Новий Орлеан
(1900–1920)
Коли я починала танцювати, “Новий Орлеан” звучало як “рай на землі”. Як святиня, “мать городов джазових”, місце, з якого все почалося. Але тепер я думаю про Новий Орлеан як про казан, у який якась відьма накидала всього самого вкусного: блюз і регтайм, церковні пісні і військові марші, креольський фольклор і залишки африканського народного перкусійного. Попробувала дерев’яной ложкой — а там джаз.
В Новому Орлеані і правда була своя атмосфера. Багатонаціональний, розкутий, авантюрний. Місто, в якому вміють святкувати навіть похорон, в якому не затикаються вуличні оркестри і в той же час портовий центр работоргівлі. Якраз в такій мішанині з борделів, кабаків і культу вуду і зародився джаз. Або принаймні, якісь з його ключових ознак.
Кабак без музики — не кабак, це очевидно. А раз в Новому Орлеані було багато кабаків, треба було й багато музикантів. Місцевим афроамериканцям пощастило, що на барахолках можна було за копійки купить трубу (частіше корнет), тромбон чи ще якусь дудку вибачте духовий інструмент, який залишився у спадок від оркестрів недавніх воєн (зокрема Американо-Іспанської в 1898-му).
Перші новоорлеанські оркестри називають брасс-бендами (так ще багато чого називають, але давайте залишатись в контексті) від brass instruments — мідні духові ака труби, корнети, тромбони, етс. Плюс в них була ритм секція із банджо або гітара, туба (теж мідна, до речі) і ударні (не обов’язково все зразу). В оркестрі всього було 6–7 людей. В закладах грали складом поменше і потихіше, часто з піаніно, або одним тільки піаніно, але то вже “не ті” брас бенди.
На відміну від професійних маршових музикантів, кольорові нотної грамоти здебільшого не знали і грали як грається на тому, що змогли купити. Перекладали на трубу блюзовий вокал включно з вібрато в кінці ноти. Практикуватись було де, попит на музикантів в зашкалював. Тож хто хотів розвиватися — розвивався (pun intended).
Не те шоб вони часто репетирували всі разом. Коли, якщо концерти щодня? Тому “домовились” так: граєм тему разом, якусь відому хто шо де чув, а потім по черзі імпровізуємо, можна по одному, можна групками, головне домовитись і/або подавати знаки по ходу.
Отже, ми вже знаємо дві головні особливості джазу: синкопа ака “нерівний” ритм і колективна імпровізація, яка створює поліфонію. Шо нам ше нада?
Правильна відповідь — люди.
Баді Болден
За багатьма версіями перший професійний джазмен. Працював також перукарем, видавцем-редактором грав з ким-доведеться і де доведеться. Так тоді було прийнято, музика для темношкірого була хобі, але ніяк не роботою. Але Болден це змінив. В 1895 створив свій перший оркестр. Так шо от вам рік народження професійного джазу (один з). Кумедно, але оркестр Баді Болдена називався Buddy Bolden’s Ragtime Band— ну бо слово джаз ще не дуже було в ходу. Печально, але закінчилась карєра Болдена в дурці =(
А ще Болден придумав класну штуку, так звану “Велику Четвірку”. Це синкопований ритм ака “малюнок” для басу/ударних з акцентом на четвертий біт. Тут можна послухати.
Кажуть, не збереглося жодних записів де він грає, навіть фотка тільки одна, і так якась мутна. Все, що ми про нього і знаємо — з голосів інших.
Джеллі Ролл Мортон
Ви могли чути що Джеллі Ролл — не дуже пристойний псевдонім, а якщо не чули — погугліть =)
Стверджував, що він винайшов джаз. Obviously, це не так: ми знаємо, що джаз зварила новоорлеанська відьма, але Мортон вперше записав на ноти ним же придумані джазовні мелодії. Він як місток між регтаймом і джазом: ще визнавав формальність і структуру першого, але додав імпровізаціх і свінгу не тільки в мелодію, але і в ритм. Написав купу Stomp-ів (від англійського стомп “тупати”) — де активно тупав, наприклад по клавішам.
А ще Мортон активно використовував “stop time”, тобто паузи, щоб нагнітать.
Джо Кінг Олівер
Кажуть, вчитель і наставник Луї Армстронга. Корнетист і бендлідер, який вигадав закрить трубу шапкою, щоб зіграти тихіше. Потім це стало сурдиною.
The Original Dixieland Jass Band
Це ті чуваки, які вперше назвались джаз бендом. Їм же приписують перший джазовий запис у 1917-му. Але тут є цікавий момент: вони білі о_О. Я завжди думала що діксіленд і новоорлеанський джаз — це одне й те ж саме. Воно-то так, але не зовсім. Діксі — це неформальна назва американського Півдня. І ці бенди правда грали в новоорлеанському стилі. Але в діксілендових ансамблях грали БІЛІ. Більше того, “білі музиканти виступали проти того, щоб їхні колективи називалися новоорлеанськими, оскільки це поставило б їх поряд з негритянськими оркестрами, які грали в тому ж стилі”. Так, принаймні каже вікі.
А де ж Луї Армстронг, спитаєте ви? А я скажу — хто?
Шютка, наступного тижня буде = )
