Олександр Піддубний: Мовна політика або “хибодрук” і “друкохиба”
Останнім часом з’являється багато інформації про загрозу двомовності для України. Я частково поділяю побоювання шанованих мовознавців та інтелектуалів. Але проблема “итакпоймут”, як на мене, і простіша і, водночас, складніша.
Річ у тім, що загальнопоширена і загальнокультивована (зокрема в медіах) українська мова зараз — максимально спрощена і наближена до російської. Відтак російськомовні зрозуміло можуть дивуватися — яка різниця якою розмовляти, коли все ніби однакове, тільки по-іншому лунає (звідси зокрема й зловживання Google Translate представниками медіа).
Ще раз наголошу — йдеться про загальновживану українську.
Як вирішити ситуацію на користь української мови? Перефразовуючи (або “цитуючи” — як кому до вподоби) Хвильового — “Геть від Москви!”
Українська мова, на відміну від братніх західних мов, практично не розвивається. На академічному рівні не творяться нові слова, не вводяться нові поняття, не відновлюються втрачені значення, або ж не видобуваються з надр забуття архаїзми, що цілком можна було би переінакшити на сучасний лад (поодинокі письменницькі виправи не зараховуються).
Якщо українська спільнота хоче вирватися з прокляття нав’язаної та вимушеної двомовності, то українську мову час насичувати питомою лексикою і стилістикою. Такою, що віддалятиме українську мову від російської. Це насамперед стосується академічного кола і мови урядників.
Одним з елементів розвитку мови може стати запозичення певних термінів і понять зі споріднених мов: польської, чеської, словацької та інших. Наприклад, в польській мові є цікаве слово “містожерці” — люди, які рвуть фрукти і ягоди в містах. Це ємне поняття, що складається з цілком зрозумілих для загалу слів, цілком може поповнити українське словництво (схоже, мова йде про словотвір — ред.).
Переведення мови на латиницю, як це роблять деякі небайдужі, ситуацію не врятує. Зрештою, варто почитати “Історію лінгвоциду” шанованої Пані Лариси Масенко, аби збагнути наскільки ми були іншими і куди нам ще є прагнути.
Тож — хибодрук чи друкохиба, а не “опечатка”.
Від редактора: Існує ще таке слово, як одрук (друкарська помилка, англ. typographical error, typo).
Оригінал статті опублікований на piddubny.com 26 червня 2015 року.
