛІ?
Міссіс Бейлі була дівчинкою з села і виховувалась дуже строго. У церкві, в яку вона ходила, жінки сиділи з одного боку, чоловіки — з іншого. На відміну від церкви, в школу Сара ходила через раз. Її батькам було важливіше, аби майбутня міссіс Бейлі була гарною дружиною, тому справжня освіта відбувалася на кухні. Мама навчала Сару поводитись як леді і не давати всяким мудакам з міста із себе скористатись. Настанови не дуже допомогли. Коли Сарі було 18, вона переїхала в Джексон, влаштувалась працювати покоївкою. А невдовзі і вийшла заміж за Біла Бейлі.
“Біл був моїм коханим, але не тільки моїм. Він був хорошим хлопцем… Він посійно мені брехав, але я була занадто молода, щоб це зрозуміти, я була дівчиною з села… Пісня не зовсім правдива. Біл завжди приходив додому пізно, але я ніколи не питала його, де він був чи що він робив. Я хотіла мати дітей, а він ні. Він щовечора ходив кудись грати і танцювати” — зі спогадів міссіс Бейлі.
Вперше Біла Бейлі заспівав для запису Артур Колінз у 1902-м. Сара прожила більше 100 років, але кожен раз, коли чула цю пісню, починала плакати. В оригіналі це було так.
(переклад дивіться справа у respons)
On one summer’s day, the sun was shining fine.
The lady love of old Bill Bailey was hanging clothes on the line
In her back yard, and weeping hard.
She married a B & O brakeman that took and throw’d her down.
Bellering like a prune-fed calf with a big gang hanging ‘round;
And to that crowd she yelled out loud.
Chorus: Won’t you come home Bill Bailey, won’t you come home?
She moans the whole day long.
I’ll do the cooking darling, I’ll pay the rent;
I knows I’ve done you wrong;
Member that rainy eve that I drove you out,
With nothing but a fine tooth comb?
I know I’se to blame; well ain’t that a shame?
Bill Bailey won’t you please come home?
Bill drove by that door in an automobile,
A great big diamond coach and footman, hear that big wench squeal;
“He’s all alone,” I heard her groan.
She hollered through that door, “Bill Bailey is you sore?
Stop a minute; won’t you listen to me? Won’t I see you no more?”
Bill winked his eye, as he heard her cry
*Знаю, переклад не ідеальний (я навіть сама не дуже розумію другий куплет), але він і не мав бути.
На місці Сари я би теж засмутилася: йдіть ви до чорта, містер Кеннон, вкупі з таким чоловіком. Теж мені великий поет, порівнює даму з телям. І що значить сама винна? Шо значить, і їсти приготуй, і грошей заплати? Що це за шовіністичні штучки? Вона його вигнала, а він приїхав з лакеєм, щоб їй підморгнути? Чи вона його звала, бо знала, що в нього тепер є лакей? Енівей, це багато в чому відображує становище жінки в суспільстві того часу. Ну а шо, сиди дома і не патякай, коли треба, тоді й прийду.
І така ж весела пісенька! Регтайм, на відміну від спірічуелзів чи блюзів, які теж народжувались в той час, був завжди мажорним, з трагедії робив жарт. Кеннон був справжнім майстром цієї трансформації.
В цій історії є трохи “нестиковок”. Наприклад, пісенний Біл чомусь залізничний кондуктор. А ще я без поняття, що значить “diamond coach”. Може це він взагалі на вагоні під’їхав до хати, раз він залізничник? Або чому на партитурі родина Бейлі чорні?
Забагато питань.
Зате я вичитала, навіщо дружина дала Білу “в дорогу” гребінець. Тому що в салуні Дідріха були серйозні проблеми з гігієною — воші. І позбутися їх могли тільки за допомогою гребінців з тонкими зубцями. Так що гребінець був важливіший за зубну щітку.
Але знаєте, що сумно? Вона його не кинула після цієї пісні. І не пішла, не стукнула автора-жартівника.
Біл і Сара Бейлі залишилися в Джексоні разом до 1910. Кілька років Біл управляв музичним магазином, дозволив Сарі вдочерити дівчинку (так вона про це каже). Потім вони переїхали на Західне узбережжя, він грав в оркестрі і вчителював. Але Сара не змогла звикнути до життя дружини музиканта, вона не на це підписувалась. Розлучилася наша “гарна пара” в 1940-му, через 30 років подружнього життя. Сара переїхала в Орегон і вийшла заміж вдруге, за фермера, але теж не надто успішно. Пережила обох своїх чоловіків і померла аж у 1978-му, в 104 роки, у будинку для старих, в Джексоні.
Біл помер у 1954-му в Каліфорнії.
А що в решті решт з Хью?
У 1902 він продав пісню про Біла Бейлі Нью-Йоркському видавцю за 350 доларів, небачену для нього суму на той час, разів в 10 більшу за те, що він отримував раніше. І тут на нього звилилася слава. Він одружився у 1906, але жив зі своєю Еммою не довго.
“Майже відколи ми одружилися відповідач (Кеннон) був п’яний майже щоночі. Він рідко залишався вдома на вечір, водився з людьми поганої репутації і додому приходив о 2–3 годині навкарачки,” скаже Емма Дорсем, коли проситиме розлучення
Вже в 1909 Кеннон опинився у богадільні. Через три роки помер від цирозу печінки, йому було 35.
В 2006-му Pittsburgh Tribune Review написали, що група активістів хотіла поставити пам’ятник на могилі Хью Кеннона, (він похований в Пенсільванії, де жила його мати). Але місцева влада не погодилась, сказавши, що його історія не унікальна, а дуже навіть типова для його часу.
Звісно, були й інші Біли. Є версія, що Кеннон написав пісню про артиста, який виступав в чорному водевільному дуеті Бейлі і Кован. Мовляв, Кеннон захостив цього чорного Біла в своєму готельному номері, бо його вигнала дружина і треба було десь почекати, поки вона охолоне, але вона так і не охолола. Дуже ймовірна версія, враховуючи, що на обкладинці Бейлі таки чорний. Але замало деталей, і попередня мені подобається більше. Тим більше, щойно з друку пісня потрапила у водевіль і співав її там чувак намазаний вимазаний сажею.
Був ще музикант із Нью-Йорка, який грав на банджо, і лондонський співак, які теж стверджували, що це все про них написно. Певно, сюжет такий самий не унікальний, як і ім’я. А ще був американець, який емігрував в Сінгапур в 30-ті і відкрив “Bill Bailey’s Bar”. Потім все життя заперечував, що не має жодного стосунку до “того самого Бейлі”, але так, щоб йому ніто не повірив навіть ненароком. Мабуть, саме тому ця пісня і стала такою популярною, бо багато кому була близькою.
Такій кількості “справжніх” Білів можна знайти ще одне пояснення. Справа в тому, що пісень про Біла Бейлі є не одна і не дві. Звісно, тільки одна із них на стільки відома, але вона навіть не перша. Ось тут є список, кому цікаво.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ШО ЦЯ ЕЛЛА МЕЛЕ
Щойно пісня вийшла друком, барні співаки з прокуреним голосом зробили “Бейлі” своїм коронним номером. Під час сухого закону кожен піаніст в кожній підпільній забігайлівці знав її на пам”ять. Її співали всі кому не лінь від діксі-бендів, через оперних зірок до солодкоголосого Бобі Даріна І якщо вірити чуваку з Детройтської газети, лише одна пісня в американській історії записувалася частіше — Stardust. І тому мені ще більше дивно, що її немає на сайті jazzstandards. Зате на secondhand songs — велетенський список.
Перерахувати всіх, хто записувавцю пісню, ніякого бложека не вистачить. Мушу лише сказати, що більшість забили на куплети і співали лише приспів, з якого взагалі не зрозуміло, що то за Біл і чого він не вдома. Наприклад, Бобі Дарін розказав це своїми словами і дуже стисло:
hey, bill bailey, don’t look now but somebody’s calling you.
Who why, your lady friend, that’s who.
If I were you, if I were you, I’d get my little old self home
Ну а Елла Фітцжеральд, як завжди зробила все по-своєму. Із оригінальних слів залишила тільки назву, тому що оригінальна історія для неї вже не має значення, вона робить свою історію, перечисляючи інших жінок, які вже зверталися до Біла з тим самим проханням.
Each night, when we sing this,
We’re making an attempt to swing this,
We sing this song a different way
That’s why I say
Who knows, like Mack the Knife,
You may play this song all your life
Ella Fitzgerald — Won’t you come home, Bill Bailey
So Bailey, won’t you come on home?
Mama needs loving!
І нарешті наша улюблена рубрика срач і розпач. Пародій на Бейлі теж вагон і возик, всьо такоє вкусноє, аж очі розбігались. Але я вибрала Ейба Сімпсона, тому що більшого розпачу годі й шукати.
