55-річчя Закону про виборче право
Підписання президентом Ліндоном Джонсоном Закону про виборче право 6 серпня 1965 ознаменувало початок нової епохи в США. Джонсон одним рухом руки скасував дискримінаційну політику в сфері виборчого права, яка застосовувалася переважно в південних штатах для того, щоб перешкодити афроамериканцям голосувати на виборах.
У список подібних прийомів, багато з яких з’явилися після закінчення громадянської війни США в 1865 році, входили тести на грамотність і виборчий податок, які не дозволяли афроамериканцям реалізувати своє виборче право, яке гарантується 15-ою поправкою до Конституції США.
Закон про виборче право 1965 року допоміг закріпити результати діяльності активістів американського руху за громадянські права і був прийнятий одразу після Закону про громадянські права 1964 року, що забороняє дискримінацію за ознакою раси, кольору шкіри, релігії, статі чи національного походження.
Фактори, що вплинули на рішення Джонсона
Бувши членом Демократичної партії (яка раніше виступала проти розширення громадянських і політичних прав афроамериканців), а також родом з Техасу, Джонсон «знав що перешкоди на шляху афроамериканців півдня до участі в політичному житті країни, існували навіть тоді, коли на початку червня 1964 року ним був підписаний Закон про громадянські права», — сказав Джеймс Ральф, професор історії в Міддлбері-коледжі у Вермонті і фахівець з американського руху за громадянські права.
Такі організації, як Конференція південного християнського керівництва (SCLC) та Студентський ненасильницький координаційний комітет (SNCC), влаштовували заходи для реєстрації афроамериканців, як виборців, але зустріли шалений опір. Потім прихильники сегрегації 18 лютого 1965 року напали на учасників мітингу, організованого SCLC в м. Маріоні, що в Алабамі. У метушні учасник демонстрації Джиммі Лі Джексон загинув від кулі співробітника поліції штату.
У відповідь на ці події Мартін Лютер Кінг-молодший та інші громадські активісти запланували три протестних марші, які тепер відомі як «Кампанія Сельми». Вони мали пройти по шосе довжиною 54 милі (87 км), з м. Сельма в Алабамі в столицю штату Монтгомері.
В неділю 7 березня Хосе Вільямс з SCLC і майбутній американський конгресмен Джон Льюїс з SNCC перейшли міст ім. Едмунда Петтуса в Сельмі, очолюючи групу з 600 учасників протесту. Прямуючи в Монтгомері, мирні учасники маршу були жорстоко побиті поліцейськими, які пустили в хід кийки і сльозогінний газ. Багато з учасників протесту були змушені рятуватися втечею. Льюїс отримав перелом черепа і струс мозку після того, як співробітник поліції штату вдарив його по голові.
Цей випадок, який назвали «кривавою неділею», був зафіксований журналістами, фотографами та операторами телевізійних станцій. За словами Ральфа, це підштовхнуло приголомшену країну до дій, і американці почали вимагати, щоб їх обрані представники поклали край расовому насильству і дискримінації у галузі виборчого права.
Ральф зазначив, що 15 березня Джонсон дав тверду відповідь на події в Сельмі. У своєму виступі, який було трансльовано по всій країні, президент оголосив про прийняття закону для захисту виборчого права афроамериканців, які проживають на півдні країни. Крім того, за словами Ральфа, Джонсон «процитував слова громадянських активістів — ‘ми переможемо’ — в кінці своєї промови, що означало повний перехід федерального уряду на бік борців за свободу в Сельмі».
«Друге звільнення»
Закон про виборче право, який іноді називають «другим звільненням» (порівнюючи його з «прокламацією про звільнення рабів» президента Авраама Лінкольна 1863 року), став переломним моментом в історії США.
Ральф пояснює, що даний закон, разом із Законом про громадянські права 1964 року, являє собою найважливіше досягнення руху за громадянські права. «Відсутність виборчого права у афроамериканців з півдня було одним з головних джерел і способів продовження» політики расової сегрегації на півдні США.
Закон встановив федеральний контроль над проблематичними територіями, в яких здавна існувала проблема расової дискримінації. Згідно із законом ці території, переважно розташовані на півдні США, можуть вносити зміни до виборчого закону тільки після їх розгляду і схвалення Міністерством юстиції США.
Зміни у законодавстві
У 2013 році Верховний суд розглянув справу Шелбі Каунті проти Холдер і визнав неконституційним 4-й розділ, одне з положень Закону про виборче право, в зв’язку із застарілим методом визначення «проблемних територій».
Спадщина Закону про виборче право, в який з 1965 року Конгресом п’ять разів вносилися зміни і поправки, коротко описати дуже важко. Однак, за словами Ральфа, «вважається, що цей закон сприяв підвищенню електоральної активності афроамериканців в південних штатах і сприяв дивовижному росту кількості посадових осіб-афроамериканців».
Як повідомляє Дослідницька служба Конгресу США, в 1964 році в Конгресі було всього два представника-афроамериканця. Сьогодні кожен п’ятий конгресмен і кожен п’ятий сенатор є представником іншої раси або етнічної меншини. Завдяки цьому, 116-е скликання Конгресу відрізняється найбільшою різноманітністю за всю історію США.
