Епоха Біг Бендів — 2
Граф із Канзас-сіті, джеми і саксофони
В попередній частині ми говорили, що свінг — це той самий джаз, але тепер популярний серед широких верств населення. Ми також домовились, що у біг бендах всі грали по нотах. Але в цих записах завжди було місце для соло-імпровізацій. Ключове слово тут місце. А закінчили ми на тому, що оркестр Чіка Вебба переміг бенд Гудмена, але не довго спочивав на лаврах. В Нью Йорк переїхав бенд із Канзасу.
Граф із Канзас-Сіті
Взагалі-то Вільям Джеймс Бейсі народився в штаті Нью-Джерсі і хотів грати на барабанах. Але не став тягаться з земляком Соні Грігом (пізніше барабанщиком Еллінгтона) і вибрав піаніно, тусив якийсь час у Нью-Йорку, вчився у Джей Пі Джонсона і Фетса Воллера, а потім життя занесло його в Канзас-Сіті і там залишило на деякий час. У 1929-му Бейсі приєднався до Bennie Moten’s Kansas City Orchestra* і грав там до смерті Мотена у 1935-му. А тоді взяв звідти найкращих музикантів і створив власний бенд Barons Of Rhythm на 9 людей. Про цих найкращих ми ще згадаємо нижче.
Гру Баронів в клубах часто транслювали по радіо. Хтось із радіоведучих назвав Бейсі графом (Count), так і прилипло. Оркестр розвивався, з 9 людей виріс до 15 — три труби, три тромбона, п’ять саксофонів і ритм-секція. При чому ритм секція в нього була на вагу золота — Уолтер Пейдж (контрабас), Фредді Грін (гітара), Джо Джонс (барабани) і Каунт Бейсі (ф-но). Бейсі називав їх All-American Rhythm Section за особливий стабільний кач, випрацюваний безкінечними репетиціями окремо від дудок.
Саме на радіо його почув Джон Хеммонд, продюсер, якого ми згадували поруч із Гудменом, і про якого хочеться написать окрему статтю, і допоміг перебратись в Нью-Йорк. Думаю, так і сказав, Вільям, дуй в Нью-Йорк, таким як ти тут саме місце. Бейсі, правда, довго ламався, але в решті решт переїхав.
В 1938-му, коли оркестр Бейсі (вже не Барони) запросили грати в Савойській битві, в Нью-Йорку вони були ще новачками. Танцюристи може й не чули їх вживу, але чули по радіо і перебували в радісному очікуванні. Тут треба сказати окремо про Whitey’s Lindy Hoppers. Це була професійна трупа, яка мала в Савої свій куток під сценою. Вони там розважалися самі і розважали публіку своїми трюками і швидкістю. Але весь інший танцмайданчик був заповнений аматорами. Вони не парились фігурами, знали кілька штук і цього достатньо було для сошиала. Боббі Вайт з блогу Swungover пише, що після року-півтора групових занять ви вже знатимете більше рази в три (питання навіщо).
Якраз напередодні битви Чік вибісив танцювального менеджера Вайті, сказавши, що “задрипані ліндіхопери можуть іти в дупу”, тож перший сет Вебба ті не танцювали (Норма Міллер рокзазує про це в книжці “Swingin’ At The Savoy”). Зрештою вони помирились, але ліндіхопери вже полюбили Бейсі. Суддя оголосив бенд Вебба офіційним переможцем (кажись, за скриньками для голосування на вході?). Але між собою вони визнали нічию.
У 1939 році Бейсі організовує з музикантів свого оркестру ансамбль солістів — Kansas City Seven і в тому ж році вони вперше виступають у Карнегі-Холлі. Тут знову треба дякувати Джону Хеммонду, який організував там два концерти “From Spirituals To Swing” повністю присвячених музиці афроамериканців в 38-му і 39-му. Лайнап був як на Сігеті (Гудмен і Бейсі з секстетами плюс оркестр Бейсі), а в кінці джем з піснею Lady Be Good.
Джем із солістів
Біг бенди вивели нову формулу, синтез колективного і сольного виконання. Навіть для соло оркестр створював фон, готував момент. Соло — це продовження партії оркестру і навпаки. Ми ще не говорили про рифи — прості музичні фрази (шматки мелодії), які повторюється або перегукуються в композиції, підсилюються. А ще в епоху біг бендів саксофони активно вриваються в джаз.
Кажуть, рифи були канзаською фішкою. На відміну від Нью-Йорка і Чікаго, де було багато джазменів з музичною освітою, тут якраз всі грали на слух. Вигадували на ходу коротку мелодію і повторювали один за другим, з часом розвиваючи. Крім того, джеми в Канзасі любили грати подовше, тож рифи використовували аккомпонуючі музиканти, щоб зовсім не мовчать. А ще ви могли помітити, що канзаський джаз часто має блюзову структуру. А в блюзі так повелося, що можна грати “три ноти” весь квадрат і буде красота. От рифи і я є ці “три ноти”.
В більшості оркестрів було 2-3 імпровізуючих соліста, решта - просто масовка. Фішка Бейсі була в тому, всі його музиканти були видатними джазменами. Наприклад, ще з Баронів з ним грали саксофоністи Бастер Сміт і Лестер Янг, барабанщик Джо Джонс. Не кожен хороший музикант збирає цілий оркестр імені себе. Дехто все ж продовжує грати ексклюзивно в невеликих бендах. Але здабеільшого це хоббі для музикантів з оркестрів. Після основної роботи, вони вибираються в кабаки, де можна поджемить і поімпровізувати (пізніше з цього вилізе бібоп і кул). Джеми були популярними ще в Новому Орлеані, але зараз стало віддушиною від концертно-записувальної роботи, просто в кайф.
Список не повний, але спробуйте пошукати на ютубі:
Саксофон: Лестер Янг, Джоні Ходжес, Бені Картер, Колуман Хокінгс, Бен Вебстер.
Труба: Луї Армстронг, Рой Елдрідж, Куті Вільямс, Генрі “Ред” Аллен,
Гітара: Чарлі Крісчен, Джанг Рейнхарт Фредді Грін
Вібрафон: Лайонел Хемптон
Клавіші: Тедді Уілсон, Ерл Хайнс, Арт Татум
А ще співаки і співачки іноді до них заходили. Про них мабуть треба окремо.
Саме завдяки цим late night тусовкам ви можете знайти записи з їхніми іменами. Так вони ставали відомими.
До речі про джеми. Щоб розуміти один одного, а не грати кожен про своє, навіть в імпровізації потрібна структура (подумайте про це, коли виходите на танцювальний джем). Щоб уникнути какофонії, треба домовитись про три Т: тема, тональність і темп. Тема — це “пісня”, композиція, яку всі знають. Тональність — це “висота мелодії”. А темп треба задать, порахувавши до чотирьох. Наприклад, хтось один каже, граєм Lady Be Good у до мажорі. Раз — — два — — раз-два-три-чотири!
